30 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/7370/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 (головуючий суддя - Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Скрипка І.М.)
у справі №910/7370/23
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС"
про стягнення 36 942,49 грн,
Господарський суд міста Києва рішенням від 01.08.2023 у справі №910/7370/23 позовні вимоги задовольнив. Стягнув з ПрАТ "СГ "ТАС" на користь ТОВ "СК "Віді-Страхування" страхове відшкодування у сумі 36 942, 49 грн та судовий збір у сумі 2 684 грн.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 22.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі №910/7370/23 скасував, прийняв нове рішення, яким у задоволені позову відмовив повністю. Стягнув з ТОВ "СК "Віді-Страхування" на користь ПрАТ "СГ"ТАС" 4 026 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
ТОВ "СК "Віді-Страхування" звернулось 14.08.2024 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: (1) поновити строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі №910/7370/23; (2) скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2023 у справі №910/7370/23.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 15.08.2024 для розгляду справи №910/7370/23 визначено склад колегії суддів: Бакуліна С.В. головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.
Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частина сьома статті 12 ГПК визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 36 942, 49 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (268 400 грн), а тому у розумінні ГПК справа №910/7370/23 є малозначною.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначній справі може бути предметом касаційного оскарження.
Як убачається з касаційної скарги, ТОВ "СК "Віді-Страхування" підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції вказує те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики норм права у подібних правовідносинах (підпункти "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК).
Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм нормативних актів, зазначених ним у касаційній скарзі. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різні правові позиції при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Фактично скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).
Касаційна скарга фактично зводяться до висловлення незгоди з прийнятим судовим рішенням, є проханням про повторний перегляд справи, переоцінку встановлених судом обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду в силу статті 300 ГПК, та не може бути підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
Крім того настання негативних наслідків для скаржника у випадку прийняття оскаржуваного рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду стосовно застосування норм права у подібних правовідносинах, то колегія суддів відзначає, що це є саме підставою касаційного оскарження судового рішення, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, втім не є доводом, який у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом статті 7 ГПК правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
З огляду на відсутність належного обґрунтування наявності обставини, передбаченої підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "СК "Віді-Страхування" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі №910/7370/23 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК, оскільки вона подана на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Віді-Страхування" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у справі №910/7370/23.
2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.
3. Касаційну скаргу надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий С. В. Бакуліна
Судді О. Р. Кібенко
О. А. Кролевець