27 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/18480/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Компанія, позивач, скаржник-1) - Лисенко В.О. (адвокат),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - Товариство, відповідач, скаржник-2) - Панченко Ю.В. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 (головуючий - суддя Павленко Є.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 (головуюча - суддя Барсук М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами
та касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 (головуючий - суддя Павленко Є.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 (головуюча - суддя Барсук М.А., судді Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.) в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних
у справі за позовом Компанії
до Товариства
про стягнення 1 564 623 626,40 грн,
Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення пені, трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Компанія звернулася до суду з позовною заявою до Товариства про стягнення 530 121 302,28 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат, 160 194 479,20 грн трьох процентів річних, 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного проведення розрахунків за укладеним з Компанією договором про надання послуги балансування.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18480/23 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 5 301 213,02 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат, 533 981,61 грн трьох процентів річних та 836 066 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі №910/18480/23 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення; апеляційну скаргу Компанії задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18480/23 змінено в частині розподілу сум судового збору та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, місто Київ, проспект Гузара Любомира, будинок 44; ідентифікаційний код 42795490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; ідентифікаційний код 42399676) 5 301 213 грн 02 коп. пені, 873 773 868 грн 39 коп. інфляційних втрат, 533 981 грн 61 коп. процентів річних та 843 219,24 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити»; у решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 у справі №910/18480/23 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
3.1. Компанія, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 524 820 089,26 грн пені, 159 660 497, 59 грн трьох процентів річних і 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Компанії щодо стягнення 524 820 089,26 грн пені, 159 660 497,59 грн трьох процентів річних та 533 976, 53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами задовольнити.
3.2. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволених позовних вимог щодо стягнення 5 301 213,02 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат та 533 981,61 грн процентів річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 5 301 213,02 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат та 533 981,61 грн процентів річних.
4. Доводи осіб, які подали касаційні скарги
4.1. У поданій касаційній скарзі Компанія з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме статей 536, 551, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 233 Господарського кодексу України (ГК України), без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
4.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували:
- статтю 625 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та постанові Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21;
- статті 614, 625 ЦК України, статтю 233 ГК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №910/6379/22, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу Товариства заперечив проти доводів скаржника-2, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу Компанії заперечив проти доводів скаржника-1, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваний частині залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 19.01.2021 Товариством (оператор) та Компанією (виконавець) укладено договір про надання послуги балансування №2101000095 (далі - Договір), за умовами якого виконавець зобов'язався надати відповідачу послуги балансування, які полягають у зобов'язанні за дорученням оператора у визначену газову добу подати природний газ в газотранспортну систему останнього або відібрати природний газ з газотранспортної системи, а оператор - прийняти такі послуги й оплатити їх на умовах, визначених Договором.
6.1.1. Відповідно до абзацу третього розділу 1 Договору (у редакції додаткової угоди від 29.12.2021 №3) період надання послуги балансування - впродовж 365 газових діб, починаючи з першої газової доби надання послуги балансування, яка є датою підписання цієї угоди.
6.1.2. Вартість послуг балансування за газовий місяць визначається як сума різниць вартості поданого природного газу і відібраного природного газу виконавцем до/з газотранспортної системи оператора за кожну газову добу газового місяця, за формулою, наведеною у пункті 4.5 Договору.
6.1.3. Згідно з пунктом 3.2 Договору виконавець надає послуги балансування оператору у віртуальній торговій точці. Подача/відбір газу до/з газотранспортної системи відповідача здійснюється в терміни та у відповідності до вимог Кодексу ГТС шляхом подачі відповідних номінацій/реномінацій.
При наданні послуг балансування приймання-передача газу між сторонами здійснюється у віртуальній торговій точці у відповідності до вимог Кодексу ГТС шляхом подачі відповідних торгових сповіщень.
6.1.4. За змістом пунктів 3.3. та 3.4 Договору надання послуг балансування за газовий місяць оформлюється актом надання послуг, форма якого встановлена в додатку №2 до Договору.
Оператор не пізніше 10-го числа газового місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування, зобов'язується надати виконавцю підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта надання послуг. Виконавець не пізніше 12-го числа місяця, наступного за місяцем надання послуг балансування, зобов'язується повернути оператору один примірник оригіналу акта надання послуг балансування, підписаний уповноваженим представником виконавця та скріплений його печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта падання послуг балансування. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
6.1.5. Відповідно до пункту 5.1 Договору у випадку, якщо за результатом газового місяця надання послуг балансування сума вартості послуг балансування має позитивне значення (більше нуля), Оператор здійснює оплату послуг балансування шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця на підставі акта надання послуг балансування до 25-го числа місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування. У випадку, якщо за результатом газового місяця надання послуг балансування сума вартості послуг балансування має від'ємне значення (менше нуля), то виконавець здійснює перерахування грошових коштів на рахунок оператора на підставі акта надання послуг балансування до 25-го числа місяця, наступного за газовим місяцем надання послуг балансування.
6.1.6. Оператор зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані виконавцем послуги балансування (пункт 6.1.1 Договору).
6.1.7. Згідно з пунктом 14.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення їх підписів печатками сторін і діє у частині надання послуг протягом періоду надання послуги балансування, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.
6.2. Сторонами 12.02.2021 укладено додаткову угоду №1 до Договору, якою було викладено додаток №2 до Договору (форма акта надання послуг балансування) у новій редакції.
6.3. Сторонами 20.12.2021 укладено додаткову угоду №2 до Договору, якою було внесено зміни то розділу 16 Договору в частині реквізитів сторін.
6.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору позивач у період з 19.01.2021 до 18.01.2022 надав відповідачу послуги балансування, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання цих послуг:
- від 31.01.2021 №01-2021-2101000095 за газовий місяць - січень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 19 755 672 грн;
- від 28.02.2021 №02-2021-2101000095 за газовий місяць - лютий 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 304 665 648 грн;
- від 31.03.2021 №03-2021-2101000095 за газовий місяць - березень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 65 459 865,60 грн;
- від 30.04.2021 №04-2021-2101000095 за газовий місяць - квітень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 225 830 691,60 грн;
- від 31.05.2021 №05-2021-2101000095 за газовий місяць - травень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 272 210 724 грн;
- від 30.06.2021 №06-2021-2101000095 за газовий місяць - червень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 87 020 358 грн;
- від 31.07.2021 №07-2021-2101000095 за газовий місяць - липень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 214 779 720 грн;
- від 31.08.2021 №08-2021-2101000095 за газовий місяць - серпень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 218 556 000 грн;
- від 30.09.2021 №09-2021-2101000095 за газовий місяць - вересень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 192 036 492 грн;
- від 31.10.2021 №10-2021-2101000095 за газовий місяць - жовтень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 2 033 349 948 грн;
- від 30.11.2021 №11-2021-2101000095 за газовий місяць - листопад 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 1 929 756 367,20 грн;
- від 31.12.2021 №12-2021-2101000095 за газовий місяць - грудень 2021 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має від'ємне значення та складає 736 483 536 грн;
- від 18.01.2022 №01-2022-2101000095 за газовий місяць - січень 2022 року, відповідно до якого сума вартості послуг балансування має позитивне значення та складає 3 151 372 560 грн.
6.5. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що позивачем у повному обсязі та у визначений Договором строк проведено розрахунок із відповідачем за послуги балансування за газові місяці надання послуг балансування, у яких сума вартості послуг балансування мала від'ємне значення, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.
6.6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено своєчасний розрахунок з позивачем за послуги балансування за газові місяці надання послуг балансування, у яких сума вартості послуг балансування мала позитивне значення (лютий - квітень 2021 року), зокрема, вартість послуг балансування за газовий місяць - лютий 2021 року оплачена відповідачем у повному обсязі 25.03.2021 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 304 665 648 грн на рахунок позивача; вартість послуг балансування за газовий місяць - березень 2021 року оплачена відповідачем у повному обсязі 23.04.2021 шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 65 459 865,60 грн на рахунок позивача; вартість послуг балансування за газовий місяць - квітень 2021 року оплачена відповідачем у повному обсязі 25.05.2021 шляхом перерахування грошових коштів в розмірі 225 830 691,60 грн на рахунок позивача.
6.1.6. Разом із цим, вартість послуг балансування за газовий місяць січень 2022 року (вартість послуг мала позитивне значення) оплачена відповідачем 02.11.2023 у розмірі 970 000 000 грн, 06.11.2023 - 990 000 000 грн, 08.11.2023 - 595 000 000 грн та 13.11.2023 - 596 372 560 грн.
6.7. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки, відповідач здійснив оплату послуг балансування за газовий місяць січень 2022 року з простроченням платежу, чим порушив вимоги пункту 5.1 Договору, а тому позивачем нараховано 530 121 302,28 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат, 160 194 479,20 грн 3 % річних і 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
6.8. Суд апеляційної інстанції вказав, що як правильно встановлено судом першої інстанції, у пункті 7.6 Договору, який розміщений у розділі Договору «Відповідальність сторін» сторони погодили інший розмір вказаних процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, встановлених статтею 625 ЦК України, зокрема, сторони визначили, що на суму боргу за порушення строку здійснення платежів нараховується 0,01 проценти річних від простроченої суми.
6.9. Оскільки, позивачем неправильно застосовано ставку нарахування процентів річних, передбачених приписами статті 625 ЦК України (застосовано ставку в розмірі 3% річних, замість погодженої сторонами у договорі - 0,01 процентів річних), судом першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції здійснено правильний розрахунок зазначеної компенсаційної виплати, обґрунтований розмір якої за період з 26.02.2022 до 12.11.2023 становить 533 981,61 грн, яка правомірно задоволена судом.
6.10. Суд апеляційної інстанції зазначив, що помилкове зазначення судом першої інстанції у резолютивній частині рішення про стягнення 3 % річних, замість 0,01 % річних, не спростовує правильного висновку суду у цій частині та здійснення нарахування процентів річних, визначених у Договорі, що не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду у цій частині. А тому доводи відповідача щодо неправомірного стягнення судом першої інстанції 3 % річних колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє, як необґрунтовані.
6.11. Також, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно зазначив, що заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі 873 773 868,39 грн за період з 01.03.2022 до 31.10.2023 є обґрунтованою та правомірно задоволена судом.
6.12. Стосовно доводів відповідача про неправомірне нарахування інфляційних втрат, оскільки, вартість балансування визначається з урахуванням курсу євро, тобто, до еквівалента іноземної валюти, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила таке.
6.12.1. Виходячи із приписів пунктів 4.1 - 4.6 Договору сторони узгодили вартість послуг балансування у грошовій одиниці України - гривні без визначення в зобов'язанні грошового еквіваленту в іноземній валюті, а тому доводи відповідача в цій частині колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє.
6.13. Також, позивач просив стягнути з відповідача на підставі статті 536 ЦК України 533 976,53 грн 0,01 процентів річних за користування чужими грошовими.
6.13.1. Суд апеляційної інстанції вказав, що термін "користування чужими грошовими коштами" використовується у двох випадках: (1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; (2) прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, що, у свою чергу, врегульовано положеннями частини другої статті 625 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17).
6.13.2. Позовні вимоги у цій частині позивач обґрунтовує виключно неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.
6.13.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 536 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).
6.13.4. З урахуванням викладеного, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за час правомірного користування грошовими коштами, розмір яких відповідно до статті 536 ЦК України може бути встановлено сторонами в договорі як плата за користування товарним кредитом, а за період після такого прострочення - підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та постанові Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №921/315/18).
6.13.5. Суд апеляційної інстанції вказав, що як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем нараховані проценти за користування чужими коштами саме за період порушення грошового зобов'язання, що регулюється диспозицією частини другої статті 625 ЦК України, вимоги за якою позивачем також заявлені до стягнення.
6.13.6. У пункті 7.6 Договору сторони визначили інший розмір процентів річних, який передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, що застосовується у разі порушення винною стороною договору грошового зобов'язання. Проте, ні умовами вказаного пункту Договору, ані іншими положеннями Договору, не було встановлено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами згідно з положеннями статті 536 ЦК України.
6.13.7. У зв'язку з чим доводи позивача в цій частині колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє та погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до положень статті 536 ЦК України задоволенню не підлягають.
6.14. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 530 121 302,28 грн, нараховану за період з 26.02.2022 до 25.08.2022 на суму боргу в розмірі 3 151 372 560 грн.
6.14.1. Умовами пункту 7.2 Договору визначено, що за порушення строку розрахунку, визначеного в пункті 5.1 Договору, оператор сплачує на користь виконавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
6.14.2. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період з 26.02.2022 до 25.08.2022 на суму 530 121 302,28 грн, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася із висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість.
6.15. Стосовно заявленого у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру неустойки на 99 % колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке.
- у випадку нарахування неустойки, яка є завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати;
- колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, вирішуючи питання зменшення пені, правильно оцінив аргументи та докази сторін, врахував повну сплату основного боргу, майновий стан сторін та додатково здійснені позивачем нарахування відповідно до статті 625 ЦК України;
- а тому, оцінивши доводи, на які посилаються сторони, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість зменшення розміру пені на 99 %, а саме до 5 301 213,02 грн;
- колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зменшення розміру пені на 99 % є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін;
- при цьому, колегією суддів апеляційної інтенції враховано відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором або погіршення матеріального стану, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору в частині строків оплати наданої послуги;
- слід також зазначити, що чинним законодавством України не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій;
- тому, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/867/19 та 25.02.2020 у справі №904/2542/19);
- колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що покладені в основу апеляційної скарги доводи позивача стосовно необхідності стягнення штрафних санкцій у заявленому ним розмірі фактично дублюють його позицію, викладену у перших заявах по суті спору, поданих у суді першої інстанції, та враховуючи, що апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зменшення заявленого позивачем розміру штрафних санкцій на 99%, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених судом під час розгляду справи обставин;
- при цьому, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання, право кредитора щодо стягнення заявлених сум перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;
- апеляційний господарський суд відхиляє посилання позивача на відсутність обставин для звільнення або зменшення відповідальності відповідача за неналежне виконання договірних зобов'язань, оскільки, у даному випадку судом першої інстанції реалізовано свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
6.16. Стосовно нарахованих інфляційних втрат та процентів річних колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, що в постанові від 18.03.2020 у справі №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки, всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
6.16.1. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
6.16.2. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
6.16.3. Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі №902/417/18, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
6.16.4. Так, розмір відсотків річних не є надмірним порівняно із сумою заборгованості та наданими позивачем послугами та його визначено у меншому розмірі, ніж був встановлений у частиною другою статті 625 ЦК України.
6.16.5. Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 ЦК України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу. А тому, оскільки, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, відповідні нарахування зменшенню не підлягають.
6.16.6. З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції, на думку суду апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру процентів річних та інфляційних втрат.
6.17. Також, оскаржуваним рішенням стягнуто з відповідача 836 066 грн судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
6.17.1. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подачу позову було сплачено 939 400 грн судового збору, що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2023.
6.17.2. У постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
6.17.3. Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки, таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
6.17.4. У даній справі суд першої інстанції дійшов до висновку про зменшення розміру пені на 99 %. При цьому, таке зменшення розміру пені не було наслідком необґрунтованості позовних вимог, а стало результатом застосування судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень, передбачених положеннями статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України.
6.17.5. Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши власний розрахунок суми судового збору, з огляду на часткове задоволення позовних вимог та із урахуванням зменшення розміру пені, погоджується із доводами позивача в цій частині, що на відповідача підлягають покладенню витрати зі сплати судового збору у розмірі 843 219,24 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/18480/23 за касаційною скаргою Товариства на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/18480/23 за касаційною скаргою Компанії на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, постановлено розглядати спільно касаційну скаргу Компанії з касаційною скаргою Товариства.
7.3. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 26.08.2024 у зв'язку з відпусткою суддів Бенедисюка І.М. і Ємця А.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/18480/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Жайворонок Т.Є.
8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.1.1. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Компанії є судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 524 820 089,26 грн пені, 159 660 497, 59 грн трьох процентів річних і 533 976,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.
8.1.2. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариство є судові рішення у частині задоволених позовних вимог щодо стягнення 5 301 213,02 грн пені, 873 773 868,39 грн інфляційних втрат та 533 981,61 грн процентів річних.
8.1.3. Слід зазначити, що сторони у справі не наводили у касаційних скаргах доводи/аргументи/міркування стосовно:
- порушення норм права щодо визначення періоду нарахування та/чи початку періоду та/чи завершення періоду нарахування;
- порушення норм права щодо правильності математичних розрахунків, заявлених до стягнення позивачем сум;
- загального висновку про можливість суду за певних умов зменшити розмір пені, процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.
8.2. Верховний Суд виходить з того, що самим скаржником/скаржниками у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника/скаржників.
8.3. Дослідивши доводи касаційних скарг, зміст судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/18480/23 за касаційними скаргами Компанії і Товариства на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
8.4. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.5. Касаційне провадження у справі відкрито за касаційними скаргами позивача та відповідача на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
8.7. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.8. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
8.9. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.10. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.11. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.12. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
8.13. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.14. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржників щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, означених скаржниками та вказаними у пунктах 4.1 і 4.2 цієї ухвали, Верховний Суд виходить з такого.
8.15. У справі №910/18480/23, що переглядається, предметом позову є стягнення пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами.
8.15.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного проведення розрахунків за укладеним з Компанією договором про надання послуги балансування.
8.15.2. Зі змісту судових рішень попередніх інстанцій про частково задоволення позовних вимог, убачається, що воно ухвалено на підставі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідження в судових засіданнях, з наданням оцінки аргументам учасників справи (дивись розділ 6 цієї ухвали).
8.16. Скаржник-1 у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме статей 536, 551, 625 ЦК України та статті 233 ГК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №908/24/18, від 18.12.2018 у справі №908/639/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 19.01.2024 у справі 911/2269/22.
8.17. Предметом розгляду справи №908/24/18 було стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу 20% від суми заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат.
8.17.1. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, поставленого за видатковою накладною на виконання умов договору поставки товару та специфікації, у зв'язку з чим наявні підстави для покладення на відповідача додаткової відповідальності у вигляді передбачених законом та договором санкцій.
8.17.2. Компанія вказала, що за наслідками розгляду справи №908/24/18 Верховний Суд виклав, зокрема, такі висновки:
«Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Укладаючи договір поставки товару №Х-04/03 від 02.03.2015 сторони встановили, що у разі порушення термінів оплати поставленого товару та процентів за користування товарним кредитом, визначених умовами даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної діючої, на момент існування заборгованості, ставки НБУ (пункт 6.2. договору).
Відповідно до пункту 6.4 договору, при простроченні оплати за поставлений товар та процентів за користування товарним кредитом, по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 10 днів, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20 відсотків від суми заборгованості з указаним терміном.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права щодо нарахування відсотків за користування кредитом 158 458,77 грн, штрафу 20% від суми заборгованості в розмірі 80 173,07 грн, 3 569,78 грн 3% річних, 7 167,95 грн інфляційних втрат».
8.18. Предметом розгляду справи №908/639/18 було стягнення з відповідача відсотків за користування товарним кредитом, штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання більш як на 10 днів, інфляційних втрат і 3% річних.
8.18.1. Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням покупцем зобов'язання з оплати отриманого товару, поставленого за договором поставки товару та специфікацією.
8.18.2. Скаржник-1 зазначає, що за наслідками перегляду справи №908/639/18 Верховний Суд виснував таке:
« 35. При цьому колегія суддів, керуючись приписами частини 4 статті 236 ГПК України, враховує правову позицію Верховного Суду щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування товарним кредитом, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних, викладену в постанові від 10.09.2018 по справі №908/24/18.
36. Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) за наявності порушення боржником грошового зобов'язання».
8.19. Предметом розгляду справи №918/116/19 було стягнення основного боргу, пені, трьох процентів річних та інфляційних витрати.
8.19.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ та не виконав зобов'язання за договором постачання природного газу.
8.19.2. Компанія зазначає, що за наслідками перегляду справи №918/116/19 Верховний Суд виснував таке:
« 8.18. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
8.19. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50 %, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги».
8.20. Предметом розгляду справи №910/18718/21 було стягнення штрафу, що нарахований на підставі договору у зв'язку із несплатою основної суми за договором про надання послуг з правової (правничої) допомоги.
8.20.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору про надання послуг з правової (правничої) допомоги.
8.20.2. Скаржник-1 зазначає, що за наслідками перегляду справи №910/18718/21 Верховний Суд виснував таке:
«Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, надавши оцінку всім доводам відповідача, правильно дійшли висновку, що не підлягає задоволенню його клопотання про зменшення штрафу до 1%, проте їх висновок про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 100% заборгованості (1 153 512,44 грн) також не можна вважати таким, який би відповідав завданню господарського судочинства - справедливому розгляду і вирішенню справи. Так, господарські суди не звернули увагу на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми штрафу, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання».
8.21. Предметом розгляду справи №922/2141/21 було стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення строків виконання умов державного контракту.
8.21.1. Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем робіт за державним контрактом, у зв'язку з чим нараховано та заявлено до стягнення штрафні санкції (пеня та штраф).
8.21.2. Компанія зазначає, що за наслідками перегляду справи №922/2141/21 Верховний Суд виснував таке:
« 5.14. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.02.2020 у справі №918/116/19, зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
5.15. Отже, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
5.16. Проте, в оскаржуваних рішеннях суди, дійшовши висновків про обґрунтованість зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 99%, фактично не зменшили розмір штрафних санкцій, а звільнили відповідача від їх сплати, що не відповідає наведеним вище правовим нормам, судовій практиці та умовам укладеного між сторонами контракту.
5.17. Крім того, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, попередні судові інстанції не надали належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу».
8.22. Предметом розгляду справи №911/2269/22 було стягнення пені та штрафу.
8.22.1. Позов обґрунтований невиконанням відповідачем у строк своїх зобов'язань за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині виконання робіт.
8.22.2. Скаржник-1 зазначає, що за наслідками розгляду справи №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала:
« 7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).
7.31. Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду»;
« 7.42. Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30). А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду».
8.23. В контексті означених у пунктах 8.19 - 8.22 цієї ухвали правових позицій, на які покликається скаржник-1, Верховний Суд виходить з того, що за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 нею зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.
8.23.1. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 18.05.2021 у справі №904/3177/20, якою повернуто справу колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, зазначено таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі №902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».
8.23.2. В цій частині скаржником-1 не вказано заперечення або/та зазначено, що у цьому контексті судами порушено відповідну норму права. Доводи Компанії узагальнено в цій частині зводяться до порушення судами підстав та обставин такого зменшення.
8.23.3. Досліджуючи і оцінюючи наведені правові позиції в конетксті означеному у пункті 8.12 цієї Ухвли, Верховний Суд звертається до пунктів 7.43 та 7.45 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
« 7.43. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права»;
« 7.45. У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі №920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін».
8.23.4. Колегія суддів касаційної інстанції також звертається до постанови від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, в якій Велика Палата Верховного Суду вказала таке:
« 72. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним
у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
73. У постанові від 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, врахувала фактичні обставини справи №902/417/18.
74. Натомість у справі, що переглядається, в суді першої інстанції відповідач просив зменшити лише розмір пені на 90 %, й це клопотання суд першої інстанції задовольнив, стягнувши пеню в розмірі 342 388,33 грн замість заявлених позивачем 3 423 883,34 грн. Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суди не встановили. До того ж загальний розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, стягнутих судом першої інстанції, незначно перевищує розмір основного боргу з оплати виконаних позивачем робіт».
8.23.4.Отже, з огляду на індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
8.24. Скаржник-2 у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували:
- статтю 625 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 та постанові Верховного Суду від 20.02.2023 у справі №910/15411/21;
- статті 614, 625 ЦК України, статтю 233 ГК України, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №910/6379/22, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19.
8.25. Предметом розгляду справи №296/10217/15-ц було визнання недійсним попереднього договору про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки; визнання недійсними договорів про внесення змін і доповнень до попереднього договору купівлі-продажу; стягнення отриманих коштів у доларах США, завдані збитки та моральну шкоду.
8.25.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторонами укладено попередній договір про укладання в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач передала відповідачеві завдаток у доларах США.
8.25.2. Товариство вказало, що Велика Палата Верховного Суду у справі №296/10217/15-ц зазначила таке:
«У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, інфляційні нарахування, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не стягуються.
У такому випадку втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти».
8.26. Предметом розгляду справи №910/4518/16 було банкрутство приватного акціонерного товариства.
8.26.1. У межах справи про банкрутство звернулася низка кредиторів з вимогами про визнання грошових вимог до боржника.
8.26.2. Товариство вказує, що Велика Палата Верховного Суду у справі №910/4518/16 зазначила таке:
«загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою».
8.27. Предметом розгляду справи №910/15411/21 було стягнення інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість стягнутої на підставі рішення суду.
8.27.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що сторонами укладено державний контракт, відповідно до умов якого позивач зобов'язується надати послуги (з ремонту і обслуговування транспортних засобів), а відповідач прийняти та оплатити надані послуги. Різниця між фактичними витратами позивача на ремонт та обслуговування транспортних засобів була предметом розгляду у господарському суді. На виконання постанови суду апеляційної інстанції видано відповідний наказ на підставі якого було стягнуто вищезазначену заборгованість.
8.27.2. Скаржник-2 вказує, що Верховний Суд у справі №910/15411/21 зазначив таке:
«визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг)».
8.28. Предметом розгляду справи №910/6379/22 було стягнення пені, 3% та інфляційних втрат, нарахованих позивачем у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання згідно з угодою про відшкодування коригування необхідного доходу в частині здійснення відшкодування.
8.28.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконання відповідачем угоди про відшкодування коригування необхідного доходу та здійснення відповідачем сплати щомісячних платежів з пропуском строку, що відповідно і стало підставою для нарахування позивачем на суми прострочених платежів інфляційних втрат, 3 % річних і пені.
8.29. Предметом розгляду справи №904/5610/19 було стягнення основного боргу та трьох процентів річних.
8.29.1. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом купівлі-продажу уранового оксидного концентрату зі сплати вартості поставленого товару.
8.30. Втім, зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник-2 не вказує, які саме конкретно висновки Верховного Суду, викладені у справах №910/6379/22 і №904/5610/19, не були враховані судами попередніх інстанцій.
8.30.1. Водночас, у справі №910/6379/22 Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд вказав, зокрема, таке:
«Водночас, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, зокрема, щодо наявності/відсутності заборгованості за Угодою у спірний період, та відповідно, наявності/відсутності підстав вважати, що у спірний період мало місце прострочення основного зобов'язання за Угодою, що є визначальним у вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення нарахованих позивачем на суму основного зобов'язання пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд касаційної інстанції вважає передчасним вирішення питання щодо надання висновку стосовно застосування норм права, на які АТ «Укртрансгаз» посилається у касаційній скарзі, встановлення правильності/неправильності застосування судами приписів статей 551 ЦК України та статті 233 ГК України до спірних правовідносин, з огляду на необхідність встановлення всіх фактичних обставин справи, враховуючи те, що право на зменшення розміру штрафних санкцій є похідним від факту наявності заборгованості, її розміру, періоду, і встановлення цих обставин передує вирішенню питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій».
8.30.2. Разом з тим, у справі №904/5610/19 Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд вказав, зокрема, таке:
«Щодо застосування статті 614 ЦК України у кореляції зі статтею 625 ЦК України Верховний Суд, вважає, що наявність невиконаного грошового зобов'язання за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору щодо обов'язку сплатити грошове зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за його невиконання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення».
8.31. Верховний Суд виходить з того, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що сторони надали докази, а суди попередніх інстанцій їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8.32. Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог і зменшення розміру пені з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи.
8.33. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вищенаведених ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.
8.33.1. У справах (дивись пункти 8.17 - 8.18 цієї ухвали) та цій справі (дивись розділ 6 цієї ухвали спірні правовідносини виникли за істотно різних договорів та умов цих договорів (договори поставки товару, якими передбачено користування товарним кредитом і договір про надання послуги балансування), різної доказової бази, різних доводів і аргументів і заперечень.
8.33.2. У справах (дивись пункти 8.19 - 8.22, 8.27 - 8.29 цієї ухвали) та у цій справі судами з'ясовувалося питання застосування статей 551, 625 ЦК України та статті 233 ГК України за схожого правового регулювання, втім, за різної фактично-доказової бази, обставин справи, встановлених судами, та за різними підставами для зменшення штрафних санкцій.
8.33.3. При цьому Верховний Суд виходить з міркувань, викладених у пункті 8.23 цієї ухвали.
8.33.4. У справі (дивись пункт 8.25 цієї ухвали) та цій справі різні умови договорів, з точки зору, різного мовленнєвого викладення визначення грошового зобов'язання, вираженого в гривнях з визначенням/прив'язкою/еквівалента в іноземній валюті на момент виникнення зобов'язання і момент оплати/стягнення.
8.34. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
8.35. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржників на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржників здійснити переоцінку доказів у справі.
8.36. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
8.37. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
8.38. Верховний Суд звертає увагу скаржників, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
8.39. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду та, на які посилаються скаржники у своїх касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
8.40. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/18480/23 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.41. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржники у своїх касаційних скаргах не наводять.
8.42. Верховний Суд бере до уваги доводи Компанії і Товариства, викладені у відзивах на касаційні скарги, у тих частинах, які узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
8.43. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.44. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.45. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.46. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
8.47. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
8.48. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
8.49. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
8.50. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). За наведеними доводами у касаційних скаргах скаржники не ставлять питання, що оскаржувані рішення є свавільними.
8.51. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Компанії та Товариства, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилалися скаржники у касаційних скаргах, є неподібними за змістовним критерієм.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд,
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі №910/18480/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, трьох процентів річних, процентів за користування чужими грошовими коштами, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 у справі №910/18480/23 в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок