адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
02.09.2024 Справа № 917/90/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс»
про розстрочення виконання рішення суду у справі № 917/90/24
за позовною заявою Публічного акціонерного товариства “Укрнафта»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс»
про стягнення 784 752,74 грн
За участю представника стягувача - Юхименко С. В.;
від боржника (заявника) - не з'явився
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс» звернулося із заявою про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2024 рівними частинами в сумі 133 931,13 грн щомісячно, періодом з постановлення відповідної ухвали судом по 20 березня 2025 року.
Стягувач подав заперечення (вхід. № 11035 від 16.08.2024) на заяву про розстрочення виконання рішення в цій справі, посилаючись на те, що описані боржником обставини не доводять неможливість виконання судового рішення, заява необґрунтована, вказані у заяві обставини не підтверджені жодними належними доказами.
Ухвалою від 12.08.2024 суд призначив цю заяву до розгляду у судове засідання на 27.08.2024.
Про час та місце розгляду заяви позивач, представник позивача та заявник повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 12.08.2024 про доставку ухвали від 12.08.2024 у системі «Електронний суд».
В зв'язку з повітряною тривогою судове засідання 27.08.2024 не відбулося. Ухвалою від 27.08.2024 суд призначив розгляд заяви у судове засідання на 02.09.2024.
Про час та місце розгляду заяви позивач, представник позивача та заявник повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 27.08.2024 про доставку ухвали від 27.08.2024 у системі «Електронний суд».
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази та письмові пояснення, суд встановив наступне.
Господарський суд Полтавської області у справі № 917/90/24 прийняв рішення від 20.03.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАНТ ПЛЮС» на користь ПАТ «УКРНАФТА» 392 376 грн 37 коп. штрафу, 11 771 грн 29 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2024 по справі № 917/90/24 (а.с.127-138) з врахуванням ухвали про виправлення описки від 03.06.2024 (а.с.142) рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2024 у справі № 917/90/24 змінено, позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Квант Плюс» на користь ПАТ «Укрнафта» 784 752,74 грн. штрафу, 11 771,29 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви;
також стягнуто з ТОВ «Квант Плюс» на користь ПАТ «Укрнафта» 7 062,77 грн витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.
На виконання вказаної постанови Господарський суд Полтавської області видав відповідні накази № 917/90/24 від 20.06.2024 (а.с.148, 149):
- про стягнення з ТОВ «Квант Плюс» на користь ПАТ «Укрнафта» 784 752,74 грн. штрафу, 11 771,29 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви;
- про стягнення з ТОВ «Квант Плюс» на користь ПАТ «Укрнафта» 7 062,77 грн витрат з оплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Начальника відділу державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тарасенко О.А. від 12.07.2024 відкрито виконавче провадження (ВП № 75511621) з виконання наказу Господарського суду Полтавської області № 917/90/24 від 20.06.2024 про стягнення з ТОВ «Квант Плюс» на користь ПАТ «Укрнафта» 784 752,74 грн. штрафу, 11 771,29 грн. відшкодування витрат з оплати судового збору за подання позовної заяви
Доказів виконання боржником вказаного рішення сторони суду не надали.
Боржник звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2024 рівними частинами в сумі 133 931,13 грн щомісячно, періодом з постановлення відповідної ухвали судом по 20 березня 2025 року, посилаючись на те, що
- ТОВ «Квант Плюс» визнає за собою заборгованість в розмірі 803 586,80 грн та має намір добровільно здійснювати погашення суми боргу, проте на цей час склалися обставини, що ускладнюють виконання рішення суду, а саме несприятлива фінансова ситуація (скрутне фінансове становище);
- за результатами фінансово-господарської діяльності ТОВ «Квант Плюс» збитки за перше півріччя 2022 року становили 3741 грн., заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам станом на 2023 рік складала 3435 тис. грн.;
- накладання арешту на грошові кошти підприємства позбавляє його можливості належним чином здійснювати свою діяльність, що призведе до формування нових заборгованостей перед контрагентами, бюджетом, утворення додаткових штрафних санкцій, нарахуванню пені та недоїмки;
- збільшення заборгованості по заробітній платі перед працівниками призведе до відтоку трудових ресурсів, що погіршить економічну ситуацію підприємства;
- заборгованість ТОВ «Квант Плюс», яка підлягає сплаті згідно рішення по справі № 917/90/24, це виключно сума штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару в межах відповідного договору, при цьому відповідач здійснив часткову поставка товару за договором в належний строк в період до початку повномасштабної війни, позивач не зазначав про спричинення будь-яких збитків невиконанням ТОВ «Квант Плюс» договору.
При розгляді заяви суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 326 ГПК України закріплено принцип обов'язковості рішень суду, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковим на всій території України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Як передбачено ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Сулу України від 13.12.2012 № 18-рп/20121); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № П-рп/2012). Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
За ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Отже, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характерну обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін.
В ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 червня 2013року в справі №5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судових захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012року № 18-рп/2012)4 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012року № 11-рп/2012).
У рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Суд враховує, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.
Так, питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. При цьому розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" від 28.07.99).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення.
Крім того, обставини щодо скрутного фінансового становища, з урахуванням положень ст. 331 ГПК України, не являються виключними обставинами, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, адже наявність таких обставин прямо залежить від власної діяльності самого відповідача.
Так, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути надано розстрочення виконання судового рішення, а тому посилання заявника на скрутне фінансове становище не є достатньою підставою для розстрочення виконання рішення суду.
З огляду на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а також враховуючи інтереси позивача та ступінь вини відповідача у виникненні спору, зазначаємо, що розстрочення виконання рішення у даному випадку суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.
Боржник не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання рішення суду. Зокрема, боржник не надав доказів відсутності коштів на його рахунках у банках, не надав доказів відсутності чи недостатності майна боржника для погашення присудженої до стягнення суми. Оборотно-сальдові відомості, долучені боржником до заяви, не є належними доказами скрутного фінансового становища, натомість підтверджують наявність матеріальних активів у боржника.
Посилання боржника на скрутне фінансове становище також не може прийматись до уваги, оскільки за змістом ст. 331 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Відсутність станом на даний час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення у даній справі.
Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.
Отже, у розумінні ст. 42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.
Наявність обставин, передбачених ч. 3 ст. 331 ГПК України боржником не доведена.
Отже, підстави для відстрочення виконання рішення суду у даній справі, наведені заявником, не є тими виключними обставинами у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які свідчать про необхідність відстрочення виконання судового рішення.
З огляду на викладене, відсутні підстави для розстрочення виконання судового рішення у даній справі; у задоволені заяви про розстрочення виконання рішення по справі суд відмовляє.
Керуючись ст. 331, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс» про розстрочення виконання рішення суду - відхилити.
2. Відмовити у розстроченні виконання рішення суду у справі № 917/90/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду.
Дата підписання ухвали: 02.09.2024.
Суддя Т. М. Безрук