номер провадження справи 27/139/24
26.08.2024 Справа № 908/1762/24
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши матеріали справи
за позовом: Концерну "Міські теплові мережі" (вул. Героїв полку "Азов", буд. 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458)
до відповідача: Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Короленка, 4, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 40867332)
про стягнення 6 253 грн 97 коп.
без виклику сторін
Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції 6 253 грн 97 коп. заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2024 позовні матеріали № 908/1762/24 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 24.06.2024, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1762/24, присвоєно справі номер провадження 27/139/24. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 250 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами загального або спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 24.06.2024 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 17.07.2024.
05.07.2024 від відповідача на поштову адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого відповідач просив суд вирішити спір відповідно до чинного законодавства.
До відзиву відповідачем надано довідку про стан розрахунків з Концерном «Міські теплові мережі», відповідно до якої Управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південні Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальні-покарань Міністерства юстиції повідомило, що відповідно до Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служб України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.201 № 309, підставою для реєстрації бюджетних фінансових зобов'язань є оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджую факт узяття бюджетного зобов'язання. Оскільки між Концерном «Міські теплові мережі» та Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не було укладено угоду про постачання теплової за енергії: адресою м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 26 за період з березня 2019 року по листопад 2019 року, зареєструвати та сплатити зобов'язання в органах Казначейства не являлося можливим.
Від позивача відповідь на відзив не надходила.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 26.08.2024.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Відповідно до Статуту Концерну "Міські теплові мережі", основною метою діяльності Концерну "МТМ" (позивача у справі) є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну..
Згідно з пунктом 2.2 Статуту Концерну "МТМ" предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про теплопостачання", Закон України "Про публічні закупівлі", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.
Обсяг спожитої споживачем послуги з постачання теплової енергії визначається згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", відповідно якого, обсяг теплової енергії визначається за допомогою вузла комерційного обліку та опалюваної площі.
Згідно Закону України "Про природні монополії" Концерн "Міські теплові мережі" відноситься до суб'єктів природної монополії. Як монополіст такої природної монополії, відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", Концерн "Міські теплові мережі" не має права відмовити споживачам теплової енергії у забезпеченні їх тепловою енергією за наявністю технічних можливостей на приєднання споживачів до теплової мережі.
Зокрема, в Законі та в вказаних Правилах надано визначення поняттю "Споживач", а саме споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон); споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).
Статтею ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об'єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.
В розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, Споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійсняються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до частини 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, який споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Судом встановлено, що 18.03.2014 між Департаментом комунальної власності і приватизації Запорізької міської ради (орендодавець), Міським комунальним підприємством "ОСНОВАНІЄ" (балансоутримувач) та управлінням Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (орендар) укладено договір № 120/9/Г-8 оренди нежитлового приміщення.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець, балансоутримувач на підставі наказу департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 19.08.2013 № 349р передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення першого поверху (літ.А-9) загальною площею 90,4 кв.м. за адресою: 69065 м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, 26-А, яке знаходиться на балансі Міського комунального підприємства "ОСНОВАНІЄ".
Відповідно до п. 11.1 договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців з 18.03.2014 до 18.02.2017.
В п. 11.7 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.15 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Додатковою угодою від 10.04.2017 в договорі оренди від 18.03.2014 № 120/9-2/Г-9 змінено назву орендаря з управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області на Південно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Доказів припинення/розірвання договору оренди сторонами не надано.
Позивач в позовній заяві вказує, що договір на закупівлю послуги з постачання теплової енергії сторонами не укладався, тому облік теплової енергії, що постачалася до приміщення відповідача, здійснювався по особовому рахунку № 112746.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з березня 2019 р. по листопад 2019 р. на загальну суму 6 253 грн 97 коп., що підтверджується Актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками за постачання теплової енергії за вищевказаний спірний період, наданої за особовим рахунком № 112746.
Відповідачем заборгованість за відпущену теплову енергії у сумі 6 253 грн 97 коп. не погашена, заперечень щодо нарахувань не надано.
Невиконання з боку відповідача своїх зобов'язань стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VIII від 09.11.2017 визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 8 Закону індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання; готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Відповідно до положень ч.ч. 2, 3, 6 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; споживач зобов'язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.
У статті 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
З огляду на викладені норми права, поставка теплової енергії без договору не допускається.
Між тим, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії згідно до пунктів 1-2, 4 Правил користування тепловою енергією визначаються і в тому випадку, коли такий договір відсутній, оскільки вони є обов'язковими для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.
З аналізу положень зазначених Правил, зокрема, пункту 44, вбачається, що термін споживач застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, споживач, який фактично споживає теплову енергію, не вчинивши дій з відключення від послуг теплопостачання відповідно до Правил користування тепловою енергією, не може бути звільнений від оплати вартості спожитої теплової енергії, як особа, що допустила господарське правопорушення у відносинах теплопостачання.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року) розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач користується нежитловим приміщенням за адресою нерухомого майна та надання послуги з постачання теплової енергії м. Запоріжжя, вул. Дудикіна, буд. 26 А згідно з Договором оренди нежитлового приміщення № 120/9 /Г-8 від 18 березня 2014 та Додатковими угодами до договору оренди від 10.04.2017 № 120/9-2/Г-9, від 22.08.2017, від 01.10.2018 № 120/9-2/Г-9.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з березня 2019 р. по листопад 2019 р. на загальну суму 6253 грн 97 коп., що підтверджується Актами приймання-передачі теплової енергії та рахунками за постачання теплової енергії за вищевказаний спірний період, наданої за особовим рахунком № 112746.
Тобто, відповідач не виконав свої обов'язки згідно вищевказаних нормативно-правових актів та правової позиції Верховного Суду по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії, у зв'язку з чим за відповідачем виникла грошова заборгованість за період березня 2019 р. по листопад 2019 р. на загальну суму 6 253 грн 97 коп.
Крім того, факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку в якому знаходиться приміщення Відповідача підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального періоду 2019 - 2020 рр. відповідно до якого позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.
Суд приймає обґрунтування позивача щодо строків позовної давності.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався Постановами Кабінету Міністрів України.
Також відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, зупиняється на строк його дії.
Статтею 64 Конституції України передбачена можливість введення в Україні воєнного або надзвичайного стану. При цьому можуть встановлюватися певні обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
З 24.02.2022 в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" (з наступними змінами).
Тому, позовна давність тривалістю у три роки для спірного періоду стягнення заборгованості з березня 2019 р. по листопад 2019 р. продовжується з 12.03.2020 до закінчення карантину згідно до вищевказаних нормативно-правових актів та зупиняється в період воєнного стану на території України.
Суд дійшов висновку, що Концерном «Міські теплові мережі» проведені нарахування за спожиту теплову енергію відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною "права на суд", адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).
Позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг з постачання теплової енергії, а відповідач зобов'язаний оплатити надані послуги.
Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів здійснення оплати за спожиту у спірний період теплову енергію в заявленому позивачем розмірі суду не надав.
Інші доводи та докази учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.
З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, позовна вимога про стягнення з відповідача 6 253 грн 97 коп. заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії за період з березня 2019 року по листопад 2019 року підлягає задоволенню судом.
Згідно із ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Концерну "Міські теплові мережі" до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, м. Дніпро задовольнити.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Короленка, 4, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 40867332) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (вул. Героїв полку «Азов», 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458, р/р № НОМЕР_1 Філії - АТ "Укрексімбанк" у м. Києві, код МФО 322313, код ЄДРПОУ 32121458) 6 253 (шість тисяч двісті п'ятдесят три) грн 97 коп. заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії.
Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Короленка, 4, м. Дніпро, 49000, ідентифікаційний код 40867332) на користь Концерну "Міські теплові мережі" (вул. Героїв полку «Азов», 137, м. Запоріжжя, 69091, ідентифікаційний номер юридичної особи 32121458, р/р НОМЕР_2 , МФО 320478, код ЄДРПОУ 32121458, Банк: ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК") суму судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 30.08.2024.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.