ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1578/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 року, суддя в І інстанції Алексєєв А.П., повний текст якого складено 21.05.2024 в м. Миколаєві
у справі: №916/1578/23
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль"
до відповідача: Миколаївської міської ради
про стягнення 3050,12 грн
В жовтні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача основний борг за теплову енергію в сумі 3050,12 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є виконавцем послуги з постачання теплової енергії. В опалювальний період 2022-2023 років позивач на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії здійснював постачання теплової енергії для обігріву належних відповідачу нежитлових приміщень. Дані приміщення знаходяться у складі багатоквартирного житлового будинку та оснащено будинковим лічильником. З січня по червень 2023 року відповідачу було поставлено теплової енергії на загальну суму 3050,12 грн., яку відповідач отримав, але не оплатив.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" до Миколаївської міської ради про стягнення суми основного боргу з оплати поставленої теплової енергії, яка становить 3050,12 грн.
Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем не було доведено належними доказами, що відповідач є власником нежитлових приміщень площею 31,6 кв.м, які розташовані у буд. 69/7 по пр. Центральному у м. Миколаєві; нежитлові приміщення у буд. 69/7 по пр. Центральному у м. Миколаєві входять у склад будинку №69 по пр. Центральному; мало місце підключення до теплової мережі буд. №69 по пр. Центральному, у складі якого є відповідні нежитлові приміщення площею 31,6 кв.м, а не тільки абонента - КНП ММР "Міська стоматологічна поліклініка"; будинок №69 по пр. Центральному обладнано вузлом комерційного обліку послуги з постачання теплової енергії; у відповідний період мало місце споживання теплової енергії будинком №69 по пр. Центральному за показаннями вузла комерційного обліку; розподіл спожитої теплової енергії між споживачами будинку №69 по пр. Центральному та інших приміщень, які входять до його складу, було виконано з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, яка затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 року; відповідачу було публічно запропоновано укладення індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії шляхом розміщення його тексту на офіційному веб-сайті позивача.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль", в якій останнє просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, згідно п. 5. ст. 13 Закону 2189, з 01.11.2021 зі співвласниками будинку № 69 по пр. Центральний у м. Миколаєві в т.ч. нежитлового приміщення першого поверху за адресою пр.Центральний, 69/7, діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Фактом, що приміщення за адресою проспект Центральний, 69/7 вбудовані та знаходяться на першому поверсі житлового будинку 69 по пр. Центральному є Договір оренди від 28.01.2020, лист №10-01/427 від 14.03.2023, відповідь вх.832 від 25.04.2023. Також те, що нежитлові приміщення першого поверху знаходяться у житловому будинку є знімок карти вулиць міста Миколаїв та відомості з ДРРП №381072569 які підтверджують факт, що окремого багатоквартирного будинку/ будівлі за адресою м. Миколаїв, пр. Центральний 69/7 не існує.
Фактичним доказом постачання теплової енергії та отримання її Відповідачем є наряди на підключення будинку та нежитлових приміщень до системи опалення, що містять інформацію про фактичну дату надання послуг, що були додані до матеріалів позовної заяви. Нежитлові приміщення за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, 69/7 знаходяться в складі багатоквартирного житлового будинку та оснащене будинковим лічильником. Територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є власником зазначених нежитлових приміщень, якими раніше користувались установи та організації згідно договорів оренди комунального майна. Управління комунального майна ММР листом № 1433/02.02.01-40/10/14/23 від 25.04.2023 підтверджує, що приміщення по пр. Центральний, 69/7 площею 31,6 кв. м. в оренду не здавалось та є вільним.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до приписів статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн *100 = 268 400 грн).
Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 3050,12 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.
Щодо доданих до апеляційної скарги нових доказів.
Так, до апеляційної скарги скаржником долучено нові докази, а саме: знімок карти вулиць міста Миколаїв та оголошення на сайті позивача про публікацію тексту індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та форму заяви до нього.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб'єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.
Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.
До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).
Судова колегія наголошує, що нові докази, які додані скаржником разом з апеляційною скаргою подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без клопотання про долучення таких доказів та без посилання на неможливість подання останніх в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.
Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.
Таким чином, судова колегія залишає без розгляду додані скаржником до апеляційної скарги нові докази.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У відповідності з метою і предметом діяльності (встановлених в статуті товариства) Приватне акціонерне товариство "Миколаївська теплоелектроцентраль" є суб'єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, а також є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" як суб'єкт господарської діяльності, який має у користуванні теплогенеруюче обладнання та постачає споживачам теплову енергію.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, регулює Закон України від 09.11.2017 № 2189 "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон "Про житлово - комунальні послуги").
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Позивач зазначає, що приміщення, які розташовані за адресою: м. Миколаїв, проспект Центральний, будинок 69/7 належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, якими раніше користувалися різні установи та організації згідно договорів оренди комунального майна.
У підтвердження цього позивач приєднав до позову копію листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1433/02.02.01-40/10/14/23 від 25.04.2023 року, із змісту якого вбачається, що виконавчий комітет міської ради, відповідаючи на запит позивача, вказує, що нежитлові приміщення першого поверху по пр. Центральному, 69/7 загальною площею 31,6 кв. м, які знаходилися в орендному користуванні ПП "АНК-Сервіс" відповідно до договору оренди від 28.01.2020 року у період з 28.01.2020 року по 26.01.2023 року, на даний час вільні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено, зокрема, що відповідач є власником нежитлових приміщень площею 31,6 кв.м, які розташовані у буд. 69/7 по пр. Центральному у м. Миколаєві; нежитлові приміщення у буд. 69/7 по пр. Центральному у м. Миколаєві входять у склад будинку №69 по пр. Центральному; мало місце підключення до теплової мережі буд. №69 по пр. Центральному, у складі якого є відповідні нежитлові приміщення площею 31,6 кв.м, а не тільки абонента - КНП ММР "Міська стоматологічна поліклініка".
Судова колегія погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 зазначеного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов'язку учасників справи.
В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
Так, скаржник вказує, що фактом, що приміщення за адресою проспект Центральний, 69/7 вбудовані та знаходяться на першому поверсі житлового будинку 69 по пр. Центральному є Договір оренди від 28.01.2020, лист №10-01/427 від 14.03.2023, відповідь вх.832 від 25.04.2023.
Судова колегія зазначає, що належні дані про власника нежитлових приміщень позивач вправі був отримати з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, наведені у ст. 4 вказаного Закону, зокрема державній реєстрації права підлягає реєстрація права власності на нерухоме майно.
Згідно ч. 1 ст. 32 вказаного Закону інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, належним доказом наявності у відповідача права власності на нежитлові приміщення площею 31,6 кв.м, які розташовані по пр. Центральному, буд. 69/7 у м. Миколаєві , має бути отримана у встановленому порядку інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності у паперовій чи електронній формі.
Однак, позивачем до позову не додано витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстроване право власності у паперовій чи електронній формі щодо нежитлових приміщень площею 31,6 кв.м, які розташовані по пр. Центральному, буд. 69/7 у м. Миколаєві .
На підтвердження права власності відповідача на спірне нерухоме майно позивач приєднав до позову копію листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1433/02.02.01-40/10/14/23 від 25.04.2023 року, із змісту якого вбачається, що виконавчий комітет міської ради, відповідаючи на запит позивача, вказує, що нежитлові приміщення першого поверху по пр. Центральному, 69/7 загальною площею 31,6 кв. м, які знаходилися в орендному користуванні ПП "АНК-Сервіс" відповідно до договору оренди від 28.01.2020 року у період з 28.01.2020 року по 26.01.2023 року, на даний час вільні.
Судова колегія зазначає, що вказаний лист не свідчить про належність відповідачу вказаних нежитлових приміщень.
Посилання скаржника на Договір оренди від 28.01.2020 судова колегія не приймає до уваги, оскільки останнім не долучено до матеріалів справи вказаного договору оренди від 28.01.2020.
Таким чином, наявність у відповідача права власності на зазначене нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення площею 31,6 кв.м, які розташовані по пр. Центральному, буд. 69/7 у м. Миколаєві , позивачем не доведено.
Також судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що нежитлові приміщення у буд. 69/7 по пр. Центральному у м. Миколаєві входять у склад будинку №69 по пр. Центральному , так само як мало місце підключення до теплової мережі буд. №69 по пр. Центральному , у складі якого є відповідні нежитлові приміщення площею 31,6 кв.м, а не тільки абонента - КНП ММР "Міська стоматологічна поліклініка", оскільки у доданому до позову наряді вказано, що проводиться підключення системи опалення лише абонента КНП ММР "Міська стоматологічна поліклініка".
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, у наряді від 15.11.2022 відсутні дані стосовно нежитлових приміщень розташованих по буд. 69/7 пр.. Центральному у м. Миколаєві , а також відсутні відомості щодо відповідача в якості абонента.
Судова колегія зауважує на тому, що через брак у матеріалах справи належних та допустимих доказів суд не може достеменно встановити всі обставини справи та беззаперечно констатувати наявність порушень з боку відповідача. Натомість висновок суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки їм вже було надано належну оцінку судом першої інстанції, вони не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для часткового стягнення з відповідача суми пені.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23.
За таких обставин, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 01.05.2024 у справі №916/1578/23 залишити без змін.
Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська