ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 вересня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/257/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.
Справа розглядається в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України)
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024
у справі №916/257/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача Військової частини НОМЕР_1
про стягнення,
головуючий суддя - Рога Н.В.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
У січні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 146 961,72 грн., в тому числі: основний борг у розмірі 97 994 грн 40 коп., пеня у розмірі 11 866 грн 72 коп.; 3% річних у розмірі 5 629 грн 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 31 470 грн 61 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати природного газу, поставленого йому позивачем, як постачальником "останньої надії", внаслідок чого утворилася заборгованість у спірній сумі, на котру ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" здійснені нарахування у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також нараховано пеню в порядку п. 4.5 Типового договору постачання природного газу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.04.2024р. у справі №916/257/24 (суддя Рога Н.В.) позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення суми основного боргу у розмірі 97 994 грн 40 коп., пені у розмірі 11 866 грн 72 коп.; 3% річних у розмірі 5 629 грн 99 коп., інфляційних втрат у розмірі 31 470 грн 61 коп. задоволено повністю; стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» суму основного боргу у розмірі 97 994 грн 40 коп., пеню у розмірі 11 866 грн 72 коп.; 3% річних у розмірі 5 629 грн 99 коп., інфляційні втрати у розмірі 31 470 грн 61 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.
В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що матеріалами справи встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати вартості спожитого природного газу у визначеному Типовим договором порядку та у визначені строки у зв'язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 97 994,40 грн підлягають задоволенню, як обґрунтовані та доведені.
Крім того, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд здійснив перевірку розрахунків інфляційних, 3% річних та пені і зазначив, що вказані розрахунки позивача є вірними.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України) звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 03.04.2024 по справі №916/257/24 в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 пені у розмірі 11 866 грн 72 коп., 3% річних у розмірі 5 629 грн. 99 коп. та інфляційних втрат у розмірі 31 470 грн. 61 коп.
Апелянт не погоджується з рішенням місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, вважає його неправомірним та таким, що прийняте внаслідок порушення норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування рішення суду першої інстанції.
Заявник апеляційної інстанції вказує, що позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасний розрахунок ВЧ 2138 за поставлений споживачу природний газ.
Водночас, у даному випадку відповідач - Військова частина НОМЕР_1 наполягає на тому, що він не був проінформований про обов'язок оплати за спожитий впродовж спірного періоду природний газ саме ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
На думку апелянта, позивач мав би надати суду докази, які б підтверджували належне повідомлення Військової частини НОМЕР_1 щодо факту обізнаності останнього про його обов'язок з оплати поставленого відповідачу природного газу.
Надані позивачем списки згрупованих відправлень рекомендованих листів за переконанням апелянта не можуть бути належними доказами надіслання позивачем будь-яких поштових відправлень відповідачу в межах Договору про постачання природного газу постачальником «останньої надії», оскільки з поданих позивачем доказів вбачається, що останні не відповідають вимогам Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (зі змінами), тому не можуть вважатися належними доказами, що підтверджують обставини, на які посилається позивач.
Таким чином скаржник вважає, що позивач не довів факт як надіслання відповідачеві так і вручення адресатові завіреної копії Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», рахунку на оплату (природний газ).
Наведене вище свідчить про відсутність поінформованості Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення постачальником - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (з урахуванням наявності у відповідача однопредметного договору на постачання природного газу з ТОВ «ГК «Нафтогаз України») постачання природного газу.
Апелянт також посилається на відсутність вини в невиконанні зобов'язань за Типовим договором, оскільки позивачем не доведено належне направлення відповідачу та отримання останнім від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відповідних поштових відправлень для підтвердження обізнаності Військової частини НОМЕР_1 про договірні зобов'язання перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України) на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 у справі №916/257/24; розгляд апеляційної скарги 2138 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України) ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
29.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого позивач просить суд відмовити Військовій частині НОМЕР_1 в задоволені апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 у справі 916/257/24.
Позивач вважає, що правильне застосування норм матеріального права судом є очевидним та узгоджується з висновками Верховного Суду про застосування норм як матеріального, так і процесуального права, а доводи апеляційної скарги у своїй суті зводяться до прохання переоцінки судом апеляційної інстанції доказів, на яких ґрунтуються вимоги позивача та доводів відповідача.
Позивач вказує, що відповідач не оскаржуючи рішення в частині суми основного суми основної заборгованості, визнає і факт укладання Типового договору, і факт споживання газу в обсягах, що заявлені до стягнення, і розмір основної заборгованості, і факт не погашення такої заборгованості, отже спір в цій частині відсутній. Окрім того, визнання основної заборгованості відповідачем спростовує його позицію і про обізнаність як про договірні, так і про не отримання рахунку.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ГК "Нафтогаз України" (позивач, постачальник, постачальник "останньої надії") відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 04.07.2017 року №880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Згідно з п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1102 визначено зобов'язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021р. бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/ або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.
Військова частина НОМЕР_1 (Споживач) є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).
У відповідності до положень п. 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/ оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником Оператором ГТС за участю операторів ГРМ об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 06.08.2022р. по 30.09.2022р. та 02.10.2022р. по 04.11.2022р. автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 року, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
За умовами п. 3.1 Договору постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Згідно з п.3.3 Договору період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3. Договору).
Згідно з пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору, Споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому Договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.
Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі: порушення Споживачем строків розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому Сторонами в цьому Договорі; відмови Споживача надати представнику Постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало Постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника (п. 8.2 Договору).
Відповідно до п.11.1 Договору, він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє Споживача від обов'язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим Договором.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XII Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача Військової частини НОМЕР_1 , зазначено ЕІС-код споживача природного газу - НОМЕР_4.
Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу що постачається постачальником "останньої надії", щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102. Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 01 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.
Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб. метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб. метр.
Відповідно до пункту 4.3 Договору постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
На виконання умов договору позивач в листопаді 2021 року поставив відповідачу природний газ в об'ємі 5,83300 тис.куб.м на загальну суму 97 994,40 грн.
В матеріалах справи наявний рахунок на оплату (природний газ), який виставлений позивачем відповідачу № 31598 за період 1-30 листопада 2021 року на суму 97 994,40 грн.
Матеріали справи містять докази направлення вказаного рахунку відповідачу. (а.с. 32-37).
Таким чином, Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов'язання, відповідно до договору, у строк та порядок передбачений договором, належним чином та в повному обсязі.
Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем заборгованості за природний газ на загальну суму 97 994,40 грн., що стало підставою для нарахування за прострочення оплати за поставлений природний газ пеню у розмірі 11 866, 72 грн.; 3% річних у розмірі 5 629, 99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 31 470, 61 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У даному випадку, апелянт оскаржує рішення виключно в частині стягнення пені у розмірі 11 866, 72 грн.; 3% річних у розмірі 5 629, 99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 31 470, 61 грн.
Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 по справі №916/257/24 виключно в частині позовних вимог щодо стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024 по справі №916/257/24 не переглядається
Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.
Положеннями частини 1 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.
Разом з цим, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Згідно з ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що під випадком ("casus") в практиці розуміються будь-які діяння, не викликані чиїмось наміром або необережністю, тобто відсутність вини порушника. Випадковою можна визнати обставину, яку не можна передбачити та попередити при застосуванні обов'язкової для боржника обачності, хоча вона могла б бути передбачена та попереджена, якщо б боржник віднісся до свого зобов'язання з більшою обачністю, ніж та, до якої він був зобов'язаний або якщо на місці боржника була б інша особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Із наведеного випливає, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати сплачуються боржником у разі прострочення ним виконання договірного зобов'язання з його вини.
Водночас за змістом ч. 1 та 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При цьому відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. ІІри цьому доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt» ). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що з огляду на те, що Позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне розрахування Військовою частиною НОМЕР_1 за поставлений споживачу природний газ, слід дослідити підстави невиконання боржником своїх зобов'язань за Типовим договором поставки природного газу.
У даному випадку відповідач наполягає, що він не був поінформований про обов'язок оплати за спожитий впродовж спірного періоду природний газ саме ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Отже, апеляційний суд вважає, що позивач має надати суду докази, які підтверджують належне повідомлення Військовою частиною НОМЕР_1 щодо факту обізнаності останнього про його обов'язок з оплати поставленого Відповідачу природного газу.
Так, ТОВ « ГК «Нафтогаз України» зазначає про факт надсилання на поштову адресу відповідача Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», рахунку на оплату, вимоги про сплату заборгованості за спожитий природний газ непобутовим споживачем постачальнику «останньої надії».
На підтвердження даних відправлень Позивач надає список згрупованих поштових відправлень (Ф.103 Рекомендовані листи) з фіскальним чеком.
Проте, дослідивши вказані документи, судова колегія оцінює їх критично, оскільки зі вказаних списків згрупованих поштових відправлень не можливо встановити перелік документів, що надсилалися на адресу Відповідача, оскільки, як встановлено апеляційним судом, дані про відправлення за вказаними номерами відсутні, тому що не зареєстровані в системі.
Крім того, список згрупованих відправлень рекомендованих листів та копія з журналу вихідної кореспонденції не є належними доказами надіслання відповідних документів у розумінні положень Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 у справі №914/1955/17.
Крім того, у матеріалах справи не міститься жодного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання відповідачем будь-якого відповідного відправлення від Позивача.
Отже, надані Позивачем вищевказані документи не можуть бути належними доказами надіслання Позивачем будь-яких поштових відправлень Відповідачу в межах Договору про постачання природного газу постачальником «останньої надії», оскільки з поданих Позивачем доказів вбачається, що останні не відповідають вимогам Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (зі змінами), тому не можуть вважатися належними доказами, що підтверджують обставини, на які посилається Позивач. Вказані докази не відповідають встановленій законодавством формі та не містять необхідну інформацію, за допомогою якої можна визначити факт існування певних обставин, тому їх безпідставно враховувати в якості належного доказу поштового відправлення,
Таким чином, Позивач не довів факт як надіслання Відповідачеві так і вручення адресатові завіреної копії Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», рахунку на оплату (природний газ), вимоги про сплату заборгованості.
Наведене вище свідчить про відсутність поінформованості Військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення постачальником - ТОВ «ГК «Нафтогаз України» (з урахуванням наявності у Відповідача однопредметного договору на постачання природного газу з ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ») постачання природного газу.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
У даному випадку апеляційна колегія звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Отже, оцінюючи в сукупності наведене, судова колегія зазначає про відсутність вини Військової частини НОМЕР_1 в невиконанні зобов'язань за Типовим договором, оскільки Позивачем не доведено належне направлення Відповідачу та отримання останнім від ТОВ «ГК «Нафтогаз України» відповідних поштових відправлень для підтвердження обізнаності Військової частини НОМЕР_1 про договірні зобов'язання перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України».
Разом з цим, пунктом 11.5 Типового договору визначено, що всі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому Договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
Оскільки невиконання Договору Відповідачем щодо сплати кошів перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із невиконанням Позивачем договірних зобов'язань щодо повідомлення Березанської селищної ради протягом десяти робочих днів після початку постачання про здійснення постачання природного газу (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент початку постачання) та щодо не надсилання рахунку на оплату, то Відповідач не має бути притягненим до господарсько-правової відповідальності за порушення зобов'язання. У даному випадку Відповідачем були порушені грошові зобов'язання внаслідок випадку (за відсутності вини).
З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У даному випадку судом першої інстанції не було з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи; наявна недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; наявна невідповідність висновків суду, встановленим обставинам справи та було неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню в частині задоволення вимог Позивача щодо стягнення визначених ним сум пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Судові витрати розподіляються в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України) задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 03.04.2024р. у справі №916/257/24 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ - 40121452, електронна адреса: info@gas.ua) суму заборгованості у розмірі 97 994 грн 40 коп. за спожитий природний газ та судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн.
4. Господарському суду Одеської області на виконання даної постанови видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 02.09.2024 року у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючого судді Колоколова С.І. та судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. з 29.07.2024 по 30.08.2024 відповідно до наказу від 23.07.2024. №195-в.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Г.І. Діброва
Суддя Я.Ф. Савицький