іменем України
02 вересня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 734/1649/24
Головуючий у першій інстанції - Бузунко О. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/956/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про накладення арешту,-
Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 07.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 повернуто позивачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вищезазначену ухвалу районного суду скасувати, посилаючись на її незаконність, невмотивованість та невідповідність нормам ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції залишив без руху, а в подальшому повернув позовну заяву ОСОБА_1 , як таку, що має недоліки, проте не вказав які недоліки має позовна заява.
Заявниця зазначає, що надала факти, з яких причин просить накласти арешт на майно, забудови, споруди, землю в колгоспному дворі по АДРЕСА_1 , яким ОСОБА_2 незаконно користується.
Уважає безпідставними твердження суду про те, що вона подає до суду чисті папірці, в яких відсутні адреса проживання відповідача, телефон, поштовий індекс і т.д.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просила (а.с. 1):
- заборонити та накласти арешт на користування землі, майна, забудов, споруд в колгоспному дворі по АДРЕСА_1 на 15/04-1991 рік, де ОСОБА_2 у спадок по суду від спадкодавця ОСОБА_3 отримала в колгоспному дворі по АДРЕСА_2 , а користується землею, забудовами, спорудами, майном колгоспного двору за №24;
- притягнути ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності та накласти арешт, заборону на передавання чужого майна, забудов, споруд, землі в треті руки, де землею їх спадку першої черги почали користуватись чужі люди ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , який своїм трактором робить на землі земельні обробітки, виорав чужу спадкову землю, де спадкоємці першої черги мають на цей колгоспний двір майно, забудови, споруди, землю.
Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 23.04.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків 10 (десять) днів з дня отримання копії ухвали (а.с 9).
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що вона подана без додержання вимог ст. 175 ЦПК України, зазначивши, що в позовній заяві не вказано на захист якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу позивачка звертається до суду, не вказано, як всі обставини, про які іде мова в позовній заяві, стосуються її прав, за захистом яких вона звертається до суду. Крім того, у позовній заяві взагалі не зазначено, про що позивачка просить суд, який нею обрано спосіб захисту її прав. Суд звернув увагу, що питання щодо арешту майна може бути вирішено виключно в порядку забезпечення позову, проте з вказаного приводу позивачка повинна подати окрему заяву з урахуванням вимог, викладених у ст. 151 ЦПК України.
07.05.2024 ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву (а.с. 12), яка містить оцінку дій та рішень суддів Козелецького районного суду Чернігівської області, а також лише прохання накласти арешт на майно, забудови, споруди, землю, яким не користується ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , рішення суду у ОСОБА_2 на колгоспний двір за № 28 по справі №734/822/23, провадження № 2/734/362/23 від 31.03.2023.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, керуючись ч. 3 ст. 185 ЦПК України, виходив з того, що позивачем надано уточнену позовну заяву, з якої вбачається, що недоліки, на які вказав суд в ухвалі від 23.04.2024 не усунені.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Згідно із статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Це право може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим, зокрема, ст. 175, 177 ЦПК України.
Позовна заява повинна містити, в тому числі, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п. 4, 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).
Тобто, в позовній заяві має міститися посилання на те, до кого пред'явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правові підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини. Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Частина 5 ст. 177 ЦПК України визначає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За приписами ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що заявлені в позові вимоги мають стосуватись конкретного відповідача (відповідачів) і направлені на усунення негативних наслідків від його (їх) протиправних дій, які полягають у невизнанні, оспорюванні або порушенні прав та законних інтересів позивача.
Правову категорію "зміст позовних вимог" слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає ухвалити судове рішення, що спрямована на задоволення певної матеріально-правової вимоги. Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб'єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.
Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних правовідносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.
Вирішуючи питання відповідності позовної заяви ОСОБА_1 вимогам, передбаченим ст. 175, 177 ЦПК України, суд першої інстанції визначив наступні недоліки позовної заяви, викладені в ухвалі від 23 квітня 2024 року: не вказано, на захист якого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу позивачка звернулася до суду; не зазначено, як всі обставини, про які іде мова в позовній заяві, стосуються її прав за захистом яких вона звертається до суду; у позовній заяві взагалі не зазначено, про що позивачка просить суд, який нею обрано спосіб захисту її прав. Судом роз'яснено, що питання щодо арешту майна може бути вирішено виключно в порядку забезпечення позову, проте з вказаного приводу позивачка повинна подати окрему заяву з урахуванням вимог, викладених у ст. 151 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується з мотивами ухвали суду першої інстанції про залишення позову ОСОБА_1 без руху. Зокрема, щодо того, що заявлені позивачкою вимоги та підстави позову сформульовані нечітко, що не дає суду можливість визначити предмет спору та нормативне регулювання спірних відносин.
Обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти права вступають між собою у спірні правовідносини.
Отже, позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Зазначені заявницею підстави позову викладені таким чином, що не дозволяють прослідкувати взаємозв'язок із заявленими ОСОБА_1 вимогами. Указані недоліки є суттєвими та такими, що не дозволяли суду першої інстанції відкрити провадження у справі та розглянути її з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.
Обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначено вимоги до позовної заяви, що міститься в ст. 175 ЦПК України. Апеляційний суд також зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Ураховуючи вищезазначене, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що недоліки, на які вказав суд в ухвалі від 23.04.2024 не усунені, у зв'язку з чим повернув позов заявниці. Такий висновок суду, на переконання апеляційного суду, не є звуженням прав позивачки чи її дискримінацією, оскільки на законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.
Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 19).
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про безоплатну правничу допомогу» безоплатна правнича допомога - це правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правнича допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правничі послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правничої допомоги та медіації.
Згідно зі ст. 3 Закону право на безоплатну правничу допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правничу допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правничу допомогу у випадках, передбачених цим Законом.
За змістом ст. 13 Закону безоплатна вторинна правнича допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правнича допомога включає такі види правничих послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про безоплатну правничу допомогу» право на безоплатну вторинну правничу допомогу мають певні категорії фізичних осіб, у тому числі, особи з інвалідністю, які отримують пенсію або державну соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» і «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатної особи, - на всі види правничих послуг, передбачених ч. 2 ст. 13 цього Закону.
Ураховуючи те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, у разі, якщо вона не володіє спеціальними знаннями в юридичній сфері, заявниця має право реалізувати гарантоване їй державою право на надання безоплатних правових послуг (зокрема, складання документів процесуального характеру) за рахунок Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Для реалізації своїх прав вона має звернутися за правовою допомогою до відповідного центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги.
Статтею 15 ЗУ «Про безоплатну правничу допомогу» передбачено, що суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної правничої допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.
ОСОБА_1 , скориставшись правом на отримання безоплатної правової допомоги, не позбавлена можливості повторного звернення з позовом, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Відтак, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Козелецького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді Н.В. Висоцька
Н.В.Шитченко