30 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 161/5598/24 пров. № А/857/17029/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізко І.М.,
Судова-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області (головуючий суддя Івасюта Л.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні м. Луцьк 17 червня 2024 року повний текст складено 17 червня 2024 року у справі № 161/5598/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
21.03.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі-Департамент), Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича, просила: скасувати постанову MVA №2407811 від 04.03.2024 винесену інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощук М.В. в справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 гривень.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи позові, суд першої інстанції виходив з того, що до матеріалів справи додано фотознімки із зазначенням на таких дати та часу здійснення фотофіксації, географічних координат перехрестя вул. Словацького вул. Богдана Хмельницького у м. Луцьку. Суд першої інстанції зазначив, що на фотофіксації видно, що транспортний засіб марки «Pegout 306» д.н.з. НОМЕР_1 , знаходиться на перехресті, оскільки розміщений після початку заокруглень країв проїзної частини дороги. Фотофіксація правопорушення була здійснена відповідно до вимог примітки до ст.14-2 КУпАП, з врахуванням місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів. Суд першої інстанції виснував, що в діях позивача наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.122 КУпАП, оскільки нею на транспортному засобі марки «Pegout 306» д.н.з. НОМЕР_1 було здійснено зупинку на перехресті вулиць Словацького Богдана Хмельницького у м. Луцьку, що не відповідає вимогам п.15.9 ґ розділу 15ПДР. Суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення позивача про те, що на її прохання інспектором було проведено вимірювання відстані від перехрещуваної проїзної частини дороги до її автомобіля, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивачу інкримінується зупинка автомобіля на перехресті вулиць Словацького Богдана Хмельницького у м. Луцьку, а не ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції помилково зробив висновок, що в діях позивача наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, тобто здійснення позивачем на транспортному засобі марки «Pegout 306» зупинки на перехресті вулиць Словацького - Б.Хмельницького у м.Луцьку. Зазначає, що відповідно до замірів, зроблених інспектором ОСОБА_2 лазерним вимірювачем, покази становили відстань більше 10 м від перехрещуваної частини до місця зупинки його транспортного засобу, що вказує на протиправність дій відповідача. На думку скаржника судом першої інстанції, при прийняті рішення, не в повній мірі розглянув справу, не перевірено наведені позивачем обставини, чим порушено норми матеріального і процесуального права, і як наслідок рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованими.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою серія MVA № 2407811 від 04.03.2024 винесеною інспектором з паркування Департементу ОСОБА_2 , позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 680,00 грн.
Із наведеної постанови вбачається, що ОСОБА_1 03.03.2024 о 16 год. 46 хв. на перехресті вулиць Словацького Богдана Хмельницького у м. Луцьку, керуючи автомобілем марки «Pegout 306» д.н.з. НОМЕР_1 , порушила правила зупинки, а саме здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті та створила перешкоду руху, чим порушила п.15.9 ґ ПДР.
ОСОБА_1 , вважаючи постанову від 04.03.2024 серії MVA № 2407811 протиправною, звернулася до суду з вимогами про її скасування.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до пункту 15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Пунктом 15.2 ПДР передбачено, що у випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливi, вони дозволяються бiля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати iншим учасникам дорожнього руху).
Згідно п. 15.9 «ґ» ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м вiд краю перехрещуваноi проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русi та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або роздiлювальна смуга.
Згідно із частиною 3 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За змістом статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, приймаючи постанову про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, інспектор з паркування ОСОБА_3 , як посадова особа Департаменту, вважав доведеними обставини вчинення ОСОБА_1 порушення пп. «ґ» п. 15.9 ПДР, а саме здійснила зупинку транспортного засобу на перехресті, що створило перешкоду руху.
Проте суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно термінів, наведених в п.1.10 Правил дорожнього руху, перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Апеляційним судом встановлено, що відповідачем до матеріалів справи додано докази фотофіксації правопорушення ОСОБА_1 , за яким її притягнуто до адміністративної відповідальності.
Так, судом апеляційної інстанції із аналізу фотознімків не візуалізується розташування (зупинка) транспортного засобу позивача «Pegout 306», реєстраційний номер НОМЕР_1 , безпосередньо на перехресті доріг в розумінні термінів, наведених в п. 1.10 Правил дорожнього руху.
Щодо підтвердження факту зупинки транспортного засобу позивача «Pegout 306», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ближче 10 м вiд краю перехрещуваноi проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, що передбачено чинним законодавством як порушення, то суд апеляційної інстанції зауважує, що належних та допустимих доказів відповідачем не надано, що спростовує його твердження про порушення вимог п. 15.9 «ґ» ПДР.
Згідно правової позиції Верхового Суду, викладеної у постановах від 08.02.2018р. у справі 760/3696/16-а, від 18.07.2019 р. по справі № 216/5226/16-а, належним доказом правопорушення, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів або безпосередньо на перехресті.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що надані відповідачем фотознімки із відображенням автомобіля марки «Pegout 306», реєстраційний номер НОМЕР_1 , як докази вчинення позивачем правопорушення, не підтверджують факту зупинка безпосередньо на перехресті, чи то ближче 10 м вiд краю перехрещуваноi проїзної частини, на фотознімках не візуалізується і саме перехрестя. Інших доказів, які б підтверджували порушення позивачем вимог ч.3 ст. 122 КУпАП матеріали справи не містять.
Орім того, слід зазначити, що для висновку про наявність в діях особи складу адміністративного порушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП, а саме порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху, посадова особа, що розглянула справу про адміністративне правопорушення, мала пересвідчитись у тому, що порушення правил зупинки потягло за собою створення перешкоди дорожньому руху або загрози дорожньому руху.
Однак, з наявних в матеріалах справи поданих відповідачем доказів не вбачається, що транспортний засіб позивача створює перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач відповідно до ч. 2 ст.77КАС України не надав суду доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не довів законності прийнятого рішення.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, та події правопорушення, а також не спростовано належними доказами твердження позивача про те, що транспортний засіб був припаркований без порушень ПДР України.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позов слід задовольнити.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2024 року у справі № 161/5598/24 скасувати та ухвалити судове рішення яким позов ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, Інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощука Михайла Вальдемаровича про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.
Скасувати постанову серії MVA №2407811 від 04 березня 2024 року, винесену інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради Андрощук Михайлом Вальдемаровичем в справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 гривень., та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк