30 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/53105/22 пров. № А/857/1730/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, повне судове рішення складено 13 грудня 2023 року, у справі № 460/53105/22 за позовом ОСОБА_1 до Вараської міської ради, Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради, міського голови міста Вараш Мензули Олександра Павловича про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
29.12.2022 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Вараської міської ради, Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради, міського голови міста Вараш Мензула Олександра Павловича, просила стягнути з Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради середній заробіток за час затримки у виконанні судового рішення про поновлення на роботі з 19 липня 2022 року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Суд першої інстанції вказав, що відповідачі з 18.07.2022 були обізнані про необхідність негайного виконання цього рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, проте, рішення суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21 було виконано 05.12.2022. Суд першої інстанції зазначив, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не забезпечено негайного виконання рішення суду у справі №460/13562/21, це є підставою для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивач не обґрунтувала свої вимоги щодо кожного з трьох відповідачів та не навела доводів чому зміст позовних вимог стосується саме Департаменту. Скаржник вказує, що позивач звернулась до суду до того моменту, коли в неї виникло право на звернення до суду з позовом. Скаржник зазначає, що відповідачами вживались заходи для належного виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21 в тому числі в частині поновлення позивача на посаді. Скаржник вказує, що існували об'єктивні обставини, які не залежали від волі відповідачів, та унеможливили негайне виконання рішення суду, зокрема необхідність дотримання процедури внесення змін до структури виконавчих органів Вараської міської ради, які є тривалою у часі. Скаржник зауважує, що неможливість негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, не можна вважати затримкою виконання рішення суду, адже таке невиконання було зумовлено поважними причинами, які не залежали від волі відповідачів.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21 позов ОСОБА_1 до Вараської міської ради, виконавчого комітету Вараської міської ради, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради, Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради, Вараського міського голови Олександра Мензула про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково: визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови міста Вараш №468-ос від 25.08.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради з 01.09.2021; стягнуто з Вараської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 18.07.2022 в сумі 263 030 (двісті шістдесят три тисячі тридцять) грн 10 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01.09.2021 та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 25 604 (двадцять п'ять тисяч шістсот чотири) грн 70 коп. звернуто до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.11.2022 у справі №460/13562/21 апеляційну скаргу Вараської міської ради Рівненської області задоволено частково, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року змінено, викладено абзац четвертий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: «Стягнути з Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 18.07.2022 в сумі 263 030 (двісті шістдесят три тисячі тридцять) гривень 10 (десять) копійок». В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року залишено без змін.
Наказом Департаменту соціального захисту і гідності виконавчого комітету Вараської міської ради від 05.12.2022 №146-НКП-22-7140 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення департаменту соціального захисту і гідності виконавчого комітету Вараської міської ради з 01.09.2021 (а.с.38).
Зазначений наказ видано на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21.
Вважаючи, що невиконання рішення суду в добровільному порядку вказує на наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 5 статті 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Аналіз статей 235, 236 КЗпП України дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд уже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Зокрема у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, після того, як суд ухвалить рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, а також стягне на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України, обов'язком роботодавця є видати відповідний наказ (про поновлення) і закон передбачає, що таке виконання має бути негайним.
Верховний Суд підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 та від 20 липня 2021 року у справі № 826/3465/18, зазначав, що період затримки виконання рішення про поновлення на роботі необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що правова природа стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України) відрізняється від правової природи стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду (стаття 236 КЗпП України).
Стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду охоплюється судовим рішенням про поновлення на роботі. Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.
Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв'язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Також суд апеляційної інстанції зауважує, що КЗпП не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення.
Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону «Про виконавче провадження» згідно з якою рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі.
Отже належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що вступну та резолютивну частини рішення від 18.07.2022 у справі №460/13562/21 проголошено у судовому засіданні у присутності представників Вараської міської ради, виконавчого комітету Вараської міської ради, Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради та міського голови м.Вараш Олександра Мензула.
Рішення суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21 виконано 05.12.2022 прийняттям наказу Департаменту соціального захисту і гідності виконавчого комітету Вараської міської ради від 05.12.2022 №146-НКП-22-7140, тобто рішення суду у справі №460/13562/21 в частині поновлення позивача на посаді негайно виконано не було.
Період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - з 18.07.2022 по 04.12.2022 (включно) - 99 робочих днів, з врахуванням введення в Україні воєнного стану та відсутності у цей період святкових та неробочих днів.
Згідно з довідкою про розмір середньоденної заробітної плати позивача №3200-ДД-11/22 від 26.01.2022 розмір середньоденної заробітної плати складає 1 163,85 грн., тому середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на роботі складає 115 221,15 грн (з розрахунку: 1 163,85грн х 99 робочих днів).
Наведений розрахунок скаржник під сумнів не ставить.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанції, зазначив, що наявність вини у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог; наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі не обумовлюється залежністю від причин, в тому числі їх поважністю, внаслідок яких судове рішення виконане несвоєчасно, тощо.
Суд апеляційної інстанції підкреслює, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток в цих правовідносинах за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16.
Також у постанові від 25.09.2019 у справі №813/4668/16 Верховний Суд додатково виснував, що згідно із статтею 236 КЗпП виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі; наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Подібна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.04.2020 у справі №260/1424/18, від 19.04.2021 у справі № 826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 15 травня 2024 року у справі № 380/18203/21.
Отже, не зважаючи на вину роботодавця чи наявність обставин, які зумовили несвоєчасне виконання суб'єктом призначення рішення суду про поновлення на роботі працівника, яке звернуто до негайного виконання, юридичним фактом, що встановлює відповідальність, передбачену положеннями статті 236 КЗпП України, є лише факт невиконання рішення суду, а тому аргументи скаржника щодо наявності об'єктивних обставин, які не залежали від волі відповідачів, та унеможливили негайне виконання рішення суду, зокрема необхідність дотримання процедури внесення змін до структури виконавчих органів Вараської міської ради, які є тривалою у часі, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції як щодо періоду затримки виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №460/13562/21, так і щодо визначеної судом суми середнього заробітку, яку слід стягнути за таку затримку.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви задоволення позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі №460/53105/22 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко