29 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 280/8867/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.12.2023 року в адміністративній справі №280/8867/23 (головуючий суддя першої інстанції Батрак І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Харківській області №057050010997 від 19.10.2023 року;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з часу звернення за призначенням пенсії, тобто з 11.10.2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.10.2023 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та надав всі необхідні документи, однак рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №057050010997 від 19.10.2023 року було відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку з недостатнім пільговим стажем.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №057050010997 від 19.10.2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.07.1998 року по 31.05.2015 року у ВАТ «Маріупольський Металургійний комбінат ім. Ілліча» (яке перейменоване у ПАТ «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча») на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих ділянках робіт, з 01.06.2015 року по 11.07.2023 року у ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих роботах, з 14.07.2023 року по 05.10.2023 року у ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» на посаді вогнетривника на дільниці з виконання капітального ремонту футеровки нагрівальних агрегатів, сервісний центр (м. Запоріжжя) до пільгового стажу за Списком №1, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2023 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 858,88 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції частково скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, разом із стягненням з відповідача судового збору та правничої допомоги за подачу апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивача зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення мав право відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Вважає, що судом першої інстанції в частині розподілу судових витрат неправильно застосовано норми статті 134 КАС України, а також ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не повинен вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягала розподілу, з власної ініціативи.
Відповідач не надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, згідно із довідкою від 20.04.2022 року №2303-5001226822 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи місце проживання, якої зареєстроване: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
11.10.2023 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з частиною третьою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До заяви про призначення пенсії надано сканкопії наступних документів, які також долучені позивачем до матеріалів справи: довідка від 20.04.2023 року №2303-5001226822 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; лист від 05.09.2023 року №18-1/102 «Щодо надання інформації» з ПрАТ «ММК ім. Ілліча»; Військовий квиток НО №5588942 від 29.11.1996 року; Диплом ДЗ №002710 від 05.06.1996 року; паспорт громадянина України НОМЕР_1 від 11.10.1995 року; витяг з наказу №100/18.05.2023/2 від 18.05.2023 року ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» «Про підсумки позачергової атестації робочих місць за умовами праці працівників цеху вогнетривких робот (ЦВР), цеху ремонту металургійного устаткування (ЦРМУ) філії №3 в м. Кам'янське»; витяг з наказу ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» №512 від 03.05.2019 року «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці ЦДР, ЦРАУ, ЦРМУ, ЕРЦ, ЦРВУ, ЦЕР, ЦРМП, ЦРМ, ЦСО Аглофабрики, ЦСО доменного виробництва, ЦСО сталеплавильного виробництва, ЦСО ЛПЦ-3000, ЦСО ЛПЦ-1700, ЦСО Холодного прокату, Управління транспорту»; витяг з наказу ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» №П/100/29.05.2020/1 від 29.05.2020 року «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці структурних підрозділів Філії з поточних ремонтів, Дирекції з ремонтів прокатного виробництва, Дирекції з ремонту аглодоменного та сталеплавильного виробництва»; копія довіреності від 28.12.2022 року №18/245 з ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ»; копія наказу ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» від 31.07.2023 року №302 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці»; довідка про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №14к-179 від 10.10.2023 року; довідка про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №14к-180 від 10.10.2023 року; копія наказу №621 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 11.07.2023 року з ТОВ «МЕТІНВСЕТ-ПРОМСЕРВІС»; обліково-службова картка до військового квитка серії НОМЕР_2 ; трудова книжка НОМЕР_3 від 14.07.2023 року.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з частиною третьою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення №057050010997 від 19.10.2023 року, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону №1058-IV, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказаним рішенням зазначено, що за наданими документами до пільгового стажу роботи не зараховано періоди згідно з довідками про підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за № 91, №92 від 13.03.2023 року та за №208 від 20.07.2023 року, так як посади та виробництва, зазначені в довідках, не збігаються з даними трудової книжки НОМЕР_4 , а також дата початку періоду роботи згідно довідки №91 від 13.03.2023 року не збігається з датою згідно довідки №92 від 13.03.2023 року, № 51 від 17.06.1996 року та постановою КМУ №202 від 31.03.1994 року. Позивач набуде право на пенсію з 09.04.2028 року.
Не погодившись з рішенням відповідача №057050010997 від 19.10.2023 року про відмову в призначенні пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Водночас, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно абзацу 2 пункту 15 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV (у редакції Закону України №3108-IV від 17.11.2005 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Абзацами 1-2 частини першої статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Частиною першою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з абз.1 пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною третьою статті 114 Закону №1058-IV встановлено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий, склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень) - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.
Відповідно до частини п'ятої статті 114 Закону №1058-IV у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Відповідно до частини шостої статті 114 Закону № 1058-IV, контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення таких списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Абзацом другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV встановлено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Так, п. «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
При цьому частиною першою статті 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.
Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
З 11.03.1994 року по 16.01.2003 року вже діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.
У період з 17.01.2003 року по 24.06.2016 року діяли Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36.
Починаючи з 03.08.2016 року, діють Списки виробництв, робіт; професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.
Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно з абзацами 1,3 пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».
Відповідно до абзаців 4,5 пункту 2.14 Інструкції №58 якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_5 від 17.06.1996 року, позивач працював на наступних посадах та у таких підприємствах: з 01.09.1995 року по 05.06.1996 року - навчання в ПТУ №52 м. Маріуполя; з 12.06.1996 року по 16.10.1996 року - працював електрогазозварювальником 3 розряду у Маріупольському управлінні №112 ЗАТ «Донбасстальконструкція»; з 29.11.1996 року по 11.05.1998 року - служба в армії; з 01.07.1998 року по 15.04.2014 року - працював вогнетривником на гарячих роботах 3, 4, 5, 6 розряду у цеху домнаремонт ВАТ «ММК ім. Ілліча»; з 16.04.2014 року по 31.05.2015 року - працював вогнетривником на гарячих роботах 6 розряду в цехах сталеплавильного та аглодоменного виробництва, цех ремонту металургійних печей «ММК ім. Ілліча»; з 01.06.2015 року по 11.07.2023 року - працював вогнетривником, зайнятим на гарячих роботах 6 розряду, дільниця з ремонту металургійних печей в цехах сталеплавильного виробництва, ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС».
Відповідно до записів трудової книжки серія НОМЕР_3 від 14.07.2023 року з 14.07.2023 року позивач прийнятий у ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» по переведенню з ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» вогнетривником 6 розряду, дільниця з виконання капітального ремонту футеровки нагрівальних агрегатів, сервісний центр (м. Запоріжжя).
Згідно з довідками про підтвердження пільгового трудового стажу для призначення пенсії при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №14к-179 від 10.10.2023 року та №14к-180 від 10.10.2023 року пільговий стаж роботи на ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» становить 0 років 2 місяці 21 день.
Суд зазначає, що всі записи в трудових книжках позивача записані чітко, виправлень не мають, а займані посади повністю відповідають названим посадам у Списках №1, що були затвердженні постановами урядів у відповідний період часу. Записи про спірні періоди роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають, а відтак факт роботи позивача у спірні періоди підтверджується відповідними запасами, які були внесені відповідно до діючого законодавства.
Апеляційним судом та судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку позивач працював за посадою вогнетривника на гарячих ділянках, що відноситься до професій та виробництв, передбачених Списком №1, починаючи з 01 липня 1998 року до дня звернення з заявою про призначення пенсії.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, періоди роботи позивача з 01.07.1998 року по 31.05.2015 року у ВАТ «Маріупольський Металургійний комбінат ім. Ілліча» (яке перейменоване у ПАТ «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча») на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих ділянках робіт, з 01.06.2015 року по 11.07.2023 року у ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих роботах, з 14.07.2023 року по 05.10.2023 року у ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» на посаді вогнетривника на дільниці з виконання капітального ремонту футеровки нагрівальних агрегатів, сервісний центр (м. Запоріжжя) підлягала зарахуванню до пільгового стажу позивача.
За змістом частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.10.2023 року №057050010997 є протиправним та підлягало скасуванню, при цьому з метою ефективного захисту та відновлення прав позивача суд вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та порушені права позивача відновити шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.07.1998 року по 31.05.2015 року у ВАТ «Маріупольський Металургійний комбінат ім. Ілліча» (яке перейменоване у ПАТ «Маріупольський Металургійний комбінат імені Ілліча») на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих ділянках робіт, з 01.06.2015 року по 11.07.2023 року у ТОВ «МЕТІНВЕСТ-ПРОМСЕРВІС» на посаді вогнетривника, зайнятого на гарячих роботах, з 14.07.2023 року по 05.10.2023 року у ПрАТ «ЗАПОРІЖВОГНЕТРИВ» на посаді вогнетривника на дільниці з виконання капітального ремонту футеровки нагрівальних агрегатів, сервісний центр (м. Запоріжжя) до пільгового стажу за Списком №1, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 11.10.2023 року щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини третьої статті 114 Закону № 1058-IV.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов'язку доказування в пенсійних спорах на пенсійний орган, який у відповідності до принципу офіційного з'ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для прийняття свого рішення та/або вчинення дій (бездіяльності).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17, від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.
Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області як суб'єктом владних повноважень не доведено належними доказами правомірність прийнятого ним рішення.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, зазначені вимоги в апеляційній скарзі є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач просив стягнути на його користь з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн. та 10 000,00 грн.
Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частини дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов'язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.
Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.
Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.
Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Ознайомившись з поданими представником позивача документами з надання правової допомоги, суд першої інстанції правильно визначив, що вказані документи є не достатніми для вирішення питання про присудження до стягнення за рахунок відповідача понесених витрат на правничу допомогу, оскільки з вказаних документів не вбачається, що вказані послуги були надані адвокатом саме у Запорізькому окружному адміністративному суді у межах даної справи, при цьому, відповідно до договору від 17.08.2023 року про надання правової допомоги довіритель доручає, а адвокат приймає доручення щодо надання правничої допомоги відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики на передбачених договором умовах. Правнича допомога довірителю може надаватися адвокатом у вигляді усного та/або письмового консультування з правових питань; правового аналізу документів; складання письмових звернень (заяв, пропозицій, клопотань, скарг), повідомлень, претензій, процесуальних документів (заяв, клопотань, скарг, позовних заяв, відзивів, відповідей на відзив, заперечень, пояснень тощо); захисті та представництві прав та інтересів в порядку, передбаченому процесуальним законодавством України.
Крім того, додатковою угодою до договору передбачено, що довіритель доручає, а адвокат приймає доручення щодо надання правничої допомоги в справі щодо призначення пенсії, а у випадку відмови у її призначенні - оскарженні рішення територіального управління Пенсійного фонду України. При цьому, пунктом 2 договору, визначено, що гонорар адвоката за правовий супровід справи до та під час звернення до органу пенсійного фонду України, під час провадження в суді першої інстанції, а також на стадії виконання судового рішення становить 20000 грн.
Судом встановлено, що згідно з довідкою від 23.10.2023 року (за договором про надання правничої допомоги б/н від 17.08.2023 року) сторони визначили, що загальна вартість наданих послуг становить 20000,00 грн., в той-же час, аналізуючи подані документи, за критеріями, визначеними у частині 5 статті 134 КАС України, суд зазначає, що сума гонорару в 20000,00 грн. була визначена сторонами ще під час укладення Договору про надання правової допомоги, незалежно від обсягу наданих адвокатом робіт (наданих послуг), однак Акту виконаних робіт, який би не містив визначені частиною п'ятою статті 134 КАС обов'язкові для детального опису робіт (наданих послуг) реквізитів, зокрема складністю виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання робіт (надання послуг) тощо, до суду надано не було.
Додаткової ідентифікації наданих послуг, окрім у межах договору від 17.08.2023 року про надання правничої допомоги, надані позивачем документи не містять.
Також, у додатковій постанові від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі №826/841/17 Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Таким чином витрати на правничу допомогу мають бути фактичними в розрізі реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а їх розмір повинен бути обґрунтований та документально підтверджений.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано належного документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на професійну правничу допомогу, тому клопотання позивача про стягнення витрат на адвоката є необґрунтованим та задоволенню не підлягало.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року в адміністративній справі №280/8867/23 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року в адміністративній справі №280/8867/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко