30 серпня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/17250/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді -Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також відповідач) визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 26.06.2020 по 08.08.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.06.2020 по 08.08.2023 включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що при звільненні з військової служби, позивач мав право на індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року . Однак, відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року лише на підставі рішення суду 19 серпня 2022 року у справі № 440/5141/22.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копію ухвали суду від 04 грудня 2023 року відповідач отримав 07 грудня 2023 року, однак відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 25.06.2020 №113 полковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільненого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 16 травня 2020 року № 140 у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 . З 25 червня 2020 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2022 у справі № 440/5141/22 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 19.08.2022 № 440/5141/22 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року у розмірі 90432,71 грн., що не заперечується сторонами.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та не виплати ІНФОРМАЦІЯ_6 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин) Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно висновків Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 по справі №560/11489/22 застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина друга статті 117 КЗпП України).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з військової служби з 25 червня 2020 року, а індексація грошового забезпечення на виконання рішення суду виплачена лише 08 серпня 2023 року, що не заперечується відповідачем.
Таким чином, період з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року є періодом затримки відповідачем розрахунку при звільнені ОСОБА_1 .
За таких підстав, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Щодо визначення розміру середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 27 Закону України “Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
При цьому, критерії виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 № 260.
З аналізу приписів Порядку № 260, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 9/2/3313 від 21.08.2024 року, про нараховане грошове забезпечення позивача 2020 рік, за квітень 2020 року нараховано грошове забезпечення за 30 календарних днів у розмірі 19148,01 грн., за травень 2020 року нараховано грошове забезпечення за 31 календарних днів у розмірі 19148,01 грн.
Таким чином середньоденна заробітна плата складає 627,80 грн. (19148,01+19148,01)/(30+31) .
Отже, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року) становить 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.).
Разом з тим, за певних умов суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах; співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Так, у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.
Під час здійснення відповідних розрахунків та застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування Верховний Суд виходив з того, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір середнього заробітку зменшується пропорційно (у відсотках) розміру невиплачених сум (з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків). Тобто розмір невиплачених належних звільненому працівникові сум (у відсотках) має відповідати пропорційному розміру середнього заробітку сум (у відсотках) за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема, від 23.12.2020 у справі №825/1732/17, від 29.12.2020 у справі №520/11337/18 та від 21.04.2021 у справі №360/3574/19, від 10.02.2022 у справі №580/219/20.
Судом встановлено, що відповідно до виписки АТ КБ “ПРИВАТБАНК» /а.с. 10/, індексація грошового забезпечення виплачена позивачу у розмірі 90432,71 грн. Крім того, довідкою від 21.08.2024 № 9/2/3313 зазначено, що позивачу за червень 2020 року виплачено грошового забезпечення при звільненні у розмірі 100104,23 грн.
Таким чином, у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у 2020 році склав 190536,83 грн. (100104,12+90432,71), з яких частка суми доплати індексації, виплаченого за рішенням суду становить 47,46% : (90432,71 грн. * 100 /190536,83 грн.).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважає пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі грн. = 54227,61 (47,46% від 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців)).
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
За таких обставин, суд вважає належним та необхідним способом захисту порушеного права позивача визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року у розмірі 54227,61 грн. (п'ятдесят чотири тисячі двісті двадцять сім гривень шістдесят одна копійка), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, позов ОСОБА_1 належить задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року у розмірі 54227,61 грн. (п'ятдесят чотири тисячі двісті двадцять сім гривень шістдесят одна копійка), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Суддя К.І. Клочко