29 серпня 2024 року м. Київ № 320/3502/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, стягнення
коштів, -
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу різниці грошового забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 09.12.2021 по 01.09.2022, з 28.09.2023 по 20.12.2023 в сумі 478316,57 грн;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу різниці грошвоого забезпечення, яку він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України за період з 09.12.2021 по 01.09.2022, з 28.09.2023 по 20.12.2023 в сумі 478316,57 грн;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021 по 08.12.2021 в сумі 3540,47 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача 3540,47 грн надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021 по 08.12.2021.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що після вирішення трудового спору між позивачем та відповідачем, що полягав у незаконному увільненні (переведенні) з посади на іншу, нижчеоплачувану посаду відповідач був зобов'язаний виплатити недоотриману суму грошового забезпечення, але не виконав такий обов'язок.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що рішення щодо виплати різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді приймається відповідним органом, який прийняв рішення про поновлення на посаді. Таким органом у спірному випадку є суд, який прийняв рішення про поновлення позивача на посаді, а тому вимога про стягнення різниці грошового забезпечення мала бути вирішена у справі про поновлення позивача на посаді, а не шляхом подання окремого позову.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідач видав наказ про поновлення на посаді, а тому він і є тим органом, який прийняв рішення про поновлення на посаді та зобов'язаний прийняти рішення про виплату різниці грошового забезпечення.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив наполягає на тому, що наказ про поновлення на посаді прийнято на підставі рішення суду, а отже у розумінні правової норми, на яку посилається позивач, органом, який прийняв рішення про поновлення на посаді, є саме суд.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропущенням встановленого строку звернення до суду.
Клопотання обґрунтоване тим, що частиною п'ятою статті 122 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З огляду на те, що предметом спору є правовідносини, пов'язані з проходженням публічної служби, різновидом якої є військова служба, позивач мав звернутися до суду протягом місяця з моменту, коли дізнався або мав дізнатися про порушення своїх прав.
Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Насамперед варто звернути увагу сторін, що за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи входить до структури заробітної плати та є заробітною платою, а отже у цьому випадку слід обчислювати строк звернення до суду за правилами, встановленими для спорів про стягнення заробітної плати.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За висновком Верховного Суду у постановах від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 та від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23 поширення статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності, а саме на момент звільнення позивача з військової служби.
З огляду на те, що на момент звільнення позивача з військової служби (грудень 2021 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався, відсутні підстави для залишення позовних вимог без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Пунктом 2 наказу Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП директору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України полковнику ОСОБА_1 у зв'язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці припинено доступ до державної таємниці.
Наказом Міністра оборони України від 08.12.2021 № 649 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 у справі № 640/3978/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, серед іншого, визнано протиправними та скасовано наказ Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП та наказ Міністерства оборони України від 08.12.2021 № 649 в частині, що стосується позивача, а також поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09.12.2021.
Міністр оборони України наказом від 20.12.2023 № 1646 поновив позивача на посаді з 09.12.2021.
На запит позивача від 12.01.2024 Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України листом від 16.01.2024 № 220/13/ВихЗПІ/40 повідомив про відмову у здійсненні виплати різниці грошового забезпечення та надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, оскільки у рішенні суду відсутні такі зобов'язання.
Не погоджуючись з протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає таке.
Загальною нормою, яка регулює трудові правовідносини, в тому числі і правовідносини публічної служби, до якої відноситься і військова служба, є КзПП України, відповідно до статті 235 якого при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Також, відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або вищий посадовий оклад. У разі заподіяння йому таким звільненням (переміщенням) моральної шкоди вона може бути відшкодована за рішенням суду.
У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.
Зазначені норми конкретизовані у Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Відповідно до пункту 9 розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» зазначеного Порядку грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні.
До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду, з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом Міністра оборони України від 08.12.2021 № 649 (по особовому складу) полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України.
У подальшому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.08.2022 у справі № 640/3978/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду, серед іншого, визнано протиправними та скасовано наказ Міністерства оборони України від 27.09.2021 № 144ДС/КП та наказ Міністерства оборони України від 08.12.2021 № 649 в частині, що стосується позивача, а також поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09.12.2021.
З огляду на той факт, що судовими рішеннями у справі № 640/3978/22, які набрали законної сили, факт звільнення з посади та призначення у розпорядження, що фактично є призначенням на нижчу посаду, визнаний незаконним, наказ про таке звільнення скасований, а позивача фактично призначено на раніше займану ним посаду, то суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді.
Отже, системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів у сукупності із встановленими судом обставинами свідчить про те, що ОСОБА_1 беззаперечно має право на отримання різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді.
При цьому, станом на дату поновлення на попередній посаді та з дати прийняття наказу Міністром оборони України від 20.12.2023 № 1646 уважається, що ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні у Міністерстві оборони України, яке й було зобов'язано нарахувати та виплатити суму різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді за весь період між звільненням з посади та поновленням на неї у разі, якщо розмір грошового забезпечення на посадах, які позивач займав у зазначений період був нижчий, ніж він би отримував, перебуваючи на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
З цих самих підстав підлягає компенсації розмір надбавки за службу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021 по 08.12.2021, оскільки індивідуальний акт про скасування допуску до державної таємниці скасований у судовому порядку, а отже у вказаний період позивач повинен був виконувати роботи, пов'язані з допуском до державної таємниці, та, відповідно, отримувати за такі роботи відповідну надбавку.
Суд відхиляє посилання відповідача на те, що питання про стягнення різниці грошового забезпечення має бути вирішено у межах спору про поновлення позивача на посаді, позивач не має права заявляти такі вимоги шляхом подання нового позову, оскільки такі вимоги позивачем у зазначеному спорі не заявлялися та судом не вирішувалися.
Так, варто звернути увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, де порушене позивачем питання було детально розглянуто.
За правовою позицією у зазначеній постанові суд касаційної інстанції зазначив, що працівник не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.
Отже, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною відмови в нарахуванні та виплаті позивачу різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, яке він недоотримав внаслідок незаконного звільнення та подальшого призначення на нижчеоплачувану посаду.
В свою чергу, щодо вимоги позивача в частині визначення конкретної суми різниці грошового забезпечення не підлягають задоволенню, оскільки обрахування недоплаченого грошового забезпечення віднесено до повноважень відповідача, а тому суд позбавлений можливості вручатися у такі дискреційні повноваження відповідача.
VI. Судові витрати.
Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивачі звільняються від сплати судового збору у справах про стягнення заробітної плати відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного звільнення (переміщання) з посади директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерство оборони України щодо невиплати позивачу недоотриманої надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021 по 08.12.2021 внаслідок незаконного скасування допуску до державної таємниці.
Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за період з 27.09.2021 по 08.12.2021 внаслідок незаконного скасування допуску до державної таємниці.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Суддя Жук Р.В.