30 серпня 2024 року Справа № 160/13357/24 провадження № ЗП/280/81/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро, 49089), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд.18/5, м. Київ, 01021) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.;
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. У період з 01.02.2024 по 30.04.2024 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі ніж передбачено чинним законодавством України. Зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), а норми інших законодавчих актів до правовідносин щодо виплати суддівської винагороди застосовуватися не можуть. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.2024 справу № 160/13357/24 передано голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для визначення підсудності справи.
Розпорядженням голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 №65 справу №160/13357/24 передано до Третього апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 адміністративну справу № 160/13357/24 передано за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.
Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024 справу № 160/13357/24 розподілено судді Сіпаці А.В.
Ухвалою суду від 24.06.2024 відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 29.07.2024.
03.07.2024 від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що норма частини третьої статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадовою окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадової окладу судді. Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", статтею 7 якого установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базовою розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Відповідач 1 зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не змінює складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді. Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік. За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України. Відповідач 1 зазначає, що до теперішнього часу відповідні положення статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем 1 відсутні. Дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням на підставі статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» з 01.02.2024 по 30.04.2024 у розмірі 2102,00 грн. відповідають положенням законодавчого регулювання. Дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн. ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача. Позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У визначений ухвалою від 24.06.2024 строк для подання відповідачем 2 відзиву на позов сплив, проте до суду від відповідача 2 відзив не надійшов.
Ухвалою від 29.07.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2024.
Учасники справи у судове засідання 28.08.2024 не з'явились, про дату час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Позивач та відповідача 1 провести розгляд справи без їх участі.
З урахуванням положень частини 3 статті 194, частини 9 статті 205 КАС України суд визнав за можливе здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, судом встановлено наступне.
Наказом відповідача 1 від 27.11.2008 №338-к, ОСОБА_2 зарахована до штату Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 27.11.2008 на посаду судді, у зв'язку із призначенням Указом Президента України від 13.11.2008 №1037/2008.
Наказом голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 №288-к, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 05.09.2013 № 451-VII, наказано позивача вважати таким, що приступила до виконання службових обов'язків з 16.10.2013 у зв'язку з призначенням на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду безстроково.
Відповідно до наданої відповідачем 1 інформаційної довідки від 23.02.2024 №45-05, прожитковий мінімум, який застосовується при визначенні базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 становить - 2102,00 грн.
Вважаючи, протиправними дії відповідача 1 щодо обчислення суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 грн., а також протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди у вказаний період у належному розмірі, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII, посадовий оклад судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України “Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону № 1082-IX та Закону № 1982-IX, є неправомірною (постанови від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 20 листопада 2023 року у справі №120/709/22-а).
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ, №1928-IX та №2710-IX запроваджено тотожне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
Застосовуючи вищенаведену сталу правову позицію Верховного Суду до обставин даної справи, суд висновує, що при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у період з 01.02.2024 по 30.04.2024 відповідач 1 безпідставно застосував прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, оскільки зобов'язаний був діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого у період з 01.02.2024 по 30.04.2024 (в межах спірних правовідносин) Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028,00 грн.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірний період, обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2 102,00 грн.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону №1402-VІІІ, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону №1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону №1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є ДСА України, а Дніпропетровський ОАС є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).
Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2023-2024 роки.
Докази того, що у спірних правовідносинах ДСА України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2024 році - 3028 грн., відсутні.
Не є спірним, що відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди в 2024 році в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, враховуючи предмет позову та встановлені у цій справі обставин, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Крім того, слід зазначити, що справляння і сплата обов'язкових податків і зборів із заробітної плати є відповідним обов'язком роботодавця як податкового агента, а тому відповідні нарахування мають бути здійснені з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів при їх виплаті.
При цьому, ДСА України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2024 році - 3028 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір», інших судових витрат не заявив, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро, 49089), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, буд.18/5, м. Київ, 01021) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 гривень.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської за період з 01.02.2024 по 30.04.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 гривень.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 30.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році - 3028 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30.08.2024.
Суддя А.В. Сіпака