Номер провадження 22-ц/821/1204/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/287/24 Категорія: 304090000 Годік Л.С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
30 серпня 2024 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2024 року, у складі судді Годік Л.С., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» звернулось до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 24.12.2019 між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 (на даний час ОСОБА_1) було укладено Договір позики №8864236, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 6000 грн. строком на 30 днів на умовах користування кредитним коштами. Проте, відповідач своїх зобов'язань за цим договором не виконала, в результаті чого перед кредитодавцем утворилася заборгованість в розмірі 12 849,66 грн.
10.07.2020 між ТОВ «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» укладено Договір факторингу №10072020, відповідно до якого новий кредитор набув права вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за Договором позики №8864236.
Оскільки, відповідачем не сплачено заборгованість, то новий кредитор вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в розмірі 12849,66 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5649,54 грн., заборгованості за процентами в розмірі 1812,00 грн., заборгованості за процентами на прострочену позику в розмірі 3000,00 грн., 3% річних у розмірі 559,38 грн., інфляційних втрат в розмірі 1828,74 грн.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2024 року позов задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 ) на користь позивача заборгованість в розмірі 12849 грн. 66 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн. та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 10 000 грн.
Суд вмотивував своє рішення тим, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим в неї перед кредитором утворилася заборгованість, яка становить, з урахуванням частково сплачених коштів, 10 461 грн 54 коп. Крім того, у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення, відповідно до ст. 625 ЦК України, а тому з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 3 % річних в сумі 559 грн 38 коп. та інфляційні втрати в розмірі 1828 грн 74 коп, нараховані до 23.02.2022. Також, суд стягнув з відповідача, понесені позивачем, судові витрати за надану професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та оплату судового збору за подачу позовної заяви на суму 2481 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що жодних договорів, в тому числі електронних, з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не укладала.
Зазначає, що нею було подано зустрічний позов про визнання недійсним договору позики від 24.12.2019, натомість, судом відмовлено в його прийнятті. Оскільки ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову не підлягала окремому оскарженню, тому в апеляційній скарзі вказує про її протиправність та необґрунтованість.
Скаржник звертає увагу, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.03.2024 було задоволено скаргу на протиправні дії працівників Дніпровського УП ГУНП в м. Києві та зобов'язано уповноважену особу внести відомості до ЄРДР. Ухвала була долучена до матеріалів справи, однак, не виконувалась на час розгляду судом першої інстанції щодо внесення відомостей про злочин до ЄРДР.
Вказує, що відомості за ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.03.2024 внесено до ЄРДР 08.03.2024, про що відповідач дізналася після винесення оскаржуваного рішення та лише 10.06.2024 отримала витяг з ЄРДР.
В зв'язку з викладеним, скаржник наголошує на тому, що витяг з ЄРДР не міг бути наданий до суду першої інстанції.
Вважає хибним висновок суду про недоведеність відповідачем факту, що карта, на яку перераховано кошти не належала відповідачу, оскільки позивачем не надано жодних допустимих, належних та достовірних доказів того, що відповідач проводила реєстрацію на сайті https://mycredit.ua, погоджувалася на обробку та інші дії з персональними даними, надавала свою картку, укладала договір та отримувала кредитні кошти. В повідомленні директора ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» від 18.07.2023, яке було надано позивачем в суд, не зазначено повний номер банківської картки чи банківського рахунку, на який було перераховано кошти.
Наголошує на помилковості висновку суду, що відповідач частково погашала заборгованість, мотивуючи тим, що кошти в сумі 130 грн 91 коп та 219 грн 55 коп було стягнуто на користь позивача в межах виконавчого провадження.
Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 липня 2024 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2024 року відповідає вказаним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позикодавець виконав свої зобов'язання за договором, натомість, позичальник неналежно виконував взяті на себе за договором зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка складається з тіла кредиту, процентів, а також з штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 02.08.2022, ОСОБА_1 02.08.2022 зареєструвала шлюб з громадянином ОСОБА_4 , внаслідок чого змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
24.12.2019 між ОСОБА_1 (на даний час ОСОБА_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне Агенство Необхідних Кредитів» було укладено Договір позики №8864236 від 24.12.2019 (надалі - Договір), згідно з яким ОСОБА_1 надано позику в сумі 6000 грн строком на 30 днів, з базовою процентною ставкою 1,60 % на день.
Відповідно до п.5 Договору, договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписання накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
Згідно з Довідкою про ідентифікацію ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 ідентифікований. Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор - 3nhdWmxS4H, час відправки ідентифікатора позичальнику - 24.12.2019 о 18 год 25 хв 17 сек, на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. ч. 3, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Як передбачено ч. 1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
З огляду на викладене, факт підписання ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, тобто укладення договору, узгоджуються з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Кошти в сумі 6000 грн були переведені 24.12.2019 на карту № НОМЕР_2 , зазначену в договорі, номер платежу 6371280874081206932396534, що підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» №18/07-2023-18 від 18.07.2023. (а.с. 19)
Отже, позикодавець виконав взяті на себе зобов'язання по договору, надавши відповідачу позику у визначеному договором розмірі.
Скаржником не спростовано належними доказами факту підписання договору та отримання коштів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики, договір недійсним не визнано.
В ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Доводи скаржника про її звернення до поліції за фактом шахрайських дій, внесення відомостей до ЄРДР за ч.4 ст. 190 КК України та визнання її потерпілою у даному кримінальному провадженні, не є доказами, які спростовують факт укладення договору та отримання коштів в сумі 6000 грн., оскільки на даний час відсутнє рішення суду, яким доведено наявність шахрайських дій відносно відповідача, а сама по собі наявність досудового розслідування по вказаним обставинам колегія суддів не може вважати як доказ спростування факту укладення договору позики та отримання відповідачем коштів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 ).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.
З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов'язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов'язків, а також змісту та обсягу таких обов'язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012).
Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи встановлено, що 10 липня 2020 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Фінансова компанія «Профіт капітал» було укладено договір факторингу №10072020, у відповідності до умов якого, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов'язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Профіт капітал» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Профіт капітал» зобов'язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату.
Згідно п.2.1.3 даного договору, перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 106 від 29.07.2020 до Договору факторингу, до нового кредитора перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 у розмірі 10 812 грн, що складається з суми заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 грн, заборгованості по процентам на суму 1812 грн, заборгованості по простроченим процентам в розмірі 3000 грн.
Відповідно до розрахунків заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що відповідачем було частково сплачено кошти на погашення заборгованості, а саме: 21.02.2022 на суму 130 грн 91 коп та 22.02.2022 на суму 219 грн 55 коп.
Тобто, розмір заборгованості ОСОБА_1 по договору зменшився на суму сплачених коштів та склав 10 461 грн 54 коп.
Доказів на підтвердження доводів скаржника, що вказані кошти були списані в межах виконавчого провадження, останньою до суду не надано.
Отже, колегія суддів вважає, що суд вірно дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансової компанії «Профіт капітал» щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом, у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань.
Наявність у позивача Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту разом з додатками, з урахуванням договору факторингу та реєстру прав вимоги, на переконання колегії суддів, за відсутності наданих відповідачем доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за спірним договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
У справі, що переглядається, у відповідача виникла заборгованість за неповернення суми позики, строк виконання якої настав 23.01.2020.
Період, за який позивач ставить питання про стягнення 3% річних за прострочення виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання з 30.07.2020 по 23.02.2022 та інфляційних витрат за період з серпня 2020 по лютий 2022 року.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, відповідачем не спростовано.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що зверталась до суду із зустрічною позовною заявою в даній справі, натомість, ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.03.2024 у прийнятті зустрічного позову відмовлено, а зустрічний позов повернуто ОСОБА_1 .
Скаржник вказує, що суд неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки вимоги зустрічного позову взаємопов'язані із вимогами по первісному позову та, у випадку прийняття зустрічного позову до провадження та його задоволення - виключалось задоволення вимог по первісному позову.
В зв'язку з викладеним, скаржник вказує на незаконність ухвали суду про відмову у прийнятті зустрічного позову та посилається на те, що ухвала окремому апеляційному оскарженню не підлягала.
Колегія суддів критично оцінює такі доводи скаржника, оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України окремому апеляційному оскарженню підлягають ухвали про повернення заяви позивачеві (заявнику). Положення даного пункту розповсюджується і на ухвалу про повернення зустрічної позовної заяви.
Відповідну позицію щодо можливості оскарження ухвал про повернення зустрічної позовної заяви висловив Верховний Суд у постанові від 1 листопада 2021 року у справі №333/6667/20.
Отже, відповідач, у випадку незгоди з ухвалою суду, мала право на її оскарження, відповідно до вимог ст. 353 ЦПК України.
Тому колегія суддів, вирішуючи питання по апеляційній скарзі на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10.05.2024, не приймає до уваги доводи скаржника щодо незаконності ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21.03.2024 про відмову у прийнятті зустрічного позову та повернення зустрічного позову, оскільки остання підлягала окремому оскарженню.
За наведених обставин, судом вірно встановлено, що відповідач отримала кредитні кошти від ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів», тобто первісний кредитор виконав свої зобов'язання за договором позики, натомість, позичальник взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту та процентів належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь нового кредитора - позивача по справі.
Установивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання з повернення позики та сплати процентів, внаслідок чого виникла заборгованість за договором та відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується також з рішенням суду в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, який визначено судом на підставі доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених витрат, відповідає критеріям співрозмірності, обґрунтованості та розумної необхідності за обставинами даної справи. Скаржником визначений розмір судових витрат на правничу допомогу не оспорений.
Інші доводи, наведені в обгрунтування апеляційної скарги, суттєвими не являються та не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, ґрунтуються на твердженнях скаржника, без доведення належними доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів доходить висновку, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2024 року у даній справі є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування або зміни, за наведеними у скарзі доводами немає.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2024 року у даній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.
Судді: Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова