Справа № 757/14962/23-ц
Провадження № 2/761/5346/2024
06 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Яцишина А.О.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, в якому він просив відшкодувати за рахунок коштів Державного бюджету моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн. завдану ОСОБА_1 діями Печерського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду при розгляді справи № 757/177/22-к.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В. ухвалою від 01 березня 2022 року у справі №757/177/22-к залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 № 20-12 від 20.12.2021 року на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви позивача № 6-12 від 06.12.2021 про вчинення тяжкого злочину слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва Гаврасієнком В.О. кримінальних правопорушень за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 356 і ч. 4 ст. 382 КК України, після отримання заява позивача №6-12 від 06.12.2021 року.
Надалі у позовній заяві ОСОБА_1 вказує підстави з яких слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва Вовк С.В. ухвалою від 01 березня 2022 року у справі №757/177/22-к було відмовлено у задоволенні його скарги, зазначено обставини, які, на думку позивача, не врахував слідчий суддя Вовк С.В. при постановлення зазначеної ухвали, а також вказано норми процесуального та матеріального права, які, на переконання позивача ОСОБА_1 , було порушено при постановлення зазначеної ухвали від 01 березня 2022 у справі №757/177/22-к.
Крім того, позивачем вказано, що судді Київського апеляційного суду ухвалою від 21.02.2023 у справі №757/177/22-к - залишили без задоволення апеляційну скаргу позивача та залишили без змін ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Вовка С.В. від 01.03.2022 у справі №757/177/22-к.
Позивач вважає, оскільки було порушено його право на захист у зв'язку із відмовою у задоволенні його скарги та відмовою у задоволення апеляційного скарги, йому завдано моральної шкоди, розмір якої він оцінює - 2 000 000,00 грн., яка на його думку є достатнім для розумного задоволення потреб позивача на локалізацію негативних наслідків.
Згідно Розпорядження голови Печерського районного суду м. Києва від 17.01.2024 в порядку ст. 31 ЦПК України визначено підсудність цивільної справи № 757/14962/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, найбільш територіально наближеному суду, а саме: Шевченківському районному суду м. Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024 року вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Пономаренко Н.В.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.01.2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
20.02.2024 на адресу суду від відповідача Державної казначейської служби надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не є причетним до заподіювання позивачу будь-якої шкоди, не вступало у правовідносини з ним та вважає, що є неналежним відповідачем у справі. Відповідачем також вказано, що у позивача відсутні підстави для відшкодування шкоди, заподіяної на його думку внаслідок постановлення процесуальних рішень суду. При цьому, у відзиві зазначено, що викладені позивачем у позові обставини не підтверджують факт заподіяння моральної шкоди, вказана вимоги є безпідставною та необґрунтованою, просило відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24.04.2024 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному провадженні.
В судове засідання позивач не з'явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, до суду 06.08.2023 надійшла заява позивача у якій він просив проводити розгляд справи без його участі та без участі його представника.
Відповідач Державна казначейської служба в судове засідання свого представника не направила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялася в установлений законом порядок, у відзиві на позов просила розглядати справу без участі представника відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Європейський суд з прав людини зауважив, що імунітет суддів має законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, щодо розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні утримуватися від заяв та дій, що можуть підірвати незалежність судової влади.
Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.
Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.
Як вбачається із наданої позивачем з копії ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2022 Вовка С.В. в справі № 757/177/22-к скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 06.12.2021 №6-12 - залишено без задоволення (а.с. 20-22).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Вовка С.В. від 01.03.2022 у справі №757/177/22-к вих. № 21-11 від 21.11.2022 (а.с. 10-19).
Як вбачається із наданої позивачем копії ухвалу Київського апеляційного суду від 21 лютого 2023 у справі №757/177/22-к, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2022 року, якою скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 06.12.2021 №6-12 залишено без задоволення, - залишено без змін (а.с. 7-9).
При цьому, Верховний Суд в постанові від 02.09.2020 у справі № 910/15758/19 дійшов висновку, що вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) інакше у такому випадку будуть порушені приписи ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які вказують на те, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.
Також, в п.39 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 у справі 815/110/16 зазначено, що оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду(судді).
Для перевірки законності та обґрунтованості судових рішень у ЦПК України передбачено процедуру апеляційного, а у деяких випадках касаційного перегляду. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Отже, положеннями Конституції України та ЦПК України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом звернення до них з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рішення, з яким не погоджується учасник судового процесу.
Намагання оспорити акти і дії (бездіяльність) суддів шляхом подання окремого позову є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної рішенням суду можуть бути задоволені лише у випадках вказаних вище.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного суду від 15.11.2021 в справі №686/24617/20.
Натомість, позивач звернувся з даним позовом, оскільки ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2022 Вовка С.В. в справі №757/177/22-к його скаргу було залишено без задоволення, а тому фактично відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 06.12.2021 №6-12, а ухвалою Київський апеляційного суду від 21 лютого 2023 залишено без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу від 01.03.2022, внаслідок чого він зазнав моральних страждань.
Таким чином, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, фактично висловлює свою незгоду з процесуальними рішеннями судді Печерського районного суду м. Києва та колегії судді Київського апеляційного суду.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За загальними положеннями, передбаченими ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Відповідно до ч.6 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень відшкодовується на підставі ст. 1173 ЦК України, а шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи її посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення моральної шкоди.
Згідно п. 5 Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Разом з цим, позивач не довів жодними належними доказами сам факт заподіяння йому моральної шкоди та не обґрунтував її розмір, який він просив стягнути на свою користь.
Крім того, особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.
Законодавство дає особі можливість повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.
Аналогічну позицію висловлено у п.57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
Верховний Суд в постанові від 05.10.2021 у справі № 757/47675/18, де зазначив, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час розгляду вказаної справи позивач не довів та судом не встановлено обставин, які б свідчили про незаконну діяльність судових органів, внаслідок якої позивачу завдано моральної шкоди.
Під час розгляду справи позивач не довів фактів порушення його прав діями судді ухвалюючи 01.03.2022 ухвалу за результатами розгляду скарги позивача на бездіяльність Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після отримання заяви про кримінальне правопорушення від 06.12.2021 №6-12, а також при ухваленні Київським апеляційним судом ухвали від 21.02.2023 за результатами розгляду апеляційної скарги позивача.
Суд, проаналізувавши норми закону, зібрані у справі докази у їх сукупності, вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій судових органів та завдання позивачу моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України.
ОСОБА_1 не довів взагалі наявності протиправності дій, в чому вони полягають і що йому завдано моральну шкоду у визначену ним розмірі 2 000 000,00 грн.
Слід зазначити, що позивач не довів самого факту завдання йому моральної шкоди та наявність причинного зв'язку між такою шкодою і протиправністю дій її заподіювача.
Підставою відмови у задоволенні позову є недоведення заявником завдання йому моральної шкоди разом із складовими елементами (крім вини), необхідними для покладення цивільно-правової відповідальності з її відшкодування на Державу Україна, що в силу вимог статті 81 ЦПК України року було його процесуальним обов'язком.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі суд не встановив, а позивач не довів.
Встановивши, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, а, отже, не доведено наявності всіх необхідних умов для застосування ст.ст. 1167, 1173, 1174 ЦК України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
При розподілі судових витрат суд керується правилами ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 73 Закону України «Про Вищу раду юстиції», ст.ст. 2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служба України, ЄДРПОУ: 37567646, вул. Бастіонна, м. Київ, 01601.
Повний текст рішення складено: 28.08.2024.
Суддя: