вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.08.2024м. ДніпроСправа № 904/3811/20
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Колісник І.І., розглянувши заяву сторін про затвердження мирової угоди у справі
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
до Департамента гуманітарної політики Дніпровської міської ради, м. Дніпро
про стягнення 236 635,76 грн,
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2020 у справі № 904/3811/20 позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Департамента гуманітарної політики Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості у сумі 236 635,76 грн задоволено повністю; стягнуто з Департамента гуманітарної політики Дніпровської міської ради на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради основний борг у сумі 183 205,92 грн, 3% річних у сумі 16 495,53 грн, інфляційні втрати у сумі 36 934,31 грн, судовий збір у сумі 3 549,54 грн.
На виконання зазначеного рішення суду 20.10.2020 видано відповідний наказ із строком пред'явлення його до виконання до 21.10.2023 включно.
28.08.2024 до суду надійшла спільна заява позивача (стягувача) та відповідача (боржника) у справі № 904/3811/20 про затвердження мирової угоди, яка містить текст підписаної сторонами мирової угоди від 20.08.2024.
Заява обґрунтована тим, що Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради та Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради домовились відмовитися від процедури застосування примусу і врегулювати спір самостійно шляхом укладення мирової угоди у справі на викладених в угоді умовах.
Правовою підставою звернення до суду із вказаною заявою зазначено статті 46, 192 Господарського процесуального кодексу України.
Заява про затвердження мирової угоди належить до заяв з процесуальних питань.
За приписом частини третьої статті 169 Господарського процесуального кодексу України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Вимоги до форми та змісту заяв з процесуальних питань визначені статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до частини першої указаної статті будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для такої фізичної особи), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів (за наявності), що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Вирішуючи питання можливості прийняття заяви до розгляду, суд враховує таке.
Частиною сьомою статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторони можуть примиритися, у тому числі шляхом медіації, на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2009 року у справі "Матківська проти України" (заява № 38683/04) зазначено, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
Конституція України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
Згідно з положеннями статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
За статтею 1 Закону України № 1404-VIII від 02.06.2016 (із змін. і доп.) "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З наведеного нормативного визначення випливає, що виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення документа до виконання, оскільки у разі пропуску такого строку виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання. Отже, за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документа до виконання. Така правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, від 11.03.2021 у справі №910/2954/17 та підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 34/425.
Як убачається, розгляд справи № 904/3811/20 по суті завершений ухваленням рішення від 22.09.2020, яке набрало законної сили 20.10.2020 і на виконання якого видано відповідний наказ. Отже, перша стадія судового провадження завершена. Можливість врегулювання спору сторонами шляхом укладення мирової угоди на цій стадії сторонами не реалізована.
Укладення мирової угоди в процесі виконання рішення суду регламентовано статтею 330 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.
Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.
Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.
Оцінюючи подану сторонами заяву про затвердження мирової годи на предмет відповідності її вимогам статті 170 Господарського процесуального кодексу України, суд констатує відсутність в цій заяві підстав та доказів на право її подання та інших відомостей, необхідних для прийняття судового рішення по суті в контексті указаних нормативних положень. Зокрема, відсутні відомості та докази щодо наявності виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.09.2020 у справі №904/3811/20 згідно з наказом від 20.10.2020, у межах якого й можливо вирішувати судом питання затвердження мирової угоди, однак із дотриманням сторонами законодавчо встановленої процедури.
За таких обставин спільна заява сторін у справі № 904/3811/20 про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам частини першої статті 170 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає поверненню заявникам без розгляду.
Керуючись ст.ст. 170, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Повернути без розгляду заяву сторін у справі № 904/3811/20 про затвердження мирової угоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 29.08.2024 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.І. Колісник