Справа № 645/1770/24
Провадження № 1-кп/645/320/24
27 серпня 2024 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
представника потерпілої - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України,-
В провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України.
Ухвалою суду від 11.07.2024 року ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 07.09.2024 року.
У судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 було подане клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів із поміщенням до ДУ «Харківський слідчий ізолятор».
В обґрунтування свого клопотання посилався на обставини встановлені під час досудового розслідування та на наявність ризиків передбачених п. п. 1, 3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки усвідомлюючи реальну можливість та побоюючись отримати значний термін покарання у вигляді позбавлення волі, може переховуватися від суду, залишити та змінити своє фактичне місце проживання; незаконно впливати на свідків та потерпілу, оскільки свідками є донька та сусідка, а потерпілою є дружина обвинуваченого, тому імовірна можливість, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинувачений може впливати на вказаних учасників кримінального провадження та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зазначив, що ризики на даний момент об'єктивно існують та можуть бути реалізовані обвинуваченим у разі його перебування не в місцях попереднього ув'язнення. В зв'язку з чим просив задовольнити клопотання про продовження строку тримання під вартою.
Потерпіла та її представник, обвинувачений та його захисник заперечували проти клопотання прокурора, посилаючись на його необґрунтованість.
При цьому представник потерпілої просив застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді особистого зобов'язання.
Разом з тим, захисник та обвинувачений просили змінити останньому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Прокурор заперечувала проти клопотання про зміну запобіжного заходу.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, приходить до наступного.
Як зазначено у ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення у КПК України передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою (статті 131, 176, 183 КПК України).
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Статтею 194 КПК України визначено, що підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст. 177 КПК України).
Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч. 1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність продовження тримання особи під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
За змістом ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також відповідно до практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за процедурою, встановленою законом.
Європейський суд з прав людини роз'яснює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи («Харченко проти України», «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти Росії»).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» зазначив, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вони маловірогідні і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України - закінчений замах на вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Серед іншого, суд враховує наступне: вагомість наявних доказів, досліджених судом, що обвинувачений обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, тобто суд вбачає наявність розумної обґрунтованої підозри відносно обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, при цьому суд, ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченому діяння; вік та стан здоров'я обвинуваченого, його сімейний стан.
Зважаючи на вказані обставини, враховуючи, що на теперішній час кримінальне провадження призначене до судового розгляду, суд вважає, що існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, у зв'язку з чим, суд вважає доведеним продовження існування ризиків, які слугують підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Відповідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, щодо злочину, який спричинив загибель людини. Таким чином, застосовуючи до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд не визначає розмір застави.
Суд, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даному етапі судового розгляду не забезпечить попередження зазначених прокурором ризиків та не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому продовжує строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів без визначення суми застави.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 314-316, КПК України, суд,-
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 331, 369 КПК України, суд, -
У задоволенні клопотання представника потерпілої про зміну запобіжного заходу на особисте зобов'язання - відмовити.
У задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 24 жовтня 2024 року, включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому ОСОБА_7 та направити до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» - для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 5 днів, а обвинуваченим в той же термін з моменту вручення йому копії ухвали.
Суддя ОСОБА_1