Єдиний унікальний номер 175/8573/24
провадження 2-а/175/54/24
29 серпня 2024 року суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області Васюченко О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у смт. Слобожанське адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, третя особа: Інспектор 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції лейтенант поліції Кучмій Василь Миколайович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження та стягнення витрат,
10 червня 2024 року до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, третя особа: Інспектор 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції лейтенант поліції Кучмій Василь Миколайович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження та стягнення витрат.
В своєму позові позивач просив Постанову серії ЕНА № 2276274 від 30.05.2024 року інспектора 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області старшого лейтенанта поліції Кучмій Василя Миколайовича, винесену по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУПАП у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн - скасувати, провадження про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП - закрити та стягнути судові витрати по справі.
Ухвалою від 17 червня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного
Представник відповідача та третя особа своїм правом на подачу відзиву та письмових пояснень не скористались.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 30.05.2024 року, ОСОБА_1 рухався автошляхом М30 (Тернопільська область) поза межами населеного пункту. Близько 16 години 30 хвилин 30.05.2024 року він був зупинений працівниками патрульної поліції, які зазначили, що ним порушено швидкісний режим в населеному пункті, що, за словами працівників поліції, було зафіксовано приладом «TruСАМ», не в стаціонарному режимі.
Як зазначає позивач йому було повідомлено, що швидкісний режим він не порушував, оскільки перебував далеко за межами населеного пункту с. Романове Село Тернопільської області. Позивач висловив законну вимогу надати йому докази порушення саме ним правил дорожнього руху, однак на вимірювальному приладі було неможливо розгледіти ані швидкості, ані самого транспортного засобу з державними номерними знаками, про що ним було зазначено інспектору патрульної поліції ОСОБА_2 . Вказаний прилад знаходився в руках інспектора, який пересувався вздовж узбіччя поруч із лісосмугою, ніде поруч не було стаціонарного фіксування (кріплення) до приладу «TruСАМ». Позивач так і не зміг ознайомитися з фото та відеофіксацією правопорушення, яке йому інкримінували.
Також, необхідно зазначити, що у порушення ст. 283 КУпАП постанова не містить відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із відеозаписом транспортного правопорушення. Єдиним доказом перевищення швидкості руху, начебто в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» зі слів інспектора поліції ОСОБА_2 , є здійснення вимірювання швидкості руху приладом «TruСАМ» LTI 20/20 TC 000532, проте дані фотознімки та відеофіксація не містять інформації про місцезнаходження дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
Окрім того, судом було досліджено відеозапис діалогу з інспектором поліції Кучмій В.М., який був наданий позивачем до суду як додаток до позову, відеозапис був зафіксований позивачем на власний мобільний телефон, після того як інспектор ОСОБА_2 зачитав першу винесену постанову, згідно якої позивач рухався зі швидкістю 50 км/годину, а потім зім'яв її і поклав собі до кишені.
Отже, розгляд було проведено без дотримання вимог передбачених розділом ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС Україні 07.11.2015 №1395, а саме: інспектор ОСОБА_2 стисло повідомив про права позивача, не надав можливості заявити клопотання, не заслухав його пояснення.
Більш того, при розгляді справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки позивачу не було надано можливості скористатися правничою допомогою та відмовлено у наданні особистих пояснень, щодо суті пред'явленого йому правопорушення. Інспектор поліції Кучмій В.М. зазначив, що розгляд справи проведено та завершено без заслуховування пояснень ОСОБА_1 , та він може надати свої пояснення лише у разі оскарження ним винесеної відносно нього постанови.
Як вже зазначав позивач, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки водія, інспектором поліції Кучмій В.М. було складено постанову, в якій той зазначив швидкість руху транспортного засобу «Toyota RAV4 HYBRID», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 - «50 км/год», однак вказана постанова була знищена і складена ще одна, яка наразі оскаржується, на його запитання, чи є такі дії інспектора поліції протиправними, той повідомив, що «він їх може роздрукувати скільки завгодно». Таким чином, враховуючи грубі порушення норм чинного законодавства інспектором патрульної поліції ОСОБА_2 при розгляді справи про адміністративне правопорушення, відсутності події та складу адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з вказаною позовною заявою за захистом своїх порушених прав.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься Відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій Відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
За ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
За приписами ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005р. "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. В ній, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів
Положеннями статей 276, 278, 279, 280-285 КУпАП встановлено, які дії орган (посадова особа) повинен провести при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, чітко регламентовано порядок розгляду справи та обставини, які при цьому підлягають з'ясуванню, зокрема: місце розгляду справи; строки розгляду справи; порядок розгляду справи, обставини, які пом'якшують та обтяжують відповідальність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Принцип застосування адміністративної відповідальності лише за наявності вини. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини.
Згідно ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (зі змінами), доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КУпАП адміністративна відповідальність передбачається за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на 50 кілометрів на годину.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Враховуючи положення ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 вказаного Закону.
Законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону "Про Національну поліцію", а лист Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018 про використання лазерного вимірювача швидкості «TruСАМ» для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху (на який часто посилається патрульна поліція) не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень Правил дорожнього руху.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак " 5.70"), вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 "Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху", інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку "5.70" лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
Відповідно до статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», - поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання Правил Дорожнього руху.
Також згідно частини 2 вказаної статті, - інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
При здійсненні контролю за безпекою дорожнього руху на території України поліцейські користуються спеціальними приладами для фіксації порушення дозволеної швидкості руху «TruСАМ». Часто ці прилади при здійсненні такого контролю поліцейські тримають просто в руках. Такі маніпуляції впливають на вимірювання швидкості руху, що дає відповідну похибку на визначення швидкості руху.
З цього приводу Восьмий апеляційний адміністративний суд міста Львова, який своєю постановою від 21 січня 2021 року у справі №157/703/20 сформував відповідну практику по справам, щодо оскарження постанов поліції про притягнення до адміністративної відповідальності водіїв за перевищення швидкості руху, що були зафіксовані саме за допомогою приладів фото- відео фіксації, таких як, наприклад Прилад «TruСАМ». Суд, розглядаючи справу про оскарження водієм постанови поліції про притягнення його до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості руху більше ніж на 20 км/годину дійшов висновку, що відповідачем не надано доказів того вказані фотознімки та відеофіксація не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги. В оскаржуваній постанові також відсутні посилання на докази місцезнаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення. Також суд, дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис встановив, що на рухомий автомобіль наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне тремтіння приладу «TruСАМ», що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля «TruСАМ» LTI20/20 з руки (рук). Така вібрація приладу «TruСАМ», може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.
Інакше кажучи, фіксація поліцейським за допомогою спеціальних засобів фото-відео порушень ПДР перевищення дозволеної швидкості руху на транспортних засобах фіксації повинні відбуватися стаціонарно вмонтованим способом, натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону "Про Національну поліцію".
Крім того, здійснення такого контролю фіксації повинно відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак «5.70»).
Частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно з п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Однак, рух мого транспортного засобу був далеко за межами населеного пункту с. Романове село Тернопільської області, де відповідні забороняючі знаки вже не діють. Будь яких підтверджень протилежного інспектором патрульної поліції не зазначено.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень в порушення зазначених вище вимог закону щодо обов'язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду будь-яких доказів на доведення законності складеної постанови.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб?єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофеєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Відповідачем, при винесені оскаржуваної постанови, не підтверджено порушення мною пункту 12.4 Правил дорожнього руху України в контексті перевищення швидкості більш ніж на 50км/год, саме в населеному пункті.
Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України у якості належних і допустимих доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази які б їх обґрунтовували в матеріалах справи відсутні.
За приписами ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого виявляє причини та умови, що спричиняють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2276274 від 30.05.2024 року, винесена з порушенням норм адміністративного законодавства.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, суд вважає недоведеним.
Згідно ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1)залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Згідно адміністративного судочинства України завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу, власності, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, встановлення правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання у громадян поваги до Конституції та інших законів України, поваги до гідності та честі інших громадян, виконання своїх обов'язків, правил співжиття, відповідальності перед суспільством.
Згідно ч. 1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Таким чином, в зв'язку з задоволенням позовних вимог судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 .
На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст.ст. 7, ч. 4 ст. 122, 245-247, 251, 258, 283, 287, 289 КУпАП, ст.ст. 2, 5-11, 72-77, 78, 159-162, 165, 241-246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області, третя особа: Інспектор 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції лейтенант поліції Кучмій Василь Миколайович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження та стягнення витрат - задовольнити.
Постанову серії ЕНА N? 2276274 від 30.05.2024 року інспектора 1 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Тернопільській області старшого лейтенанта поліції Кучмій Василя Миколайовича, винесену по справі про адміністративне правопорушення про притягнення -
ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУПАП у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн - скасувати.
Провадження про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 122 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Васюченко