Справа № 199/5350/24
(2/199/2662/24)
Іменем України
21.08.2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач звернулась в суд з даним позовом до відповідача, зазначивши, що вона 21 червня 2019 року отримала ордер № 152 на право зайняття однією особою житлового приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_1 , площею 20,9 кв.м., виданий на підставі наказу № 80 генерального директора ПАТ «Комінмет «Про надання житлових кімнат в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 » від 14 червня 2017 року.
23 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну» та позивачем було укладено Договір найму житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань статус юридичної особи Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну» станом на 04.07.2024 року припинено. Гуртожиток включено до об'єктів нерухомого майна комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади та перебуває на даний час на балансі КП «ЖИЛСЕРВІС-5».
На теперішній час у зазначеній кімнаті зареєстровані сама позивач з 05.07.2019 року та її повнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.01.2005 року.
Чоловік Позивача - ОСОБА_4 був знятий з реєстрації 08.10.2020 року, що підтверджується Довідкою КП «ЖИЛСЕРВІС-5» ДМР від 09.05.2024 року № 729.
23 квітня 2022 року відповідач зібрав свої речі, звільнив кімнату АДРЕСА_3 та більше там не проживає. В цей же день він виїхав за кордон до м. Берлін, Федеративної Республіки Німеччини. Починаючи з 01.05.2022 року відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Позивач зазначає, що вона єдина, хто проживає у вказаній кімнаті та сплачує комунальні послуги. Особистих речей відповідач у кімнаті не має, витрат по утриманню кімнати не несе. У зв'язку з чим позивач просила суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_3 .
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2024 року відкрито провадження по даній справі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явився, направив суду заяву про розгляд справи за його відсутності, пояснив, що з 2023 року не проживає за місцем реєстрації, але не має можливості знятися з місця реєстрації.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 21 червня 2019 року отримала ордер № 152 на право зайняття однією особою житлового приміщення в гуртожитку по АДРЕСА_1 , площею 20,9 кв.м., виданий на підставі наказу № 80 генерального директора ПАТ «Комінмет «Про надання житлових кімнат в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 » від 14 червня 2017 року.
23 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну» та позивачем було укладено Договір найму житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань статус юридичної особи Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерну» станом на 04.07.2024 року припинено. Гуртожиток включено до об'єктів нерухомого майна комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади та перебуває на даний час на балансі КП «ЖИЛСЕРВІС-5».
Відповідно до довідки № 668 КП «ЖИЛСЕРВІС-5» у зазначеній кімнаті зареєстровані сама позивач з 05.07.2019 року та її повнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.01.2005 року.
Відповідно дост.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положення ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Частина 2 вказаної норми передбачає, що якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Відповідно до ст. 72 цього Кодексу, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Процесуальний закон покладає обов'язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у житловому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою зберігається намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місяця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на житлову площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві.(Кривіцькі проти України, заява № 30856/03, рішення ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Верховний Суд у своїй постанові по справі № 755/13349/16-ц від 24.11.2021 зауважує, що зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність вручання (згідно із законом); 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло відтак визнання відповідача особою, яка втратила право користування житловим приміщенням буде порушенням принципу пропорційності, що у свою чергу спричинить порушення балансу інтересів сторін у спірних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв'язку з цим.
Судом встановлено, що відповідач 23 квітня 2022 року виїхав до Федеративної Республіки Німеччина та проживає там, що визнається сторонами те не підлягає доказуванню.
Водночас, суд наголошує на тому, що з 24.02.2022 у відповідності до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено та неодноразово продовжено режим воєнного стану.
Порядком встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1450 передбачено, що запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб здійснюється військовим командуванням на підставі указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та полягає у забороні декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, крім зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб у разі одночасного декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій воєнний стан не введено.
Враховуючи вищенаведене, а також загальновідомого факту тимчасової міграції населення у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту відсутності відповідача у вищевказаній кімнаті протягом встановленого законодавством строку без поважних причин.
З урахуванням результату розгляду справи, суд вважає за необхідно судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, ст.ст.71,72 ЖК України, суд-
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-відмовити.
Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя В.В. Руденко