Справа №:755/14035/24
Провадження №: 1-кс/755/2735/24
"16" серпня 2024 р. слідча суддя Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024105040001136 від 11.08.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, про арешт майна,
в с т а н о в ил а:
прокурор Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 звернувся до слідчої судді з клопотанням про арешт на вилучене 10.08.2024 під час огляду місця події майно, а саме: посвідчення водія серії IНА № 076830 на ім'я ОСОБА_4 із забороною відчуження, розпорядження, користування та з метою збереження речового доказу та його подальшого експертного дослідження у кримінальному провадженні.
Клопотання мотивовано тим, що у провадженні відділу дізнання Дніпровського УП ГУНП у місті Києві перебувають матеріали досудового розслідування, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12024105040001169 від 11.08.2024 року, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Під час проведення дізнання встановлено, що 10.08.2024 до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшов рапорт від інспектора батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції ОСОБА_5 про те, що 10.08.2024, приблизно о 12 год 40 хв, за адресою: АДРЕСА_1 , під час перевірки посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виявлено ознаки підробки (ЄО 40793 від 10.08.2024).
Відповідно до рапорту інспектора взводу №4 роти №1 батальйону із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції ОСОБА_5 - 10.08.2024 року, о 12 год. 40 хв., перебуваючи за адресою: м. Київ. Пр-т. Тичини,8 було зупинено транспортний засіб марки «КІА РІО» д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 за порушення правил дорожнього руху за ст. 122 КУпАП, а саме подвійна суцільна лінія дорожньої розмітки. Під час перевірки документів встановлено, що посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 31.03.1998 року, на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого ДАІ МВС-УВС м. Дрогобич не має на звороті посвідчення водія дублюючого номеру та серії даного посвідчення та в номері посвідчення водія різні номери шрифту. Перевіривши по базі ІПНП, виявлено, що посвідчення з даною серією та номером видавалося на особу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.07.1995 категорії В,С. На місце було викликано слідчо-оперативну групу Дніпровського управління поліції ГУНП у місті Києві.
10.08.2024 року, відповідно до ч. 3 ст. 237 КПК України, дізнавачем відділу дізнання Дніпровського УП ГУНП у м. Києві старшим лейтенантом поліції ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено огляд місця події, в присутності ОСОБА_4 , у якого виявлено посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я останнього, яке вилучено до спеціального пакету №PSP1345948 з підписами понятих.
З метою забезпечення збереження речового доказу, вилучено посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке надає органу досудового розслідування сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищезазначене посвідчення водія може бути предметом кримінального правопорушення і на ньому можуть міститись сліди його вчинення.
Враховуючи те, що в разі несвоєчасного арешту тимчасово вилученого майна, зацікавлені особи можуть знищити, зіпсувати, приховати або відчужити майно, яке має важливе значення для встановлення об'єктивних обставин під час проведення дізнання у кримінальному проваджені виникла необхідність накладення арешту посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , яке поміщено до спеціального пакету №PSP1345948, з метою з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, які можуть бути використаний органами досудового розслідування як доказ у вказаному кримінальному провадженні, для встановлення та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
12.08.2024 дізнавачем відділу дізнання Дніпровського УП ГУНП у м. Києві лейтенантом поліції ОСОБА_8 , в порядку статті 98 КПК України винесено постанову про визнання речових доказів, а саме посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 .
Метою накладення арешту на вилучене під час огляду місця події майно є збереження речових доказів, з метою подальшого проведення експертного дослідження - проведення відповідних судових експертиз з метою формування подальшої доказової бази для доведення вини особи та подальшого притягнення до кримінальної відповідальності.
У судове засідання прокурор ОСОБА_3 не з'явився, проте подав до суду заяву про розгляд клопотання без його участі, клопотання підтримує, просить задовольнити.
Власник майна у судове засідання не з'явився, відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України його неприбуття не перешкоджає розгляду клопотання.
Слідча суддя, вивчивши клопотання, заслухавши думку учасників прокурора, дослідивши матеріали додані до клопотання, дійшла такого висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
Відповідно до ч. 5,7 ст. 237 КПК України, при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
10.08.2024 дізнавачем ВД Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 проведено огляд місця події, під час якого виявлено та вилучено посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , який поміщено до спец пакету № PSP 1345948
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Ст. 98 КПК України визначеною, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 5 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови і з наведенням мотивів такого рішення.
Постановою дізнавача ВД Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 від 12.08.2024, посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 визнано речовим доказом.
Таким чином, слідча суддя приходить до висновку, що вищезазначене майно є тимчасово вилученим, а тому з урахуванням наведених прокурором підстав на зазначене майно може бути накладений арешт на підставі ст. 170 КПК України, так як існує сукупність розумних підозр вважати, що дані речі мають значення доказів вчинення кримінального правопорушення, а отже з метою збереження доказів.
За таких обставин, слідчою суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна, тому підлягає задоволеннюшляхом накладення арешту на вищевказане майно.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним.
Аналогічні гарантії захисту права власності містяться у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року, згідно якого ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
У своєму рішенні від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява № 19336/04 п. 168, Європейський суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. The United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Найменш обтяжливим способом арешту майна за даних обставин є заборона відчуження, розпорядження та користування майном.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АGОSІ" проти Сполученого Королівства" (АGОSІ v. The United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Під час розгляду клопотання, встановлено, що за обставинами даного кримінального провадження втручання у право власності зацікавлених осіб пов'язано із здійсненням кримінального провадження, необхідністю забезпечити збереження речових доказів та проведення судової експертизи, а отже, обмеження не є свавільним та відповідає вимогам законності.
При цьому дотримано справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу (у вигляді досягнення завдань кримінального провадження) та вимогами захисту права власності окремих осіб, адже досягнення мети збереження речового доказу неможливо досягти в інший спосіб, ніж арешт майна.
Приймаючи до уваги, правову підставу для арешту майна, тобто виключення можливості втрати слідів злочину, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для третіх осіб, суд вважає доведеним у судовому засіданні наявність обґрунтованих підстав для арешту зазначеного слідчим у клопотанні майна.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 26, 98, 100,170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, слідча суддя
клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024105040001136 від 11.08.2024, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, про арешт майна - задовольнити.
Накласти арешт на тимчасово вилучене 10.08.2024 під час огляду місця події за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме: посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_4 , яке поміщено до спец пакету № PSP 1345948 із забороною використання, розпорядження, відчуження вказаного майна.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Дніпровської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 .
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньодо Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення або отримання її копії.
Роз'яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Слідча суддя: ОСОБА_1