Справа № 181/753/24
Провадження № 2/181/266/24
"29" серпня 2024 р. с-ще. Межова
Межівський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Літвінової Л.Ф.,
за участю секретаря судового засідання Макогон І.С.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління Активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, приватний виконавець Лиманський Владислав Юрійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
До Межівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 , з позовною заявою до ТОВ «Фінансова компанія Управління Активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, приватний виконавець Лиманський Владислав Юрійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ним та Акціонерним товариством «Приват Банк», право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Управління Активами», було укладено Кредитний договір. 22.12.2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною, було вчинено виконавчий напис №26649, у зв'язку із боргом за кредитним договором укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Приват Банк» право вимоги за яким перейшло до ТОВ «ФК «Управління Активами». Запропоновано задовольнити вимоги Кредитора у розмірі 20509,08 грн, з урахуванням витрат пов'язаних із вчиненням виконавчого напису. 05.03.2024 року, приватним виконавцем Лиманським Владиславом Юрійовичем, на підставі виконавчого напису №26649 від 22.12.2021 року, було відкрито виконавче провадження №73202687. Він вважає, що даний виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки нотаріусом не перевірено безспірність вимог стягувача. Нотаріус зазначену обставину не перевірив і незаконно вчинив виконавчий напис, у зв'язку із чим виникає необхідність визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Враховуючи вищевикладене, він вважає, що приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3. глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та не надав достатніх та належних доказів відповідно до п. 3.2. передбаченого Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. №1172, у зв'язку з чим, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства, вважає за необхідне, визнати даний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Позивач просить суд визнати виконавчий напис, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною зареєстрованим №26649 від 22.12.2021 року, таким, що не підлягає виконанню; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн, а також послуги на оплату правової допомоги 5000 грн.
Ухвалою судді Межівського районного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2024 року дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги прохають задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про визнання позовних вимог у порядку ст.206 ЦПК України в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та стягненню з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 606 грн та у розмірі 302,80 грн у разі подання позивачем заяви про забезпечення позову (50 відсотків судового збору повертаються з державного бюджету в порядку ч.1 ст.142 ЦПК України). Інші вимоги позивача в частині стягнення орієнтовних судових витрат в розмірі 5000,00 грн не визнають. Таккож надали клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, з 5000,00 грн до 3000,00 грн. Судові засідання прохали слухати за відсутності представника відповідача.
Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна та приватний виконавець Лиманський Владислав Юрійович, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється. У зв'язку з чим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Судом досліджені та надана оцінка таким доказам:
Так, у судовому засіданні встановлено, що згідно виконавчого напису зареєстрованого в реєстрі за №26649 від 22.12.2021 року, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. було вчинено даний виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , невиплачені в строк грошові кошти на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління Активами», ідентифікаційний код 35017877, місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Стельмаха, буд.9А, офіс 203, якому Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», код платника податків згідно з ЄДРПОУ 14360570, на підставі Договору факторингу №PB-2021-26/10 від 26 жовтня 2021 року, відступлено право вимоги за Кредитним договором №SAMDN50OTC003227553 від 29 серпня 2012 року, укладеного між Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 за період з 25.10.2021 року по 22.12.2021 року включно, суму у розмірі:
- 10180,28 гривень - заборгованість по основному боргу (тіло кредиту);
- 10278,80 гривень - заборгованість по відсоткам;
- 50,00 гривень - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 20509,08 гривень.
05.03.2024 року приватним виконавцем Лиманським В.Ю., було відкрито виконавче провадження для виконання виконавчого напису за №26649 від 22.12.2021 року.
У зазначеному виконавчому провадженні приватним виконавцем Лиманським В.Ю. було винесено постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, постанову про передачу ВД на виконання до підприємства, установи, організації, постанову про арешт коштів боржника.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити своє право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зазначена постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст.254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення, з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Згідно правової позиції, висловленої у постанові КЦС ВС від 23 січня 2018 року у справі №310/9293/15-ц, правового висновку в постанові ВСУ від 05.07.2017 р. №6-887/цс 17 у разі встановлення судом фактичних обставин, що спростовують безспірність заборгованості, порушення вимог закону про порядок видачі виконавчого напису, підлягає захисту право боржника, що дає підстави задовольнити вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №158/2157/17.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 22.12.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Оскільки, відповідачем не надано підтвердження, що укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріуси здійснюють виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі.
Перевірка безспірності боргу є обов'язком нотаріуса. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі за № 6-887цс17 суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Такий ж самий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.
За змістом п. 2.3 глави 16 розділу ІІ «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих банком повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику.
У судовому засіданні встановлено, що будь-яких вимог про усунення порушень за кредитним договором позивач не отримував.
Таким чином, вбачається, що відповідачем при подані нотаріусу документів для вчинення виконавчого напису не було надано достатніх доказів на підтвердження щодо отримання боржником письмової вимоги про усунення порушення за кредитним договором. Нотаріусом, в свою чергу, не було перевірено надіслання такої вимоги і отримання її позивачем, що унеможливило подання ОСОБА_1 нотаріусу обґрунтованих заперечень щодо вчинення виконавчого напису або письмової згоди. У зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління Активами», або ж виконати їх, що не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої до стягнення.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, чим порушив норми ст.88 Закону України «Про нотаріат».
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зі змісту наведених правових норм вбачається покладення процесуального обов'язку на кожну із сторін довести належними доказами наявність або відсутність тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, враховуючи, що в зазначеній частині відповідач позовні вимоги визнає, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними, такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст.141 ЦПК України.
Так згідно квитанції №8876-7819-6200-9408 від 21.05.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.
Згідно з ч.1 ст. 142 ЦПК України та ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір», у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову.
Таким чином, оскільки відповідач визнав позовні вимоги до розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову в розмірі 1211,20 грн, що складає 605,60 грн.
Крім того, при задоволенні позову, у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме сума судового збору, яка не підлягає поверненню з державного бюджету 605,60 грн.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивач, ОСОБА_1 , просив суд стягнути з відповідача, понесені ним витрати в сумі 5000,00 гривень на професійну правничу допомогу адвоката у суді у зв'язку із розглядом цивільної справи.
На підтвердження обставин понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано договір про надання адвокатських послуг №23/1 від 08.05.2024 року, додаток №1 до договору №23/1 від 08.05.2024 року про надання адвокатських послуг, акт виконання робіт за Договором про надання адвокатських послуг №23/1 від 14.05.2024 року та копію квитанції від 10.05.2024 року на суму 5000,00 гривень.
Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 року визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).
До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так не погоджуючись із заявленим позивачкою розміром судових витрат на правничу (правову) допомогу представник відповідач зазначає, що вказані витрати є неспівмірними до предмету позову.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Справа про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню є малозначною. Складення позовної заяви, з урахуванням наявних правових позицій Верховного Суду, не вимагає довготривалого аналізу законодавства чи консультування клієнта. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того факт, що адвокатом вживались дії зі збору доказів, оскільки відповідні запити чи заяви суду не надані. Обсяг письмових доказів є незначним.
Таким чином, із врахуванням того що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є завищеним та неспівмірним, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3000 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 87,88 Закону України «Про нотаріат», ст. 3, 4, 5, 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-266, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління Активами» (місце знаходження: вул. Михайла Стельмаха, буд.9А, офіс 204, м. Ірпінь, Київська область, 08200, ЄДРПОУ 35017877), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна (місце знаходження: АДРЕСА_2 ), приватний виконавець Лиманський Владислав Юрійович (місце знаходження: вул. Радистів, буд.34, корп.1, прим.66, м. Київ,02089) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис, який вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною зареєстрований за №26649 від 22.12.2021 року, таким, що не підлягає виконанню.
Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області повернути позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , 50 відсотків сплаченого судового збору, що становить 605,60 гривень (шістсот п'ять гривень 60 копійок), сплачений згідно квитанції ID: 8876-7819-6200-9408 від 21 травня 2024 року на р/р UA068999980313131206000004545, код отримувача: 37988155, банк отримувача: Казначейство України.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Управління Активами», код ЄДРПОУ 35017877, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , судові витрати на загальну суму 3605,60 гривень (три тисячі шістсот п'ять гривень 60 копійок), які складаються зі: 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі - 605,60 гривень (шістсот п'ять гривень 60 копійок) та витрат на правничу допомогу у розмірі -3000,00 гривень (три тисячі гривень 00 копійок).
В іншій частині заявлені вимоги залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 серпня 2024 року.
Суддя: Л. Ф. Літвінова