29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 160/30721/23
адміністративне провадження № К/990/28503/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Радишевської О.Р. (далі - Суд), перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №160/30721/23 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними наказів, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправним наказ голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 25 жовтня 2023 року № 144 в частині звільнення ОСОБА_1 з військової служби, згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилась в ненарахуванні та невиплати подвійного розміру підйомної допомоги у зв'язку з переїздом на нове місце проходження служби;
- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17 листопада 2023 року №321 в частині застосування підстав звільнення та розміру нарахованої та виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині ненарахування та невиплати компенсації за неотримане речове майно;
- зобов'язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту внести зміни до наказу голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 25 жовтня 2023 року №144 в частині звільнення, а саме зазначити таке: «звільнити лейтенанта ОСОБА_1 у відставку за підпунктом «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
- зобов'язати Міністерство оборони України в особі голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу за переїзд на нове місце проходження військової служби в подвійному розмірі, яке відбулося в червні 2022 року та серпні 2023 року, відповідно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині підстав звільнення, а саме зазначити таке «звільнений у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу в розмірі 1 294 682,46 грн;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію та неотримане речове майно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 18 листопада 2023 року по дату набрання судовим рішенням законної сили;
- стягнути з держави Україна в особі Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства оборони України в особі голови Адміністрації Державної служби транспорту, військової частини НОМЕР_1 моральну шкоду в розмірі 30 000 грн солідарно за рахунок бюджетних асигнувань через органи Державної казначейської служби України;
- допустити до негайного виконання рішення суду та зобов'язати відповідачів подати звіт про виконання рішення суду у строк, визначений судом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги, відповідно до пункту 1 частин четвертої Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу, відповідно до пункту 1 частини четвертої Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги;
- у іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
22 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №160/30721/23.
Суддя-доповідач у цій справі Радишевська О.Р. з 09 серпня по 16 серпня 2023 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 05 серпня 2024 року, та з 18 серпня 2024 року по 23 серпня 2024 року - у відрядженні, відповідно до наказу від 13 серпня 2024 року №20-в.
Вирішення питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після повернення судді-доповідача з відрядження.
У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: стягнення одноразової грошової допомоги контрактнику під час дії воєнного стану при звільненні з військової служби.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування цієї норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржником у касаційній скарзі не зазначено конкретної норми права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду та, відповідно, не наведено обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми. Скаржник також не обґрунтував у чому саме полягала помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні конкретної норми права, як, на думку скаржника, ця норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтував підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що ним до суду було заявлено вимоги про стягнення коштів на загальну суму 2087768,08 грн, тому відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України справа повинна була розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Водночас слід зазначити, що сума коштів, яку позивач просить стягнути з відповідачів на свою користь є непідтвердженою та є лише припущенням позивача. Крім того, у тексті рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідні розрахунки теж відсутні, що позбавляє Суд можливості перевірити довід позивача про те, що сума, щодо якої може бути заявлено вимогу про її стягнення на підставі рішення відповідача, перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявником не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
З огляду на зазначене, клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору Судом не вирішується.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі №160/30721/23 повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
Суддя О.Р.Радишевська