29 серпня 2024 року
м. Київ
справа №200/3160/23
адміністративне провадження № К/990/32031/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Білак В. М., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №200/3160/23 за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу,
Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року у виконавчому проваджені № НОМЕР_1 про накладення штрафу на суму 5100 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року позов задоволено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2024 року апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 200/3160/23 - скасовано. Прийняти нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Першого апеляційного адміністративного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат.
Не погодившись з указаним судовим рішенням, Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частини третя статті 139 КАС України).
При частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина четверта статті 139 КАС України).
У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 139 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Першим апеляційним адміністративним судом встановлено, що судом було розглянуто вимоги апеляційної скарги Міністерства юстиції України на рішення суду першої інстанції та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог.
Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення, оскільки відсутні підстави для стягнення з позивача судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, вірно застосував положення статті 139 КАС України, правильне його застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі №200/3160/23 за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_1 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення штрафу.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді М. В. Білак
Л. О. Єресько