29 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 463/2082/24 пров. № А/857/19007/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізко І.М.,
Судова-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова (головуючий суддя Мармаш В.Я.), ухвалене у відкритому судовому засіданні м. Львів 10 липня 2024 року повний текст складено 10 липня 2024 року у справі № 463/2082/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі,
08.03.2024 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, просив: визнати протиправними дії Головного спеціаліста інспектора з паркування сектору контролю майданчиків для платного паркування відділ інспекторів з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко Ксенії Григорівни щодо винесення постанови про накладення адміністративного стягнення від 02 листопада 2023 року серії РАП №1830977134 до повідомлення серії ДВ №00495331 від 18 жовтня 2023 року 15 год. 11 хв; скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії РАП № 1830977134 від 02 листопада 2023 року до повідомлення серії ЛВ №00495331 від 18 жовтня 2023 року 15 год 11 хв, винесену головним спеціалістом інспектором з паркування сектору контролю майданчиків для платного паркування відділ інспекторів з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко Ксенією Григорівною; закрити провадження у справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи позові, суд першої інстанції виходив з того, що вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, інспектор, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись Правилами дорожнього руху України, встановив порушення ОСОБА_1 вимог 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху та правомірно виніс законну постанову у справі про адміністративне правопорушення. Стягнення застосовано без порушень, в межах статті КУпАП, за якою позивача притягнута до адміністративної відповідальності. Постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення з дотриманням вимог чинного законодавства. Суд першої інстанції зазначив, що з наданих відповідачем фотоматеріалів вбачається, що транспортний засіб зупинено в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», оскільки на фото знаку та на фото транспортного засобу позивача видно ті самі нерухомі об'єкти, в тому числі будівлі. Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, що повідомлення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за своєю суттю не породжує для позивача жодних прав і обов'язків, хоч таке і було розміщено на лобовому склі транспортного засобу, а відтак і не створює для останнього права на захист. Отже, винесення постанови без участі позивача не обмежувало його права на захист. Суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивача не спростовують доводів відповідача, суперечать доказам у справі, а у своїй сукупності свідчать про бажання позивача з формальних причин та мотивів уникнути адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що з первинних матеріалів фотофіксації видно, що aвтoмoбіль припаркований перед знaкoм, тoбтo пoзa зoнoю дії знaка. Скаржник зазначає, що додана відповідачем пізніше ще одна фотографія містить зображення зовсім іншого знака, який, за твердженням відповідача, розмішений по АДРЕСА_1 . Скаржник звертає увагу, що на зазначеній фотографії не зафіксовано транспортного засобу позивача, також зафіксовано зовсім інший час: « 15-16», тоді, які час ймовірного правопорушення « 15-11». На думку скаржника з доданої додаткової фотографії жодним чином неможливо встановити, чи був цей другий знак встановлений саме на момент ймовірно вчиненого правопорушення, чи був він видимий для водія, також неможливо встановити зону дії цього знака. Також вказує, що матеріали справи не місять доказів, які б підтверджували факт розміщення на лобовому склі автомобіля повідомлення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та постанови, таких у матеріалах справи немає, що є порушенням інспектор припису ст.279-1 КУпАП. Тому позивач був позбавлений права знати, що його обвинувачують у вчиненні адміністративного правопорушення, та можливості вжити заходів щодо оскарження протиправних дій інспектора у встановлений законом спосіб та строки. Через відсутність повідомлення, позивач також був позбавлений можливості реалізувати своє право на 50% оплату штрафу до винесення постанови, передбачене ст. 300-1 КУпАП.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою інспектора з паркування сектору контролю майданчиків для платного паркування Відділу інспекторів з паркування Управління безпеки Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Бровко К.Г. серії РАП 1830977134 від 02.11.2023 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП і накладено штраф у розмірі 340, 00 грн. за те, що 18 жовтня 2023 року о 15 год 11 хв водієм транспортного засобу SAAB 9-3, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено зупинку за адресою: м. Львів, вул. Карпінського, 19, чим порушено, вимоги пункту 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 року №1306 в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
ОСОБА_1 , вважаючи постанову від 02.11.2023 серії РАП 1830977134 протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Параграф 15 Правил Дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2001 № 1306 ( далі - ПДР ), «Зупинка і стоянка» чітко регламентує, де дозволено зупинку транспортних засобів.
Пункт 15.1 ПДР, який є загальною нормою параграфу 15 ПДР, передбачає, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Пунктом 8.1 ПДР встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно з пунктом 8.4 «в» ПДР України заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
До заборонних знаків віднесено знак 3.34 «Зупинку заборонено», який забороняє зупинку та стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Відповідно до ПДР України дія знака 3.34 поширюється на той бік дороги, на якому такий встановлений. Зона дії знака 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту.
Таким чином, зупинка транспортного засобу в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено» створює об'єктивну сторону правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 122 КУпАП.
Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено, зокрема, що порушення вимог дорожніх знаків, а також порушення правил зупинки, стоянки тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються ст. 279-1 КУпАП.
Статтею 279-1 КУпАП передбачено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною 1 ст. 122 КУпАП, передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Як встановлено судом першої інстанції згідно оскаржуваної постанови, транспортний засіб SAAB, державний номерний знак НОМЕР_1 порушив вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена», здійснивши зупинку за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Так, покликання скаржника на те, що долучені до матеріалів справи фотоматеріали, на яких зображений транспортний засіб позивача, не являються достатніми та переконливими доказами які доводять, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення за яке передбачено відповідальність частиною 1 статті 122 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає помилковими.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку долученим до матеріалів справи фотоматеріалам, на яких зафіксовано факт зупинки позивачем належного позивачу транспортного засобу SAAB зауважує, що на вказаних чотирьох фотоматеріалах (у верхньому правому куті) зазначено дату 18.10.2023, час 15:11:12, 15:11:10, 15:11:26 15:16:54, місце вчинення порушення вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена» - АДРЕСА_1 та транспортний засіб SAAB з державним номерним знаком НОМЕР_1 (а. с.89-92).
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вищевказані фотоматеріали, в розумінні ст. 251 КУпАП, є належними та допустимими доказами, які підтверджують вчинення позивачем порушення правил зупинки транспортних засобів - вимог дорожнього знаку 3.34 «Зупинка заборонена».
Щодо аргументів скаржника про те, що з долучених фотоматеріалів не можливо встановити, чи був знак встановлений саме на момент ймовірно вчиненого правопорушення, чи був він видимий для водія, чи була на ньому визначена зона дії цього знаку, апеляційний суд зазначає таке.
Адміністративне правопорушення визнають вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки й бажала їх або свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння та передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків вольову ознаку.
Адміністративне правопорушення визнають вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (самовпевненість), або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов'язано з психічним ставленням особи до свого діяння та його наслідків, то під час визначення необережності до уваги беруть лише ставлення до шкідливих наслідків.
Відповідно до п.2.3 «б» ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Згідно п.1.10 ПДР України дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.
Згідно з п. 14.1.1. ДСТУ 4100-2021 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» дорожні знаки повинні розташовуватись так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатації і обслуговування. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами (зеленими насадженнями, щоглами зовнішнього освітлення, тощо). Під час розташування дорожніх знаків повинна бути забезпечена спрямованість інформації, яку вони передають, тільки до тих учасників руху, для яких її призначено.
Пунктами 14.5.1, 14.5.2 ДСТУ 4100-2021 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» передбачено, що заборонні знаки застосовують, щоб увести обмеження руху або їх скасувати. Заборонні знаки, крім спеціально обумовлених цим стандартом випадків, потрібно встановлювати безпосередньо перед ділянками доріг, на яких вводиться або скасовується відповідне обмеження. Пунктом 14.5.29 ДСТУ знак 3.34 «Зупинку заборонено» застосовують, щоб заборонити зупинку і стоянку ТЗ. Його встановлюють з того боку дороги, на якому вводять заборону. Пунктом 14.15.36 ДСТУ передбачено, що дія знаків 3.33-3.37 поширюється від місця установлення до найближчого перехрестя за знаком.
З досліджених апеляційним судом доказів, які містяться в матеріалах справи встановлено, що з лівого боку дороги по вулиці Карпінського, 1, встановлено знак 3.34 «Зупинку заборонено». Вказаним знаком введено обмеження на зупинку транспортних засобів на розміщену за ним ділянку дороги.
Як встановлено судом апеляційної інстанції за пошуковою системою «Googlе maps» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 з непарної сторони, то саме по цій стороні вулиці відсутні вулиці, які б її перехрещували.
З фото доказів, також, вбачається, що вказаний заборонний дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» розміщений на відкритій місцевості, що доступна для візуального огляду як водію, що керує транспортним засобом, так і будь-якій іншій особі, що вказує на те, що зазначений дорожній знак розташований таким чином, що має бути врахований водієм, під час керування транспортним засобом.
Отже, на цій забороненій для зупинки ділянці дороги позивач протиправно здійснив зупинку автомобіля, враховуючи встановлений діючий знак 3.34 «Зупинку заборонено».
Щодо аргументів позивача про нерозміщення на лобовому склі ні повідомлення ні постанови, а також аргументів апелянта про те, що через відсутність повідомлення, також був позбавлений можливості реалізувати своє право на 50% оплату штрафу до винесення постанови, передбачене ст. 300-1 КУпАП, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
В день вчинення правопорушення відповідачем сформовано повідомлення серії ЛВ №00495331 від 18.10.2023, яке, як це зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, було розміщене на лобовому склі автомобіля позивача, що жодними доказами позивачем не спростовано.
Згідно вимог ч.5 ст.279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Отже винесення постанови без участі позивача не обмежує його права на захист. Така постанова прийнята через 14 днів з дня вчинення правопорушення, отже на лобовому склі не могла бути розміщена за відсутності її прийняття.
Аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави суду апеляційної інстанції погодитись з висновками суду першої інстанції про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У рішенні «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівстава» від 29.06.2007 Європейського суду з прав людини у справі зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки в правовому полі.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 316, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 10 липня 2024 року у справі № 463/2082/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк