28 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/5964/23 пров. № А/857/5524/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (головуючий суддя: Качур Р.П., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 , 28.03.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати за період із 01.01.2016 по 25.05.2018 індексації грошового забезпечення та усіх щомісячних додаткових грошових винагород;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу з військової служби з урахуванням доплати з індексації грошового забезпечення за січень 2016 - травень 2018 років, з урахуванням раніше проведених виплат та із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 25.05.2018, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, а також одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби за весь час затримки такої виплати з 01 січня 2016 року по день їх фактичної виплати - відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не видачі позивачу нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки;
- зобов'язати відповідача видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільнення з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.05.2018) для подання її до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 26.05.2018, направити їх до ІНФОРМАЦІЯ_1 для скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 26.05.2018;
- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 28.02.2023, з 25.05.2018 по 28.02.2023 (із розрахунку 426,77 гривень у день за шість місяців) у розмірі 78098,91 гривень із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з якої був звільнений у відставку за станом здоров'я та виключений зі списків військової частини з 07 травня 2018 року. Вказав, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 380/5094/21, а також рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 380/5020/21 відповідач 28.02.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за січень 2016 - травень 2018 років та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Позивач зазначає, що виплата вказаних сум після звільнення його зі служби свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки такі суми виплачені не у день виключення з особового складу частини, тому наявні підстави для стягнення середнього заробітку, а також компенсації втрати частини доходів. Крім того, стверджує, що у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення у період січень 2016 року - травень 2018 року, позивачу протиправно не враховано таку при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні. Тому звернувся до суду із цим позовом.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені з урахуванням індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні шляхом включення до складу грошового забезпечення для її обчислення суми індексації грошового забезпечення та виплатити перераховану суму з урахуванням раніше проведених виплат, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 скласти і видати ОСОБА_1 довідку про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 (зі змінами) із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення отриманих позивачем сум індексації грошового забезпечення.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 26.05.2018 по 26.11.2019 у розмірі 10802 (десять тисяч вісімсот дві) грн 97 коп.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з січня 2015 року по 28.02.2023.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по 28.02.2023 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить змінити рішення та прийняти нову постанову, якою стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати заборгованості грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій 28.02.2023, з 25.05.2018 по 28.02.2023 (із розрахунку 426,77 гривень в день за шість місяців) у розмірі 78098,91 гривень із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги позивач покликався на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, позивачем оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду лише у цій частині.
Так, задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 10802 грн 97 коп, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи внесені у ст. 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022), військова частина НОМЕР_1 повинна виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 26.05.2018 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 26.11.2018 року (184 дні).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25 травня 2018 року за № 109, майора ОСОБА_1 , заступника начальника комендатури - начальника тилу, звільнено наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 07 травня 2018 року за № 187 у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 у справі № 380/5094/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 25 травня 2018 року, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 25 травня 2018 року включно відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 380/5094/21 апеляційні скарги представника адвоката Матяшука Владислава Костянтиновича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та Військової частини НОМЕР_3 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016р. по 25.05.2018р.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 25.05.2018, з врахуванням січня 2008 року (для періоду з 01.01.2016 по 28.02.2018) та березня 2018 року (для періоду з 01.03.2018 по 25.05.2018) як базових місяців для розрахунку (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення), із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою КМ України № 44 від 15.01.2004р., із вирахуванням виплачених сум.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 у справі № 380/5020/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 380/5020/21 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 380/5020/21 скасовано в частині зобов'язання Військової частини НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018, та в цій частині ухвалити нове рішення.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.05.2018.
На виконання вищевказаних судових рішень відповідач нарахував і виплатив 28.02.2023 позивачу 105130,15 грн, що підтверджується скріншотом з платіжної інструкції по картковому рахунку позивача та копією платіжної інструкції № 85 від 27.02.2023.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати приписи КЗпП України.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 25.05.2018, а 28.02.2023 відповідач здійснив виплату позивачу належного грошового забезпечення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Проте, суд апеляційної інстанції зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України 19.07.2022 і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22., від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23.
Враховуючи вищенаведене у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 10802,97 грн, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права. Оскільки, до спірних правовідносин застосував лише положення ст. 117 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ).
Так, щодо періоду до 19 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
При визначенні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, такий розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, виходячи з наступного.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Нормами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата (п. 7 Наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до інформації щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням (а. с. 39) (березень-квітень 2018 року) становить 25581,54 грн (по 12790,77 грн за кожен місяць).
Отже середньоденна заробітна плата позивача становить 419,37 грн (за останні 2 місяці 25581,54грн /61 календарний день за останні два повні місяці 2018 року перед звільненням).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки позивача з 25.05.2018 виключено зі списків особового складу військової частини, а тому з наступного дня після цієї дати потрібно обраховувати невчасний розрахунок при звільненні.
Отже, за період з 26.05.2018 по 18.07.2022 затримка розрахунку становить 1515 дні.
Таким чином, сума середнього грошового забезпечення становить 635 345,55 грн (419,37грн х 1515 дні).
Згідно матеріалів справи, позивачу виплачено належне грошове забезпечення в загальній сумі 105130,15 грн (а. с. 87).
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 105130,15 грн (виплачене грошове забезпечення) / 635 345,55 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,17%.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості 0,17) становить: 419,37 грн (середня заробітна плата за один день) * 0,17% * 1515 дні (дні затримки розрахунку) = 108 008,74 грн.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що саме така правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні викладена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Враховуючи вищенаведене, за період до 19 липня 2022 року сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 108 008,74 грн.
Щодо період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, то суд апеляційної інстанції зазначає, що сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні за цей період становить 77583,45 грн ((419,37 (середня заробітна плата за один день) * 185 дні (дні затримки розрахунку) = 49896,35 грн).
Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 185 592,19 грн (108 008,74 грн + 77583,45 грн).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Отже, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 9 КАС України та те, що позивач у позовних вимогах просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні по день фактичної виплати заборгованості у розмірі 78098,91 грн, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що стягненню підлягає саме ця сума, тобто яка заявлена в межах позовних вимог.
Крім цього, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 2340/3023/18, згідно якої суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Також, необхідно зазначити, що позивач просив виплатити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Так Порядком № 44 передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Однак, необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку № 44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв'язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов'язків під час проходження служби.
Відповідно до абз. 1 п. 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, тобто мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про проведення разом із виплатою сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44, задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та не правильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та прийняття у цій частині нової постанови про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 380/5964/23 скасувати в частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) за період із 26.05.2018 по 26.11.2019 у розмірі 10802 (десять тисяч вісімсот дві) грн 97 коп та прийняти у цій частині нову постанову, якою:
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ - НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки) у розмірі 78098 грн 91 коп (сімдесят вісім тисяч дев'яносто вісім гривень дев'яносто одну копійку) без урахування обов'язкових податків та зборів.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року у справі № 380/5964/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін