29 серпня 2024 рокуСправа № 460/26547/23 пров. № А/857/14562/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року (суддя Нор У.М., м.Рівне) -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ГУПФ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.11.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) у розмірі двох мінімальних заробітних плат;
зобов'язати ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.11.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року, яке набрало законної сили 18.01.2024, позов задоволено (далі - Рішення суду).
07.05.2024 позивач звернулася до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення Рішення суду, в якій просила постановити ухвалу, вказавши про таке:
нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, має проводитися, виходячи з розміру розрахункової величини мінімальної заробітної плати у 2024 році; з січня місяця 7100 грн х 2 = 14200 грн (з квітня місяця 8000 х 2 = 16000 грн);
чи не повинна застосовуватися у даному випадку правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 04.04.2024 у справі №240/19227/21, де встановлено застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати (далі - Заява).
Зі змісту Заяви вбачається, що позивач фактично не погоджується з сумами нарахування у порядку статті 39 Закону №796-XII, позаяк з 01.03.2024 мінімальну заробітну плату для обчислення виплат органом ПФУ взято на рівні 1600 грн.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у задоволенні Заяви відмовлено.
Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та вимоги Заяви задовольнити.
В апеляційній скарзі вказує, що на виконання Рішення суду у цій справі відповідач здійснює виплату позивачу підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, у сумі 3200 грн, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грy, відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-ІХ). Вважає, що існує розбіжність у застосуванні розрахункової величини підвищення до пенсії та її розміру.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволені Заяви, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для роз'яснення судового рішення.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частин першої, другої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали. Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Необхідність роз'яснення судового рішення може бути зумовлена його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, або для тих осіб, що будуть здійснювати його виконання. Тобто це стосується випадків, коли судом не дотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час його виконання.
Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення. Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко збігаються з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту.
Отже, в ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення.
Крім того, роз'яснення полягає в тому, що суд не повинен давати відповідь на нові вимоги або на невирішені вимоги, він лише пояснює положення постановленого ним рішенням, які нечітко сформульовані або є незрозумілими для заінтересованих осіб.
Вказані висновки узгоджуються із позицією, що викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 240/4937/18.
Передбачена статтею 39 Закону №796-XII доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі.
Так, в резолютивній частині Рішення суду суд зобов'язав ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.11.2023 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Із наданого суду протоколу (розпорядження) щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 07.03.2024 слідує, що розмір пенсії позивача з надбавками з 01.03.2024 становить 4686,70 грн, з яких доплата відповідно до статті 39 Закону №796-XII по Рішенню суду становить 3200 грн. Тобто, відповідач з 01.03.2024 здійснює виплату позивачу пенсії із врахуванням статті 39 Закону №796-XII з розрахунку розміру двох мінімальних заробітних плат, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на підставі статті 8 Закону № 3460-ІХ.
Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи позовні вимоги у справі №240/4937/18 зазначила, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду є зрозумілим і підстав для його роз'яснення немає.
Законом №3460-IX установлені розміри мінімальної заробітної плати: у місячному розмірі:
з 1 січня - 7100 гривень,
з 1 квітня - 8000 гривень;
у погодинному розмірі:
з 1 січня - 42,6 гривні,
з 1 квітня - 48 гривень.
Законом №3460-IX також визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, становить 1600 гривень.
Тому нарахування доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється у такому порядку:
до 31.12.2023 (включно) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат, розміри яких установлені Законами про Державний бюджет України на відповідні роки;
з 01.01.2024 - у розмірі двох мінімальних заробітних плат - 3200 грн (1600 х 2).
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Отже, норма статті 39 Закону №796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини: мінімальна заробітна плата.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати визначається шляхом прийняття Законів Про Державний бюджет на відповідні роки.
Як зазначалося вище, Законом №3460-IX передбачено: визначити розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до статті 71 Закону №796-ХІІ, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Водночас, необхідно зазначити, що Законом №3460-IX жодним чином не призупинялася дія статті 39 Закону №796-ХІІ; Законом №3460-IX не вносилися зміни до статті 39 Закону №796-ХІІ; норма статті 39 Закону №796-ХІІ встановлює лише вид розрахункової величини; а розмір розрахункової величини встановлений з 01.01.2024 саме Законом №3460-IX.
Апеляційний суд також наголошує на тому, що Рішення суду є чітким і зрозумілим.
При цьому, відповідач зобов'язаний виплачувати суми пенсії, визначені у судовому рішенні, до того часу, поки не зміниться відповідне законодавство, на підставі якого суд прийняв своє рішення.
Вказані висновки суду, викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №308/2897/18.
З матеріалів справи видно, що з 01.03.2024 ГУПФ здійснило нарахування доплати встановленої відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі визначеному Законом №3460-IX на відповідний в даному випадку 2024 рік, водночас у Рішенні суду чітко не вказано, який розмір доплати має виплачувати ГУПФ кожного року, допоки право на таку виплату не перестане існувати.
Відтак, відносини не охоплюються спірними відносинами, які стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом, а стосуються уже іншого спору у вигляді незгоди позивача при виплаті йому доплати згідно статті 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, що встановлений статтею 8 Закону №3460-IX.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула