29 серпня 2024 рокуСправа № 300/258/24 пров. № А/857/11972/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року (суддя Микитин Н.М., м.Івано-Франківськ) -
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнати протиправним дії щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком,
зобов'язати здійснити з 01.06.2023 перерахунок та виплату підвищення до пенсії згідно пункту «г» статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо не здійснення перерахунку і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.11.2023, урахуваннями виплачених сум. Зобов'язано ГУПФ здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 24.11.2023, урахуваннями виплачених сум. В задоволенні решти вимог позову відмовлено.
Не погодившись із постановленою ухваленим судовим рішенням, в частині відмовлених позовних вимог, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В апеляційній скарзі вказує, що у період з 19.10.1950 по 07.03.1960 перебувала у засланні. Як наслідок, позивач є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог Закону №1788-ХІІ.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подала.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, на яку розповсюджуються права реабілітованих осіб, втім остання не є особисто репресованою особою.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В іншій частині - щодо задоволення позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Щодо відмовлених позовних вимог, то цей суд вказав, що позивач не надав суду інших доказів, які підтверджували б, що вона є репресованою особою, яку реабілітували, окрім того, саме батьки позивача, є репресованими особами, а позивач є членом сім'ї репресованої особи (як дитина репресованої особи) та потерпілою від репресій в розумінні статті 1-4 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі - Закон №962-ХІІ).
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) з врахуванням підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї (реабілітованих) у розмірі 43,52 грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 за №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 22.06.1961 та свідоцтва про одруження від 12.04.1966 з народження прізвище позивача « ОСОБА_2 », після одруження - « ОСОБА_3 », батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.9, 11).
Згідно, довідки Управління внутрішніх справ Івано-Франківської області про реабілітацію від 10.08.1993 №3/3-449-р, ОСОБА_4 , 1915 р.н., ОСОБА_6 , 1892 р.н., ОСОБА_7 , 1895 р.н., ОСОБА_5 , 1925 р.н., та з ними неповнолітні діти ОСОБА_8 , 1944 р.н., ОСОБА_9 , 1948 р.н., в 19.10.1950 виселені з села Підлужне, Івано-Франківської області, на спецпоселення в Красноярський край з конфіскацією майна. З спецпоселення звільнені у 07.03.1960. На підставі статті 3 Закону №962-ХІІ вищезазначені особи реабілітовані повністю в усіх громадянських правах та поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с.8).
Наявне в матеріалах справи посвідчення Серії Фв №0593 від 05.11.2008, засвідчує, що позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-ХІІ (а.с.10).
24.11.2023 позивач звернулася до відповідача із заявою здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з дня звернення (а.с.6)
Відповідач листом від 18.12.2023 за №11835-1314/Е-02/8-0900/23 відмовив позивачу у проведенні перерахунку пенсії з врахуванням надбавки в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано. В спірному випадку Управління посилаючись на те, що до пенсії позивача за віком нараховується надбавка в розмірі 43,52 гривень як членам сімей реабілітованих відповідно до Постанови за №654, згідно якої громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані проводиться підвищення пенсії в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 грн. Орган пенсійного забезпечення стверджує, що положення Закону №1788-ХІІ в частині розмірів надбавок та підвищень з 01.01.2024 не діє (а.с.7).
Відповідно до статті 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 1-1 Закону №962-XII визначені наступні терміни, зокрема: вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.
За змістом пункту 6 «Прикінцевих положень» Закону №1788-ХІІ до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
У постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї (дитиною) репресованої особи.
За вказаних обставин та враховуючи висновки Верховного Суду у справі №500/5507/23, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула