28 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 280/5994/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в адміністративній справі №280/5994/24 (головуючий суддя першої інстанції - Калашник Ю.В.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач 26.06.2024 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати відповідача протиправною бездіяльність щодо не розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 20.05.2024 року та повідомлення про результати її розгляду і прийняте рішення;
- зобов'язати відповідача розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення на підставі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 або будь-якому іншому територіального центру комплектування та соціальної підтримки, іншим компетентним особам, вчиняти будь-які дії, пов'язані з мобілізацією відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відносно ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення у справі за його позовною заявою.
В обґрунтування заяви зазначено, що самостійно виховує малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Цей факт підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2024 року, тому має право на відстрочку від мобілізації та не підлягає мобілізації. Вказує, що звернувся до відповідача із заявою від 20.05.2024 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, проте відповідачем рішення про надання позивачу відстрочки не прийнято, заява не розглянута.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та прийняте нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не відображення у заяві порушеного суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, натомість ІНФОРМАЦІЯ_3 порушено право позивача на відстрочку передбачене Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та право його сина, яке передбачене Законом України «Про охорону дитинства», тому судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що вказані заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити принципам адміністративного судочинства.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних у справі встановити, чи існує хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно із частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною першою статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
При цьому, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
За приписами статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
За змістом п. 56 Положення про підготовку та проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом, затверджене постановою Кабінету Міністрів від 21.03.2002 року №352, у триденний строк після набрання чинності Указом Президента України про проведення призову громадян України на строкову військову службу керівники районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки видають накази про проведення призову громадян України на строкову військову службу за формою згідно з додатком 16.
Оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, виконуючи свої владні управлінські функції, здійснюють оповіщення громадян про виклик за розпорядженнями їх керівників.
При цьому, повістка є засобом оповіщення військовозобов'язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування та не має обов'язкового наслідку укладення контракту для проходження військової служби.
Разом з тим, обов'язок військовозобов'язаної особи з'явитись за викликом до відповідного територіального центру комплектування встановлений Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені у заяві доводи свідчать про відсутність порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача на момент його звернення до суду, що є обов'язковою умовою надання правового захисту судом, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо вчинення відповідачем дій стосовно позивача щодо призову його на військову службу під час мобілізації, згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Разом з тим, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241-243, 254, 294, 308, 311, 315, 316, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в адміністративній справі №280/5994/24 залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в адміністративній справі №280/5994/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини 2 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко