28 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/19269/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року (суддя Калугіана Н.Є.) в адміністративній справі за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) про визнання протиправною та скасування постанови,-
Акціонерне товариство «ДТЕК Дніпровські електромережі» звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати Постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 004661 від 05.07.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посадовими особами відповідача о 18:00 год. 08.06.2023 на автодорозі Н-31 Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка проведено перевірку транспортного засобу МАЗ- сідловий тягач, держ. номер НОМЕР_1 та МАЗ-напівпричіп, держ. номер НОМЕР_2 , що належить позивачу, про що складено акт №003715. У акті вказано, що відсутня індивідуальна контрольна книжка водія. На підставі вказаного акту 05.07.2023 року відповідачем винесено постанову № 004661 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000 грн відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі Закон № 2344-ІІІ) (допущено порушення, передбачені ст.ст. 34, 48 Закону № 2344-ІІІ). Позивач вказує, що він не є автомобільним перевізником в розумінні Закону № 2344-ІІІ, адже не здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Такі письмові заперечення не були взяті до уваги відповідачем при прийнятті спірної постанови. Зазначає, що підприємство здійснює перевезення для власних цілей у рамках основного виду діяльності - надання послуг з розподілу електричної енергії. Правилами внутрішнього трудового розпорядку позивача встановлено п'ятиденний у рамках тиждень з графіком роботи з 08:00 до 17:00 год. з обідньою перервою з 12:00 до 12:45 год. Порядок облаштування транспортного засобу тахографом, а у випадку його відсутності ведення індивідуальної контрольної книжки водія, передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги перевезення вантажів та пасажирів. Такий вид економічної діяльності підприємства відсутній у виписці із ЄДРПОУ. Таким чином на законодавчому рівні не визначено процедури дотримання обов'язку обладнання транспортного засобу тахографами чи наявності індивідуальної картки водія для категорії осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з викладенням у ньому висновків, які не відповідають обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наполягає на тому, що водій транспортного засобу МАЗ-сідловий тягач, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», не повинен бути забезпеченим індивідуальною контрольною книжку водія відповідно до Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом МТЗУ від 07.06.2020 № 340. В свою чергу, «ДТЕК Дніпровські електромережі» не здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами в розумінні ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» та не є суб'єктом правопорушення по даній справі, оскільки у позивача відсутній такий вид економічної діяльності, як перевезення вантажів. Так, водії транспортних засобів, що працюють на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», зокрема водій ОСОБА_1 , працюють за Правилами внутрішнього трудового розпорядку (ПВТР), відповідно до п. 5.3. якого встановлено, що у АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» встановлюється п'ятиденний робочий тиждень і такий розпорядок роботи: Початок роботи - 8-00, закінчення роботи 17-00, перерва для харчування та відпочинку - з 12-00 до 12-45, закінчення роботи в п'ятницю - 15-45. Графіком роботи персоналу АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», працюючого по 40-годинному робочому тижню з двома вихідними (субота, неділя) на 2023 рік, також затверджено початок роботи - 8-00, закінчення роботи 17-00, перерва для харчування та відпочинку - з 12-00 до 12-45, закінчення роботи в п'ятницю - 15-45, тривалість роботи з понеділка по четвер - 8,25 годин, у п'ятницю - 7 годин. Отже, водій позивача працює у відповідності до ПВТР, що виключає необхідність ведення індивідуальної трудової книжки водія. Посилання суду на те, що перевірка проводилася о 18-00, поза межами робочого графіку водіїв, є безпідставним та необґрунтованим, з огляду на те, що понаднормова робота працівників позивача, та відповідно і її оплата, регулюються трудовим законодавством України, зокрема КЗпП та Законом України «Про оплату праці». Крім того, позивач знову ж таки не є перевізником вантажів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів, а відповідно і Положення про робочий час та час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів. Враховуючи те, що позивач здійснює перевезення для власний цілей у рамках основного виду діяльності - надання послуг з розподілу електричної енергії, вважаємо, що накладення адміністративно-господарського штрафу на АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» за відсутність індивідуальної контрольної книжки водія, яке зафіксоване в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень і вантажів автомобільним транспортом № 003715 від 08.06.2023, є неправомірним. Викладене свідчить про відсутність складу правопорушення у діях АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі», а саме, відповідачем не вірно визначено суб'єктний склад правопорушення, що призвело до прийняття незаконної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Дані обставини не були враховані судом при винесенні рішення.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Посадовими особами відповідача 08.06.2023 року о 18:00 год на автодорозі Н-31 Дніпро - Царичанка - Кобеляки - Решетилівка проведено перевірку транспортного засобу МАЗ- сідловий тягач, держ. номер НОМЕР_1 та МАЗ-напівпричіп, держ. номер НОМЕР_2 , що належить позивачу, про що складено акт №003715 під керуванням водія ОСОБА_1 , про що складено акт від 08.06.2023 №0003715 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У наведеному акті зафіксовано, що під час перевірки виявлено порушення вимог статей 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів - відсутність індивідуальної контрольної книжки водія.
За наслідками розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відповідачем 05.07.2023 винесено постанову №004661 про застосування до перевізника АТ «ДТЕК Дніпровські електромережі» адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Як передбачено статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про транспортно-експедиторську діяльність», «Про транзит вантажів», інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом; рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Статтею 5 Закону №2344-ІІІ визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Відповідно до частин 7, 14 статті 6 Закону №2344-ІII центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Отже, здійснення державного нагляду і контролю за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства є повноваженнями відповідача.
Водночас, процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
За приписами пункту 4 Порядку № 1567 державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, в тому числі державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абз. 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 34 Закону №2344-ІII визначено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до статті 48 Закону №2344-ІII автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: - для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; - для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Системний аналіз наведених законодавчих норм свідчить, що визначений статтею 48 Закону №2344-ІII перелік документів не є вичерпним, оскільки законодавством можуть бути передбачені інші документи, що є необхідними для здійснення внутрішніх перевезень вантажів.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів розроблено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).
Колегія суддів відзначає, що у силу змісту правового висновку постанови Верховного Суду від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17 положення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у кореспонденції з Конвенцією № 153 та Положенням № 340 вимагають або обладнання транспортного засобу справним та повіреним тахографом, або ведення водієм письмового документа з приводу часу роботи у вигляді індивідуальної контрольної книжки водія.
Так, Положення № 340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Пунктом 1.3 Положення № 340 передбачено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
За змістом пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
За змістом пункту 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Колегія суддів зауважує, що як наслідок встановленого законодавством обов'язку встановити відповідний тахограф, ведення документації до нього є таким же обов'язком. Складання/ведення виключно індивідуальної контрольної книжки водія можливе лише тоді, коли встановлення тахографу не є обов'язком перевізника взагалі в силу вагових чи дистанційних показників.
У даному випадку суд встановив на підставі матеріалів справи, що на транспортний засіб МАЗ- сідловий тягач, держ. номер НОМЕР_1 та МАЗ-напівпричіп, держ. номер НОМЕР_2 тахограф на ньому не встановлювався.
Проте, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в силу положень пункту 6.3 Положення № 340 позивач жодним чином не звільнений від обов'язку вести індивідуальну контрольну книжку водія або мати графік змінності водіїв.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІII визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку індивідуальної контрольної книги водія чи копії графіка змінності водіїв, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів транспортними засобами чи вантажів, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Колегією суддів встановлено, що підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог статті 39 Закону №2344-ІII слугувала відсутність на час проведення рейдової перевірки належного позивачу транспортного засобу індивідуальної контрольної книги водія або копії графіка змінності водіїв, які повинні знаходитись у водія і надаватись для перевірки представникам відповідача, про що складено акт № 003715 від 08.06.2023.
Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІII.
Позивач не спростовує того факту, що при здійсненні перевірки не пред'явив індивідуальної контрольної книжки водія чи графіка змінності, натомість наголошує, що не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», що є необґрунтованими доводами з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІII автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
В даному випадку у справі, суд встановив, що у спірних правовідносинах позивач здійснював за власний кошт перевезення вантажу транспортним засобом в межах провадження власної господарської діяльності, а тому він є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-ІII, що апеляційною скаргою не спростовано.
Водночас у частині таких доводів позивача, колегія суддів звертає увагу, що приписи Закону № 2344-ІІІ не обмежують набуття особою статусу автомобільного перевізника виключно випадками надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів спеціалізованим суб'єктом господарювання на підставі укладеного договору, а поширюються також і на випадки здійснення перевезень для власних потреб.
Стосовно посилання скаржника на те, що водій позивача працює за Правилами внутрішнього трудового розпорядку, що виключає необхідність ведення індивідуальної трудової книжки водія, колегія суддів зазначає.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення №340, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 1.3, 7.1. Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку №1567.
Згідно з пунктом 1.5 Положення №340, у цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник).
Тобто, відповідно до наведених норм автомобільним перевізником визнається, в тому числі юридична особа, яка здійснює за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.
Отже, позивач, який вантажним транспортним засобом здійснював за власний кошт переміщення товарів для власних потреб, також є автомобільним перевізником в силу приписів Закону №2344-III та Положення №340.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1.4 Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються:
фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв;
під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій;
транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем;
сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують
виключно для цілей експлуатації цих підприємств;
закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності;
транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
Отже, Положення №340 передбачає звільнення від виконання його умов лише певну категорію суб'єктів, що здійснюють перевезення, до яких позивач не належить, оскільки є юридичною особою, яка використовує найману працю особи - водія, яким здійснювалось перевезення вантажу, а відповідно має здійснювати контроль за часом його роботи та відпочинку.
Чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не виділяє такої категорії перевезень вантажу, як перевезення вантажу для власних потреб юридичною особою, яка використовує найману працю водіїв, як і не передбачає надання якогось окремого, іншого, від визначеного Положенням №340, документа на підтвердження обліку часу роботи водія.
Колегія суддів звертає увагу, що перевезення вантажів для власних потреб може здійснюватися не лише на короткі відстані в межах одного міста, а й на відстані, що зумовлюють довготривале перебування водіїв за кермом, для прикладу, між різними областями країни, або у декілька місць.
Отже, перевезення вантажів для власних потреб не може бути підставою для звільнення перевізника від виконання вимог законодавства щодо обліку робочого часу водія транспортного засобу, оскільки це суперечить меті та цілям нормативного регулювання відповідних суспільних правовідносин.
У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Колегія суддів також, звертає увагу на те, що приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.
Водночас, у разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є альтернативним способом контролю водіїв, або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Таким чином, оскільки сам позивач стверджує, що здійснював перевезення вантажу для власних потреб, а не надавав послуги з перевезення то відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» позивач є автомобільним перевізником, незалежно від того, чи здійснював він перевезення товару за власний кошт для власних потреб в межах господарської діяльності, чи в межах надання послуг з перевезення.
У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 823/1199/17 Верховний Суд також зазначив: «Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія».
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 826/2239/16 Верховний Суд дійшов такого висновку: «Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку посвідчення водія, товарно-транспортної накладної та адаптації пристрою тахографа, без оформлення індивідуально-контрольної книги водія, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. Непред'явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ».
Отже, відсутність у водія під час здійснення перевезення індивідуальної контрольної книжки водія свідчить про порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-III.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позов є таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко