Головуючий І інстанції: Спірідонов М.О.
29 серпня 2024 р. Справа № 520/12364/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
27.12.2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Глущенко В.Б звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 року № 08-03/307 «Про звільнення з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 ».
- зобов'язати Північно-Східне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці поновити ОСОБА_1 з 30.11.2022 року з якої звільнено і яка існує на даний час - з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, або на аналогічній посаді, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи.
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2022 року по день ухвалення рішення суду, без врахування обов'язкових до сплати платежів.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що фактично відбулася реорганізація, а не ліквідація державного органу, внаслідок якої створене Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків ліквідованої юридичної особи - Головного управління Держпраці у Харківській області. У силу приписів ч.3 ст.87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VI), державний службовець звільняється у зв'язку з реорганізацією державного органу у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Так, правомірними підставами для припинення державної служби та звільнення державного службовця відповідно до вказаних положень є: - скорочення чисельності або штату державних службовців; - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; - реорганізація державного органу; - ліквідація державного органу. Тобто, при наявності будь-якої з цих обставин у керівника, суб'єкта призначення виникає право звільнити державного службовця, і, в тому числі, це право не поставлено в залежність від того, чи відбувається реальне зменшення чисельності або штату державних службовців.
Також представник позивач зазначив, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника починаючи з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Разом з тим, жодних посад позивачу відповідачем запропоновано не було.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову, Комісія з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області зазначає, що п. 1' ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII (ліквідація даного органу) не застосовується законодавцем при попередженні про звільнення в частині пропозиції державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Також відповідач зазначив, що за період з моменту отримання попередження про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській від 27.01.2022 року до видання наказу ГУ Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 року № 08-03/307 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 », позивач не скористався своїм правом щодо можливості працевлаштуватися у Північно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці (згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань розпочало свою діяльність з 17.10.2023 року) та не подавав заяву на працевлаштування до Північно-Східного міжрегіонального управлінні Державної служби з питань праці. Таким чином, з огляду на викладене, при ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області, в якому працював позивач, законодавством не передбачена пропозиція іншої роботи, оскільки звільнення відбувається саме у зв'язку з ліквідацією державного органу на підставі спеціальної норми - п. 1' ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, а тому ГУ Держпраці у Харківській області не зобов'язане було пропонувати позивачу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - аналогічну посаду, що відповідає його освітньому рівню, профілю професійної компетентності та кваліфікаційному досвіду роботи. Сам же позивач не скористався своїм правом працевлаштуватися в Північно-Східному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці.
Крім того, відповідач зазначив, що станом на 01.02.2023 року ГУ Держпраці у Харківській області перебуває у стані припинення з 21.01.2022 року. Отже, Північно-Східне міжрегіональне управлінні Державної служби з питань праці не є правонаступником ГУ Держпраці у Харківській області.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову, Північно-Східне міжрегіональне управлінні Державної служби з питань праці зазначає, що згідно п. 2, додатку 2 постанови КМУ № 14 від 12.01.2022 року «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - постанова № 14) утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, Північно-Східне міжрегіональне управлінні Державної служби з питань праці, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.09.2022 року. Як вбачається з Постанови № 14 та Положення про Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці № 173 від 23.09.2022 року, відсутні відомості щодо правонаступництва, висновок позивача, що Міжрегіональне управління є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області, помилковий. Відсутні відомості про правонаступництво і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За частиною 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби керівником державної служби або суб'єктом призначення без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Проте, до позовної заяви не додано жодного доказу того, що позивач звертався із заявою до Міжрегіонального управління задля працевлаштування.
Також відповідач зазначає, що Законом № 889-VIII на суб'єкта призначення або керівника новоутвореного територіального органу служби не покладено обов'язок працевлаштування працівників, які вивільняються з інших органів, що ліквідуються.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.05.2023 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження) частково задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, суловим рішенням скасовано наказ голови Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 року № 08-03/307 «Про звільнення з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області з 30.11.2022 року.
Стягнуто з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.11.2022 року по день фактичного поновлення на роботі.
У задоволені вимог ОСОБА_1 в іншій частині судом відмовлено.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області звернуто до негайного виконання.
Рішення суду в частині стягнення з ГУ Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31.11.2022 року по день фактичного поновлення на роботі, в межах суми стягнення за один місяць, звернуто до негайного виконання.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що фактично, мала місце не ліквідація, а реорганізація органів служби з питань праці зі створенням нових міжрегіональних управлінь служби з питань праці, що передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Крім того, суд зазначив, що звільнення позивача відбулось з порушення встановленого законодавства, оскільки жодної посади, як рівнозначної так і нижчої, позивачеві не пропонувалося.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Комісія з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надійшов, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом ГУ Держпраці у Харківській області від 14.05.2021 року № 08-03/278 позивача ОСОБА_1 з 17.05.2021 року призначено на посаду головного державного інспектора відділу нагляду в машинобудуванні, енергетиці, в АПК та СКС управління нагляду та в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки, як переможець конкурсу, з випробувальним терміном строком три місяці.
02.06.2021 року позивача переведено на посаду головного державного інспектора відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, за його згодою, із збереженням встановленого випробувального строку.
17.08.2021 року ОСОБА_1 присвоєно 7 ранг державного службовця в межах категорії «В» посад державної служби з урахуванням результатів випробовування (наказ № 08-03/489 від 17.08.2021).
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 було утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці та зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 17.10.2022 року (код ЄДРПОУ 44730367).
Наказом Державної служби з питань праці від 17.01.2022 року № 19 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області» було прийняте рішення ліквідувати як юридичну особу публічного права ГУ Держпраці у Харківській області (код ЄДРПОУ 39779919); утворено комісію з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області (далі - Комісія) та призначено голову Комісії.
Станом на час розгляду справи ГУ Держпраці в Харківській області знаходиться в стані припинення, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наказом ГУ Держпраці у Харківській області № 121 від 24.01.2022 року «Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв'язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області» було прийняте рішення здійснити письмове персональне попередження про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією всіх працівників ГУ Держпраці у Харківській області в термін до 31.01.2022 року.
27.01.2022 року Головою комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області Гулян В., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці, Наказом Державної служби з питань праці від 17.01.2022 року № 19 «Про ліквідацію ГУ Держпраці у Харківській області» та наказу ГУ Держпраці у Харківській області від 21.01.2022 року № 105 «Про затвердження плану заходів, пов'язаних з ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області» у зв'язку із ліквідацією ГУ Держпраці у Харківській області, на виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення із займаної посади на підставі п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», яке відбудеться по закінченню 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням (т.1 а.с. 14).
29.11.2022 року наказом № 08-03/307 Голови комісії з ліквідації ГУ Держпраці у Харківській області звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму ГУ Держпраці у Харківській області, з 30.11.2022 року у зв'язку з ліквідацією державного органу відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 15).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» ( далі Закон № 889-VIII) .
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Частинами 1, 2 та 3 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Положеннями пункту 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87цього Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу.
На підставі ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону № 889-VIII.
На підставі частин 2, 3 ст. 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Відповідно до ст. 87 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Згідно зі ст. 82 ЦК України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
На підставі ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 2 ст. 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно зі ст. 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.
Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 року № 14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці» (далі - Постанова № 14), серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.
При цьому, у постанові № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об'єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).
З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права. До правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов'язки цієї юридичної особи, що припиняється.
Таким чином, є неприйнятними доводи відповідачів, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.
Отже, у суб'єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов'язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII), а саме - запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
До категорії «Б», зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.
До категорії «В» належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».
Приписи ст. 2 Закону № 889-VIII визначають термін «рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Як свідчать матеріали справи, на виконання обов'язку відповідно до приписів ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення попередженням не запропонував будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року № 4, від 26.10.1995 року № 18, від 25.05.1998 року № 15) роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.
Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Разом з тим, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку звільнення позивача.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб'єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.
Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно абз. 2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 року по справі № 826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду - головного державного інспектора відділу розслідувань, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП).
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.п. «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадку вимушеного прогулу.
Згідно з п. 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За період часу вимушеного прогулу позивача з 01.12.2022 (наступний день після звільнення) по 30.05.2023 року (дата ухвалення судом рішення) припадає 130 робочих днів.
Відповідно до довідки ГУ Держпраці у Харківській області № 07-39/14 від 09.12.2022 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 720,00 грн. (т. 1 а.с. 16)
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2022 року по 30.05.2023 року в сумі 93600 грн (720,00 грн (середньоденний заробіток позивача) х 130 (робочі дні за час вимушеного прогулу)) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак не визначив період часу вимушеного прогулу та розмір такого відшкодування, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині розміру відшкодування, що підлягає стягненню на користь позивача.
В іншій частині рішення, доводи апеляційної скарги висновків суду, з наведених вище підстав, не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно зі п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
При цьому зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміни його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Комісії з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі № 520/12364/22 - змінити, виклавши абзаци 4 та 7 резолютивної частини рішення в такій редакції:
Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.12.2022 року по 30.05.2023 року в сумі 93600 грн. з відрахуванням належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду в частині стягнення з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах суми стягнення за один місяць, звернути до негайного виконання.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року по справі № 520/12364/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді Л.В. Курило А.О. Бегунц