29 серпня 2024 р. Справа № 520/27073/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2023, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/27073/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області, апелянт), в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 31.05.2019. №119642-5606-2030, яким йому визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2019 рік у розмірі 44178,50 грн;
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 31.05.2019 №119642/1-5606-2030, яким йому визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2016 рік у розмірі 14726,17 грн, за 2017 рік у розмірі 14726,17 грн, разом - 29452,34 грн;
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Харківській області від 02.08.2019 №134249-5606-2030, яким йому визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2017 рік у розмірі 32171,22 грн, за 2018 рік у розмірі 32171,22грн, за 2019 рік у розмірі 96513,67 грн, разом - 160856,11 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 позовну заяву задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області:
від 31.05.2019 №119642-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2019 рік у розмірі 44178,50 грн;
від 31.05.2019 №119642/1-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2016 рік у розмірі 14726,17 грн, за 2017 рік у розмірі 14726,17 грн, разом - 29452,34 грн;
від 02.08.2019 №134249-5606-2030, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку за 2017 рік у розмірі 32171,22 грн, за 2018 рік у розмірі 32171,22 грн, за 2019 рік у розмірі 96513,67 грн, разом - 160856,11 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2344 грн 90 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позивач є власником нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з огляду на що останній набув обов'язок зі сплати земельного податку за земельну ділянку, на якій розташовані такі нежитлові приміщення, незалежно від факту оформлення права користування або власності відповідною земельною ділянкою; вважає правомірним розрахунок земельного податку з площі належного платнику нерухомого майна без урахування площі всього будинку та частки, якими володіють інші особи.
Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області залишити без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року- без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин був співвласником нежитлових приміщень, розташованих за адресами: : АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
31.05.2019 ГУ ДФС у Харківській області, в порядку пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), позивачу, як власнику нежитлових приміщень, нараховано земельний податок за 2019 рік у розмірі 44178,50 грн, у зв'язку з чим складено податкове повідомлення-рішення № 119642-5606-2030 , а також земельний податок за 2016 рік у розмірі 14726,17 грн та за 2017 рік у розмірі 14726,17 грн, разом - 29452,34 грн, у зв'язку з чим складено податкове повідомлення-рішення № 119642/1-5606-2030 .
В подальшому, відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючим органом позивачу нараховано земельний податок за 2017 рік у розмірі 32171,22 грн, за 2018 рік - 32171,22 грн, за 2019 рік - 96513,67 грн, разом - 160856,11 грн.
Загальна сума податкового зобов'язання із земельного податку за вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями складає 234486,95 грн.
Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем обґрунтованості формування суми оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Так, всупереч вимогам Закону відповідачем для обчислення податку на землю з фізичних осіб не використовувалась інформація центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політку у сфері земельних відносин. Крім того, в порушення п.286.6. ст.286 ПК України, податковим органом при розрахунку податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб взято загальний розмір площі належних позивачу нежитлових приміщень, а не обраховано пропорційно до частки нежитлових приміщень позивача в загальній площі нежитлової будівлі, з урахуванням прибудинкової території. Відповідачем не надано ані акту визначення меж та площі земельних ділянок, ані розрахунку визначення частки нежитлових приміщень позивача в нежитлових будівлях, ані площі земельних ділянок, якими позивач користується, пропорційно до його частки в нежитлових будівлях.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» Кабінет Міністрів України постановив утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Згідно з пунктом 2 цієї постанови Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Так, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК України) від 25.10.2001 №2768-111 (зі змінами та доповненнями), а справляння плати за землю - Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями).
Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено податковий обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Статтею 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України); земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) - пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди - пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПК України.
За правилами п. 269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.
Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (п. 270.1 ст. 270 ПК України).
При цьому, положеннями п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 ст. 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до п. 286.6 ст. 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
У ч. ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями статті 377 Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 287.8 ст. 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Отже, власники будівель, споруд (їх частини), що розташовані на земельній ділянці, сплачують податок за земельні ділянки на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, натомість, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Приписи п. 286.1 ст. 286 ПК України визначають, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), відповідно до пункту 1 Положення про зазначений орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15.
Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.
При цьому, контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов'язань із земельного податку на підставі даних Державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.
Судовим розглядом встановлено, що у власності позивача перебуває частина нежитлових приміщень, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є не єдиним власником будівель, розташованих за вищезазначеними адресами.
При цьому, відповідачем не надано доказів внесення відомостей про земельну ділянку, на якій розташовано нежитлове приміщення до Державного земельного кадастру.
З урахуванням приписів п.286.6. ст.286 ПК України розрахункова площа земельної ділянки стосовно якої контролюючим органом здійснюється нарахування податкового зобов'язання з земельного податку, повинна бути визначена пропорційно до частки нежитлових приміщень позивача в загальній площі нежитлової будівлі, для чого слід з'ясувати загальну площу нежитлової будівлі, загальну площу земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля та здійснити розрахунок площі частки земельної ділянки, якою користується позивач, пропорційно до частки його нежитлових приміщень в загальній площі нежитлової будівлі.
Втім, із наведеного податковим органом розрахунку земельного податку вбачається, що відповідачем для обчислення податку на землю позивачу, не використовувалась інформація центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Колегією суддів встановлено, що при здійсненні нарахування земельного податку відповідачем не були враховані частки нежитлових приміщень позивача в нежитлових будівлях, площі земельних ділянок, якими ОСОБА_1 користується, пропорційно до його частки в нежитловій будівлі, тобто без урахування положень п.286.6. ст.286, п.287.6. ст.287 ПК України.
Посилання апелянта на висновок Верховного Суду, який сформульовано у постанові від 24.10.2019 у справі № 804/1610/16 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у зазначеній справі розрахунок земельного податку було проведено податковим органом, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а не із площі земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено, на відміну від справи, що переглядається.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 31.05.2019 №119642-5606-2030, від 31.05.2019 №119642/1-5606-2030 та від 02.08.2019 №134249-5606-2030 є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року по справі №520/27073/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін