Головуючий І інстанції: Діска А.Б.
29 серпня 2024 р. Справа № 480/8090/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
31.07.2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області (далі - ТУ ДСА в Сумській області) щодо обмеження виплати суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, у період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року;
- зобов'язати ТУ ДСА в Сумській області та Державну судову адміністрацію України (далі - ДМА України) провести перерахунок суддівської винагороди судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог ст. 135 Закону України від 02.06.2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), та здійснити її виплату, у загальній сумі 180 738,53 грн., з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати у період з 01.01.2021 року по дату ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 та допомоги на оздоровлення (за 2021-2023 роки) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102,00 грн.;
- зобов'язати ТУ ДСА в Сумській області та ДСА України нарахувати та виплатити судді Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 :
- суму недоплаченої у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 270, 00 грн;
- суму недоплаченої у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481, 00 грн;
- суму недоплаченої у період з 01.01.2023 року по день ухвалення судового рішення у даній справі винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684, 00 грн, відповідно до вимог ст. 135 Закону № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що під час здійснення повноважень судді, у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020 року), рішення Ради суддів України № 22 від 22.04.2020 року «Щодо питань у зв'язку із змінами до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», ТУ ДСА в Сумській області їй щомісячно виплачувалась винагорода судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Крім цього, позивач зазначає, що у період з 01.01.2021 року по теперішній час відповідач здійснював нарахування суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового окладу судді з 01 січня 2021 року - 2102 грн. Позивач вважає, що відповідач, згідно приписів спеціального законодавства, повинен був здійснювати вказані нарахування, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, а саме: станом на 01.01.2021 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб складав 2270 грн., станом на 01.01.2022 року - 2481 грн., а станом на 01.01.2023 року - 2684 грн.
Позивач зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України".
У відзиві на адміністративний позов відповідач ТУ ДСА в Сумській області, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 зазначив, що 18.04.2020 року набрав чинності Закону України № 553-ІХ від 13.04.2020 року «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-ІХ), відповідно до якого у квітні 2020 року та на період до завершення місяця в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата працівників бюджетних установ (в тому числі і суддів) нараховується у розмірі що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020 року. Тобто, вказана норма імперативно встановлювала обов'язок ТУ ДСА нараховувати та виплачувати суддям винагороду у згаданому розмірі. У зв'язку з цим, приймаючи до уваги приписи статей 22, 116 Бюджетного кодексу України, нарахування позивачу винагороди судді у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 здійснювалось правомірно.
Також відповідач зазначив, що позивачу було відомо щодо фактичних нарахувань по суддівській винагороді протягом усього часу, тобто з квітня 2020 року, а тому вона звернулась до суду поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Крім того, відповідач зазначив, що здійснює всі нарахування та виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Причиною можливої невиплати судді суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду, може бути недостатність виділених коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку, не виплату суддівської винагороди в повному обсязі, можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів. При розгляді справи суду необхідно прийняти до уваги затверджені ДСА України кошториси на 2021-2023 роки, які свідчать про повне забезпечення річного фонду суддівської винагороди ТУ ДСА в Сумській області з урахуванням ст. 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) та Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № № 2710-IX).
Також відповідач звернув увагу, що Законом № 1928-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн., яка є чинною, неконституційною не визнавалася та не скасовувалась, а тому підлягає виконанню. Отже ТУ ДСА в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування та визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 -2023 року поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, передбачених Законом № 1082-IX, Законом № 1928-IX та Закон № № 2710-IX.
ДСА України своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 року (справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження) частково задоволено вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 .
Так, судовим рішенням визнано протиправними дії ТУ ДСА в Сумській області щодо обмеження виплати ОСОБА_1 винагороди судді розміром, що не перевищує десять розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року у період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року.
Зобов'язано ТУ ДСА в Сумській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та здійснити її виплату у загальній сумі 180 738,53 грн. з урахуванням обов'язкових платежів.
Визнано протиправними дії ТУ ДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано ТУ ДСА в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язано ТУ ДСА в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2022 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Зобов'язано ТУ ДСА в Сумській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму недоплаченої у період з 01.01.2023 року по 31.07.2023 року винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням у розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Судове рішення вмотивовано тим, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також, суд враховав, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначив, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що у свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Також на думку суду, позивачем строк звернення до суду з цим позовом не пропущено, а тому доводи відповідача не прийняті судом до уваги.
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачці винагороди судді та допомоги на оздоровлення за 2021 - 2023 роки із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн, суд зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій та зобов'язання ДСА України здійснити нарахування і виплату недоплаченої суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення, суд вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки до повноважень ДСА України не належить вчинення таких дій.
Також суд дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суми винагороди по день ухвалення рішення суду задоволенню не підлягають, оскільки суд надає оцінку спірним правовідносинам, які виникли до звернення позивача до суду з цим позовом, досліджуваний період роботи позивача та її оплати обмежений судом датою подання позову у даній справі (по 31.07.2023), оскільки КАС України не передбачає можливості звернення з вимогами на майбутнє.
Не погодившись із судовим рішенням, ТУ ДСА в Сумській області подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає його безпідставним, та просить скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Аргументи, наведені ТУ ДСА в Сумській області в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.
Відзиви на апеляційну скаргу від позивача та відповідача ДСА України не надходили, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід змінити, з огляду на наступне.
Судом установлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 918/2009 від 10.11.2009 року позивача ОСОБА_1 призначено на посаду судді Зарічного районного суду м. Суми строком на п'ять років (а.с. 10-11).
Відповідно до наказу Зарічного районного суду м. Суми № 99 від 13.11.2009 року, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Зарічного районного суду м. Суми згідно Указу Президента України «Про призначення суддів» № 918/2009 від 10.11.2009 року з 13.11.2009 року (а.с. 12).
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 348/2017 від 02.11.2017 року позивача ОСОБА_1 призначено на посаду судді Зарічного районного суду м. Суми (а.с. 6-9).
За період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно позивачу була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами) із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01.01.2020 року.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 № 04-1916/23 від 31.07.2023 року, складеною ТУ ДСА в Сумській області, за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року сума обмеження суддівської винагороди заступника голови Зарічного районного суду м. Суми ОСОБА_1 складає 180 738,53 грн, у тому числі за квітень 2020 року - 21645,33 грн., за травень 2020 року - 56819 грн., за червень 2020 року - 17045,70 грн., за липень 2020 року - 56819 грн., за серпень 2020 року - 28409,50 грн.. (а.с.13).
Відповідно до довідки ТУ ДСА в Сумській області від 31.07.2023 року № 04-1910/23, судді Зарічного районного суду м. Суми Сидоренко А.П. суддівська винагорода і допомога на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки нараховувались і виплачувались відповідно до ст. 7 Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX та Закону № № 2710-IX із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. (а.с. 14)
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частинами 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту : «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, установлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, установлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Водночас, рішенням від 28.08.2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Указані положення Законів втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Спірним у цій справі, зокрема, є питання правомірності дій відповідача щодо виплати позивачці суддівської винагороди з обмеженням її розміру у спірному періоді з 18 квітня по 27 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Так, виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402-VIII і норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Конституцією України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вперше закріплено положення, які передбачають спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме: розмір винагороди судді установлюється законом про судоустрій.
Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у системному зв'язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Наявність у Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про виплату суддівської винагороди) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовно, але й певною мірою ієрархічно. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України відповідно до її статті 8 має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, із яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).
Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402-VIII, який, з огляду як на назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій у значенні частини другої статті 130 Конституції України.
У той же час Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Закон про Державний бюджет України не повинен містити іншого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) і від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Необхідно також зауважити, що Конституційний Суд України рішенням від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і за текстом указаного рішення зазначені положення законів України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що обмеження розміру суддівської винагороди позивачці, у зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» протягом указаного періоду з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, є неправомірним, на що правильно указали суди попередніх інстанцій у цій справі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 03.03.2021 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин.
Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, проте пам'ятаючи про підстави їхнього виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
У межах розгляду справи № 340/1916/20 Верховний Суд указав, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (указану в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини 2 ст. 130 Конституції України (п.54). Зміни до цього Закону у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, отож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма мінімальними заробітними платами) не було (п.55).
Отже, висновок суду першої інстанції про неправомірність обмеження виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року відповідають висновкам Верховного Суду у справі № 340/1916/20.
Стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди судді та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями ст.7 Закону № 1082-IX визначено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривні, з 1 липня - 2294 гривень, з 1 грудня - 2393 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривня, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1928-IX встановлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Згідно зі ст. 7 Закону № 2710-IX встановити з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: зокрема працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року виплачувалась суддівська винагорода виходячи з окладу 69 366,00 грн (2102,00 х 30 х 1,1 регіональний коефіцієнт), розмір якої обчислено відповідно до приписів статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-IX і № 2710-ІХ, а саме виходячи із розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Водночас колегія суддів наголошує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Так, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду, як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 ч. 3 та п. 3 ч. 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі по тексту - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, положеннями статті 7 Законів № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-ІХ було введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Відтак, Закони № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII.
Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Колегія суддів акцентує увагу, що Закони № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.
Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді іншої величини, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Отже, незважаючи на прийняття у часі пізніше Законів № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-ІХ, пріоритет у застосуванні при вирішенні спірних правовідносин мають положення спеціальної норми, зокрема, статті 135 Закону № 1402-VIII.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01.01.2021 року - 2270 грн., на 01.01.2022 року - 2481 грн та 01.01.2023 року - 2684 грн на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), у період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року на підставі абзацу 5 ст. 7 Законів № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-ІХ є неправомірною.
Беручи до уваги, що розмір суддівської винагороди, встановлений статтею 135 Закону № 1402-VIII, не був виплачений позивачу, ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року.
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону № 1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Враховуючи, що розмір допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу судді, який у даному випадку позивачу було невірно розраховано, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2021 року становив 2270 грн., 01.01.2022 року становив 2481 грн, а на 01.01.2023 року становив 2684,00 грн.
Водночас, відповідно до правил частин 3, 4 ст. 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до ст. 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. ТУ ДСА в Сумській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021, 2022 та 2023 роки).
Відповідно до затверджених ДСА України кошторисів на 2021-2023 роки, ТУ ДСА в Сумській області забезпечено річним фондом суддівської винагороди з урахуванням ст. 7 Закону № 1082-IX, Закону № 1928-IX та Закону № 2710-IX.
Таким чином, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в належному розмірі пов'язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).
З огляду на викладене та з урахуванням вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, правильним є висновок про необхідність зобов'язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за спірний період виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 року необхідно змінити, доповнивши резолютивну частину рішення абзацами наступного змісту: «визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України в Сумській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 як судді Зарічного районного суду м. Суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року у сумі 180 738,53 грн., та суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн. та про зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 як судді Зарічного районного суду м. Суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року у сумі 180 738,53 грн., та суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн.».
Стосовно доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень ст. 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Законом України від 01.07.2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 року № 540-IX КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Уряду від 11.03.2020 року № 211) та закінчився 30.06.2023 року (постанова Уряду від 27.06.2023 року № 651).
З огляду на викладене строк звернення до суду продовжений законом, а саме, пунктом 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Позивач звернувся до суду із цим позовом 31.07.2023, тобто із дотриманням строку, визначеного ст. 233 КЗпП України
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 року у справі № 560/3145/23.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області - задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року по справі № 480/8090/23 - змінити, доповнити резолютивну частину рішення абзацами наступного змісту:
«Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 як судді Зарічного районного суду м. Суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року у сумі 180 738,53 грн., та суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 як судді Зарічного районного суду м. Суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року у сумі 180 738,53 грн., та суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.07.2023 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у сумі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у сумі 2684,00 грн».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило