29 серпня 2024 р. Справа № 440/5494/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, повний текст складено 13.06.24 по справі № 440/5494/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.02.2024 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до її стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 20.06.2013 і з 27.12.2013 по 28.08.2023, та здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.01.2024 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 №3723-XII з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 11.01.2024 №18/16-31-10-02-08, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 11.01.2024 №17/16-31-10-02-08, а також довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.01.2024 №2/16-31-11-27.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916010180979 від 05.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 року в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням/перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, та прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 20.06.2013 і з 27.12.2013 по 28.08.2023, та здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.01.2024 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 №3723-XII з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 11.01.2024 №18/16-31-10-02-08, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 11.01.2024 №17/16-31-10-02-08, а також довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.01.2024 №2/16-31-11-27.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивачки має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Посилається на те, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Звертає увагу, що при вирішенні даної справи судом першої інстанції не враховано, що позивачкою вчинено усі залежні від неї та передбачені чинним законодавством України дії, а також надано усі необхідні документи для прийняття на її користь суб'єктом владних повноважень позитивного рішення про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 11.01.2024 №18/16-31-10-02-08, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 11.01.2024 №17/16-31-10-02-08, а також довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.01.2024 №2/16-31-11-27. Вказує, що зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути подану заяву за призначенням/перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду не призведе до належного захисту порушених прав позивачки, оскільки зарахувавши період роботи з 02.07.1990 по 20.06.2013 та з 27.12.2013 по 28.08.2023 на посадах в органах державної податкової служби України до стажу роботи на посадах державної служби, а також врахувавши інші висновки суду, при повторному розгляді заяви, відповідач може відмовити у зарахуванні періоду, який ним визнавався при первісному розгляді або прийняти рішення про відмову у переведенні на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ з інших формальних підстав, внаслідок чого виникне необхідність у повторному зверненні до суду з метою захисту порушених прав та інтересів. Вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що відмовляючи у задоволенні заяви про переведення на пенсію за Законом України “Про державну службу», відповідач не перевіряв чи відповідає позивачка іншим вимогам закону щодо віку та страхового стажу, оскільки з поданих разом з заявою за призначенням/перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року документів, які аналізувалися відповідачем при прийнятті рішення №916010180979 від 05.02.2024, зокрема, довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.01.2024 за №№2/16-31-11-27 підтверджується, що стаж державної служби станом на 28 серпня 2023 року (дата звільнення у зв'язку з виходом на пенсію) становив 39 років 00 місяців 29 днів. З вказаного безумовно вбачається, що за умови зарахування стажу роботи позивачки в податкових органах з 02.07.1990 по 20.06.2013 та з 27.12.2013 по 28.08.2023 до стажу державної служби позивачка матиме усі правові підстави для переведення на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII. Зауважує, що оскаржуване судове рішення в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивачки за призначенням/перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду не призведе до повного та остаточного поновлення порушених прав та інтересів, а відтак підлягає скасуванню.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області та їй з 16.08.2011 призначено пенсію по інвалідності, а з 30.08.2023 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою за призначенням / перерахунком пенсії від 29.01.2024, в якій просила здійснити вид перерахунку: перехід на інший вид пенсії - на пенсію державного службовця.
Згідно розписки-повідомлення ОСОБА_1 до вказаної заяви додала, зокрема, копії: паспорту, ідентифікаційного коду, довідки про заробітну плату №17/16-91-10-02-08, №18/16-31-10-02-08, довідки про стаж державної служби №2/16-31-11-27, трудової книжки НОМЕР_1 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916010180979 від 05.02.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно Закону України “Про державну службу» у зв'язку з відсутністю права.
Вказане рішення обґрунтовано тим, що станом на 01 травня 2016 року не обіймала посади державного службовця, що визначені статтею 37 Закону України “Про державну службу», та має стаж державної служби 06 років 05 місяць 08 дні.
Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916010180979 від 05.02.2024, позивачка ініціювала даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916010180979 від 05.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у переході на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу".
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде скасування рішення №916010180979 від 05.02.2024 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується позивачкою в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній позивачкою частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне.
В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України "Про державну службу" №889-VІІІ від 10 грудня 2015 року (далі по тексту - Закон №889-VIII), статтею 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, Закон №889-VIII у пункті 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" містить норму, якою встановлено, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-ХІІ (далі по тексту - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем в основу оскаржуваного рішення покладено висновки про те, що посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею ст.343-1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання і відповідно ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII. Особи, які станом на 01.05.2016 (дату набрання чинності Законом №889-VIII) не мають необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-XII, права на пенсію відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, з урахуванням вимог, визначених у пунктах 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII не мають. Стаж державної служби заявниці складає 06 років 05 місяців 08 днів.
Отже, спірним питанням у даній справі є наявність у позивачки стажу роботи на державній службі, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та перебування станом на 01.05.2016 на посаді, що віднесена до посад державної служби.
Згідно з інформацією, яка міститься у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 31.07.1984 та вкладиші до такої трудової книжки НОМЕР_2 від 21.12.2001, ОСОБА_1 працювала на різних посадах в органах державної фінансової служби та державної податкової служби України, а саме:
- з 31.07.1984 по 09.11.1989 на посаді старшого економіста інспекції держдоходів Київського райфінвідділу м. Полтави;
- з 10.11.1989 по 02.07.1990 на посаді економіста державних доходів І категорії Київського райфінвідділу м. Полтави;
- з 02.07.1990 по 15.07.1992 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу оподаткування державних і сумісних підприємств Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтава Полтавської області;
- з 16.07.1992 по 02.01.1994 на посаді головного податкового інспектора відділу оподаткування державних і сумісних підприємств Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтава Полтавської області;
- 02.11.1992 присвоєно персональне звання - радник III рангу;
- з 03.01.1994 по 31.05.1994 на посаді головного державного податкового інспектора відділу оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції по Київському району м. Полтава Полтавської області;
- з 01.06.1994 по 30.06.1994 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу оподаткування доходів та майна юридичних осіб Державної податкової інспекції Октябрського району м. Полтави;
- з 01.07.1994 по 25.11.1996 на посаді головного державного податкового інспектора відділу оподаткування доходів і майна юридичних осіб Державної податкової інспекції Октябрського району м. Полтави;
- з 26.11.1996 по 01.12.1997 на посаді головного державного податкового інспектора відділу прямих податків Державної податкової адміністрації в Октябрському районі м.Полтави;
- з 02.12.1997 по 16.02.1998 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу справляння податку на додану вартість та акцизного збору Державної податкової адміністрації у м. Полтава;
- з 17.02.1998 по 22.04.1998 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу справляння податку на додану вартість та акцизного збору Державної податковох інспекції у м. Полтава;
- з 23.04.1998 по 20.06.2001 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу непрямих податків Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 21.06.2001 по 08.10.2001 на посаді головного державного податкового інспектора відділу непрямих податків Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 09.10.2001 по 02.12.2001 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 03.12.2001 по 20.12.2001 на посаді заступника начальника відділу документальних перевірок юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 21.12.2001 по 17.02.2002 на посаді заступника начальника відділу документальних перевірок СПД юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 18.02.2002 по 18.01.2005 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок СПД юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 19.01.2005 по 31.08.2005 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору документальних перевірок Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 01.09.2005 по 19.02.2007 на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора сектору документальних перевірок Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 20.02.2007 по 09.04.2008 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу документальних перевірок суб'єктів господарювання юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 10.04.2008 по 14.10.2009 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 15.10.2009 по 17.10.2010 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 18.10.2010 по 29.02.2012 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава;
- з 01.03.2012 по 20.06.2013 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області ДПС;
- з 21.06.2013 по 17.10.2013 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області; 21.06.2013 присвоєно 12 ранг державного службовця;
- з 18.10.2013 по 04.12.2014 на посаді заступника начальника відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області;
- 27.12.2013 присвоєно спеціальне звання радника податкової і митної справи III рангу;
- з 05.12.2014 по 18.05.2015 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області;
- з 19.05.2015 по 30.11.2015 на посаді заступника начальника відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області;
- з 01.12.2015 по 16.02.2016 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу координації, звітності та інформаційно-аналітичного забезпечення аудиту управління податкового та митного аудиту Головного управління ДФС у Полтавській області;
- з 17.02.2016 по 30.09.2019 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу координації, звітності та аналізу управління аудиту Головного управління ДФС у Полтавській області;
- з 01.10.2019 по 14.09.2020 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу та аналізу управління податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування Головного управління ДПС у Полтавській області;
- 01.10.2019 присвоєно 6 ранг державного службовця;
- з 15.09.2020 по 21.12.2020 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу координації, звітності та аналізу управління податкового аудиту Головного управління ДІС у Полтавській області;
- з 22.12.2020 по 20.10.2021 на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу координації, звітності та аналізу управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби;
- з 21.10.2021 по 28.08.2023 на посаді головного державного інспектора відділу координації, звітності та аналізу управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Полтавській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби.
Отже, станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 перебувала на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу координації, звітності та аналізу управління аудиту Головного управління ДФС у Полтавській області.
Частина перша статті 25 Закону №3723-XII визначала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до статті першої Закону №3723-XII, який був чинним протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-XII (далі по тексту - Закон №509-XII), а з 12 серпня 2012 року - Податковий кодекс України.
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону №509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Частина сьома статті 15 Закону №509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Відповідно до частини восьмої статті 15 Закону №509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції зауважив, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з абзацом другим пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (чинного до набрання законної сили Законом №889-VIII, далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Крім того, частиною вісімнадцятою статті 37 Закону України №3723-XII встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839, що був чинним до 16.10.2020 року (далі по тексту - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.
Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону № 3723-XII, Закону №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Аналогічний підхід застосування наведених норм права висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а, від 19.06.2018 року у справі №465/7218/16-а , від 13.12.2018 року у справі №539/1855/17, від 18 березня 2021 року у справі №500/5183/17.
За встановлених обставин та наведеного правового регулювання, суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивачки з 02.07.1990 по 20.06.2013 та з 27.12.2013 по 28.08.2023 на посадах в органах державної податкової служби неправомірно не враховано відповідачем до стажу роботи на посадах державної служби, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області №916010180979 від 05.02.2024 про відмову в переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», є протиправним та підлягає скасуванню, що не оскаржується позивачкою по справі.
В апеляційній скарзі позивачка не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту порушеного права шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні, та вважає, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи в органах державної податкової служби України з 02.07.1990 по 20.06.2013 і з 27.12.2013 по 28.08.2023, та здійснити переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.01.2024 з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19.12.1993 №3723-XII з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Полтавській області про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 11.01.2024 №18/16-31-10-02-08, про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 11.01.2024 №17/16-31-10-02-08, а також довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.01.2024 №2/16-31-11-27.
Під час оцінки обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Разом з тим, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Як зазначено вище, оскаржуване рішення від 05.02.2024 №916010180979 прийнято відповідачем з мотивів недостатності у позивачки стажу державної служби внаслідок не зарахування періодів роботи в органах державної податкової служби України.
Тобто, у спірних правовідносинах відповідач наразі не реалізував свої повноваження щодо зарахування періодів роботи позивачки в податкових органах до стажу державної служби.
Також, відмовляючи позивачці у задоволенні заяви про переведення її на пенсію за Законом України «Про державну службу», відповідач не вирішував питання відповідності позивачки іншим вимогам закону, а саме: щодо віку та страхового стажу.
При цьому, на момент вирішення судом цієї справи спору між сторонами щодо неврахування відповідачем довідок від 11.01.2024 №17/16-31-10-02-08, від 11.01.2024 №18/16-31-10-02-08, від 09.01.2024 №2/16-31-11-27, виданих Головним управлінням ДПС у Полтавській області, ще не виникло, оскільки оскаржуване рішення було прийнято відповідачем з підстави не зарахування позивачці до стажу державної служби періодів її роботи на посадах в органах податкової служби, а не з підстави неврахування відповідачем вказаних довідок.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивачки у спірних правовідносинах є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 29 січня 2024 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 29.11.2022 року у справі №431/991/17.
Доводи апеляційної скарги про те, що при повторному розгляді заяви, відповідач може відмовити у зарахуванні періоду, який ним визнавався при первісному розгляді або прийняти рішення про відмову у переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з інших формальних підстав, внаслідок чого виникне необхідність у повторному зверненні до суду з метою захисту порушених прав та інтересів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі позивачкою мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції в частині обраного способу захисту порушеного права позивачки, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм прав і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні спірного рішення.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивачки, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній позивачкою частині.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 по справі № 440/5494/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий