29 серпня 2024 року справа №200/2518/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року (повне судове рішенян складено 29 травня 2024 року) у справі № 200/2518/24 (суддя в І інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії щодо поновлення нарахування та виплати пенсії, виплати виниклої заборгованості,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив:
1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2024 року по даний час;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та провести виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 яка виникла за період з 01 січня 2024 року по даний час.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є пенсіонером за віком перебуває на обліку, як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Проте з 01.04.2024 йому було припинено виплату пенсії, у зв'язку з не проходженням фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи.
Позивач вважав такі дії УПФ протиправними, оскільки вони порушують його конституційні права, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та провести виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 яка виникла з 01 квітня 2024 року.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637) на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб Територіальні органи Пенсійного фонду України опрацьовують наявну інформацію про результати проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеними особами, які одержують пенсію, та продовжують виплату пенсії у разі проходження фізичної ідентифікації особою; а для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, продовжують виплату пенсії - до 31.03.2024, а після цієї дати - у разі проходження особою фізичної ідентифікації.
Починаючи з 01.04.2024 виплату пенсії ОСОБА_1 автоматично припинено, у зв'язку з відсутністю проходження фізичної ідентифікації (форма рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення пенсії чинним законодавством не затверджена).
Головне управління звертає увагу суду, що станом на 15.05.2024 ОСОБА_1 фізичну ідентифікацію будь-яким із зазначених способів, визначених Постановою № 637 не пройдено, тому нарахування пенсії з 01.04.2024 не проводилось.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 . Адреса реєстрації: АДРЕСА_1 . Позивач є внутрішньо переміщеною особою з м. Єнакієве до м. Миколаївка Донецької області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 02.10.2017 № 0000350355. Перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У зв'язку із тим, що позивач не отримав пенсію у квітні 2024 року, його представник адвокат Гуревич Родіон Геннадійович, направив адвокатський запит до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просив надати йому інформацію про причини невиплати пенсії ОСОБА_1
12 квітня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало відповідь за № 0500-0202-8/36928 на адвокатський запит, в якій зазначило, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05.11.2014 № 637 (зі змінами) виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.04.2024 у зв'язку з не проходженням фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи.
Не погодившись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу у зв'язку із не проходженням ним фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходив з наступного.
Відповідно до преамбули до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 4 ст. 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, про що зазначено в ч. 1 ст. 7 Закону № 1058-IV.
Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 27 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-IV встановлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Приписами п.п. 1, 3-5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України (на час виникнення спірних правовідносин) є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Слід зазначити, що законами про пенсійне забезпечення, у тому числі Законом № 1058-IV (на час виникнення спірних правовідносин), не передбачено такої підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії, як «не проходження фізичної ідентифікації внутрішньо переміщеної особи».
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 7 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), п.п. 48, 49).
В той же, час, Постановою Уряду від 08.08.2023 № 837 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року у № 1596 і від 05.11.2014 № 637» передбачено, що для отримання виплат у 2024 році особи із числа ВПО мають пройти ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» або в органах Пенсійного фонду.
Крім того, обов'язок періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ «Ощадбанк» було визначено для осіб, які до 24.02.2022 набули статусу внутрішньо переміщеної особи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
До кінця березня 2024 року фізична ідентифікація проводилася для тих українських пенсіонерів, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 та отримують виплати через АТ «Ощадбанк». Отже, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не пройшов фізичну ідентифікацію виплату пенсію з 01.04.2024 припинено.
Проте, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на норми Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», як підставу для припинення виплати пенсії позивачу, є протиправним, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Пунктом 1 ст. 1 Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було вилучено з переліку документів, до яких вносяться відомості про місце проживання та місце перебування особи, визначених Законом України від 11.12.2003 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Пунктом 4 частини 2 розділу І Закону України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» доповнена частина 1статті 4 Закону України від 20.10.2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яка наголошує, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону
Частина 1статті 12 Закону надає вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки;2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік є вичерпним
Отже, з часу набрання чинності цим Законом, а саме з 13.01.2016, проставлення територіальними підрозділами Державної міграційної служби України відмітки про реєстрацію місця проживання осіб, зазначених у довідці, не є необхідним, саме Міністерство соціальної політики визначено відповідальним за забезпечення формування та ведення, а на структурні підрозділи з питань соціального захисту населення покладено завдання щодо вирішення питання стосовно видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, реєстрації та постановки її на облік в Єдиній інформаційній базі.
Такий висновок також випливає з того, що вносячи зміни Законом України від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», законодавець виключив п. 5 ч. 2ст. 9 Закону, норма якого передбачала обов'язок внутрішньо переміщеної особи один раз на шість місяців з'являтися до відповідного структурного підрозділу уповноваженого органу міграційної політики.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», № 637 від 05.11.2014, встановлено, що продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплат».
У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників. У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Така ж позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 12.05.2015 року у справі № 21-180а15 та постанові Касаційного адміністративного суду складі Верховного Суду від 06.02.2018 року справа № 263/7763/17, провадження № К/9901/202/17.
Також вказана справа є типовою відносно зразкової справи про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі № 805/402/18 (постанова Верховного Суду від 03.05.2018, яка була залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018), і правові висновки здійснені в цій справі Касаційним адміністративним судом в складі Верховного Суду можуть бути застосованими до вказаних правовідносин.
Враховуючи встановлені судами протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача.
Окрім того, статтею 7 Закону України № 1706-VII передбачено, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов'язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи, а саме: «держава, виконуючи свій головний обов'язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Слід також зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону від 20.10.2014 № 1706-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України: координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Проте положення Закону від 20.10.2014 № 1706-VII не визначають правила, умови, норми і порядок пенсійного забезпечення або організацію та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення та не надає Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
Змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Крім того, колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, який не погодився з позицією пенсійного органу про те, що для отримання пенсії ОСОБА_1 повинен пройти фізичну ідентифікацію внутрішньо переміщеної особи, з огляду на таке.
Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» від 03 грудня 2019 року № 324-IX органам, що здійснюють державні виплати, надано повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат. Ця норма в частині наданих повноважень кореспондується з приписами пункту 9 Порядку здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136.
При цьому прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат (частина третя статті 16 Закону № 324-IX).
Таким чином, наведена норма статті 16 Закону № 324-IX є бланкетною та в частині визначення наявності підстав для припинення виплати пенсії відсилає до приписів Закону № 1058-IV.
Єдиною такою підставою в статті 49 Закону № 1058-IV (на час виникнення спірних правовідносин) у контексті приписів Закону № 324-IX є призначення пенсії на підставі документів, що містять недостовірні відомості.
Встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01 квітня 2024 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1384, у зв'язку з відсутністю інформації про ідентифікацію.
Оскільки відповідачем не надано доказів, що пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, то підстав для припинення її виплати немає.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ним спеціального правового статусу зберігається право власності, інші права на майно.
Стаття 1 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950) з Протоколами №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 та 16, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» з поправками, внесеними відповідно до положень Протоколів № 11, 14 та 15 визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки припинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області виплати ОСОБА_1 пенсії відбулося не у спосіб, що передбачений законом, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції має місце втручання відповідачем у право власності позивача, і таке втручання не є законним.
Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії щодо поновлення нарахування та виплати пенсії, виплати виниклої заборгованості, підлягають задоволенню.
Приписами частини 1 статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі № 200/2518/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 29 серпня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук