Справа № 753/682/24 Головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В.
Провадження № 22-ц/824/9436/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
29 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 2» (далі - ТОВ «Рада 2») звернулось до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 19 724,49 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_1 , управителем якого є ТОВ «Рада 2».12 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг та договір № К/Р2-2/1204/16 про надання послуг, умови яких в частині оплати наданих позивачем послуг відповідачка належним чином не виконує, у зв'язку з чим за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у неї утворилася заборгованість в сумі 19 724,49 грн, погашення якої вона ігнорує.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Рада 2» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 19 724,49 грн та судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2 684,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачка, як власниця квартири в багатоквартирному будинку, не здійснювала оплату наданих позивачем послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, а також послуг контрольно-пропускного режиму відповідно до умов укладених договорів та вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заявленої суми заборгованості, що підтверджується наданим розрахунком як об'єктивним і належним доказом, що містить всі необхідні відомості.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідачка звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Рада 2», а її зустрічні позовні вимоги про захист прав споживача, визнання договорів та розпоряджень недійсними, відшкодування моральної шкоди задовольнити.
На обґрунтування своїх доводів вказала, що місцевим судом при розгляді даної справи та ухвалення оскаржуваного рішення:
порушено норми процесуального права щодо не розгляду надісланих нею 05 лютого 2024 року на офіційну електронну адресу суду процесуальних документів у справі, а саме зустрічної позовної заяви та клопотання про витребування доказів, підписаних її електронним підписом;
зроблено безпідставні висновки, внаслідок неправильного встановлення обставин справи, які є недоведеними, зокрема, надання позивачем послуг з утримання і обслуговування будинку згідно затверджених загальними зборами співвласників багатоквартирного будинку тарифів та відповідно до актів фактично виконаних робіт;
не застосовано правові висновки Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 1238/8935/12, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, від 22 травня 2019 року у справі № 642/8210/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16;
не враховано факт її відсутності (не проживання) у квартирі АДРЕСА_1 та відсутність можливості користуватися житлово-комунальними послугами через протиправні дії ТОВ «Рада 2», що було встановлено у постанові Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі 753/13210/19;
не звернуто увагу, що позивач не надав будь-яких доказів щодо надання послуг належної якості, не надав жодного акту виконаних робіт, не надав доказу замовлення будь-якої додаткової послуги з її боку відповідно до умов договорів, як і не вказав посилання на підставі яких договорів та додаткових послуг було зроблено розрахунок заборгованості у спірний період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року;
внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не зроблено висновки щодо знаходження прибудинкової території багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 у власності КМДА, а не у власності співвласників будинку;
безпідставно застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який втратив чинність, та не застосовано Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності та яким послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій не передбачено;
не враховано наявність діючого управителя - зареєстрованого 01 липня 2016 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмарочос № 9» за адресою: АДРЕСА_1 , що також свідчить про те, що судове рішення стосується прав та інтересів співвласників багатоквартирного, що не були залучені до участі у справі;
розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а також за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, оскільки нею був пред'явлений зустрічний позов.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 14 грудня 2024 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) її учасників.
19 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від ТОВ «Рада 2» надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Суд апеляційної інстанції перевірив дотримання позивачем установленого строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та дійшов висновку про залишення його без розгляду на підставі статей 126, 360 ЦПК України з огляду на те, що копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги та доданими до неї матеріалами товариство отримало у свій Електронний кабінет ЄСІТС 16 квітня 2024 року (а.с. 200, т. 1), а відзив надіслало засобами поштового зв'язку лише 12 червня 2024 року (а.с. 20, 21, т. 2) без порушення клопотання про поновлення цього процесуального строку із наведенням поважних причин, які об'єктивно перешкоджали йому реалізувати право на подання відзиву у встановлений п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання вказаної ухвали.
В прохальній частині апеляційної скарги відповідачка просила залучити до участі у справі в якості третьої особи ОСББ «Хмарочос № 9», а також до апеляційної скарги додала клопотання про долучення до матеріалів справи зустрічної позовної заяви та встановлення процесуального статусу позивача за зустрічним позовом і витребування доказів.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Відповідно до принципу пропорційності цивільного судочинства, встановленого статтею 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі.
За змістом пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і в заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі (частини перша, четверта, п'ята статті 53 ЦПК України).
Однак, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено відповідного обґрунтування яким чином оскаржуване рішення суду першої інстанції, ухвалене щодо її правовідносин з ТОВ «Рада 2» з приводу надання, споживання та оплати житлово-комунальних послуг, може вплинути прямо чи опосередковано на права та обов'язки ОСББ «Хмарочос № 9», а тому клопотання про залучення його до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є необґрунтованим.
Крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (пункт 3 частини другої статті 49 ЦПК України).
Статтею 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Як передбачено частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Оскільки зустрічні позовні вимоги відповідачки про захист прав споживача, визнання договорів та розпоряджень недійсними, відшкодування моральної шкоди не були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, відсутні підстави для долучення до матеріалів справи зустрічної позовної заяви та встановлення процесуального статусу ОСОБА_1 як позивача за зустрічним позовом.
Згідно із частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 83 ЦПК України).
Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Враховуючи обставини даної справи, вимоги та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає правових підстав для витребування у ТОВ «Рада 2» документів та інформації (рішення, протоколи, листки опитування загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку та інше), про які зазначає відповідачка, оскільки такі доказине стосуються предмету доказування під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, а їх дослідження не є необхідним для правильного вирішення спору.
При цьому матеріалами справи не підтверджено, що таке клопотання про витребування доказів порушувалося відповідачкою в суді першої інстанції у встановлений законом строк.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотань ОСОБА_1 про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСББ «Хмарочос № 9», долучення до матеріалів справи її зустрічної позовної заяви та встановлення процесуального статусу позивача за зустрічним позовом і витребування доказів у цій справі.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , експлуатуючою організацією якого є ТОВ «Рада 2».
З метою врегулювання відносин 12 квітня 2016 року між сторонами був укладений договір № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг, предметом якого є забезпечення підприємством надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, які споживач зобов'язаний оплачувати та компенсовувати в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Згідно з додатком № 1 до договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 від 12 квітня 2016 року станом на день укладення цього договору сторонами були встановлені тарифи на послуги з утримання та управління будинком, споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , а саме 4,97 грн за 1 кв. м загальної площі квартири, тобто 405,55 грн на місяць, що відповідає пункту 1.3 договору.
Також 12 квітня 2016 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір № К/Р2-2/12/04/16 про надання послуг, за умовами якого підприємство надає власнику послуги із забезпечення пропускного режиму та платне користування і обслуговування переговорного пристрою у під'їзді в будинку АДРЕСА_1 , а власник зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати вартість послуг у строки та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до пункту 2.1 договору № К/Р2-2/12/04/16 від 12 квітня 2016 року вартість послуг за цим договором становить 55,60 грн в місяць.
Згідно із договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 14 вересня 2020 року, укладеним між ТОВ «Рада 2» та уповноваженою особою зборами співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка діяла на підставі протоколу від 13 вересня 2020 року, управитель зобов'язався надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а співвласники зобов'язалися оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору. Ціна послуги з управління становить 5,07 грн на місяць за 1 кв. м загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку. Плата за послугу з вивезення твердих побутових відходів складає 143,29 грн за 1 куб. м та сплачується додатково з розрахунку на кількість проживаючих осіб у будинку (пункти 1, 10, 11 договору).
На підставі розпорядження ТОВ «Рада 2» № 5 від 11 грудня 2021 року «Про зміну розміру плати» тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території було збільшено до 5,83 грн/кв. м, а на підставі розпорядженням № 2 від 31 травня 2023 року «Про зміну розміру плати» - до 6,61 грн/кв. м.
Послугу з вивезення твердих побутових відходів позивач надає співвласникам через ТОВ «Фірма «Володар - Роз» відповідно до укладеного договору № 314-Ж-11 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 03 січня 2011 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги по квартирі відповідачки за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а також послуги контрольно-пропускного режиму (консьєрж), розмір якої становить 19 724,49 грн.
При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що відносини, що виникли між сторонами, були предметом неодноразово судового розгляду в межах цивільних справ № 753/18369/17, № 753/13210/19 та № 753/4604/21.
Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, у справі № 753/18369/17 стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «Рада 2» основний борг за період з квітня 2016 року по лютий 2018 року у розмірі 10 427,94 грн; суму інфляційних нарахувань - 1 228,80 грн; пеню - 3 368,22 грн; 3 % річних - 276,84 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року у справі № 753/13210/19 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Рада 2» про захист прав споживачів, визнання договорів від 12 квітня 2016 року № УЖ/Р2-1/12/04/16 та № К/Р2-2/12/04/16 недійсними, відшкодування шкоди та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року змінено в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року № УЖ/Р2-1/12/04/16 та договору про надання послуг від 12 квітня 2016 року № К/Р2-2/12/04/16, що укладених між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_1 , й викладено їх в редакції цієї постанови. Скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог щодо зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 ключі від електролічильника, технічний паспорт на електролічильник, ключі від поштової скриньки, ключі від домофону та ключі від пристрою пропуску у будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким зобов'язано ТОВ «Рада 2» надати ОСОБА_1 ключі від електролічильника, технічний паспорт на електролічильник, ключі від поштової скриньки, ключі від домофону та ключі від пристрою пропуску у будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 квітня 2024 року у справі № 753/4604/21 стягнуто з ОСОБА_1 на ТОВ «Рада 2» заборгованість за житлово-комунальні послуги (за період з 01 лютого 2018 року по 31 грудня 2020 року) у розмірі 155 24,11 грн, з яких: 14 093,74 грн - сума основного боргу, 447,43 грн - інфляційна складова боргу, 300,91 грн - 3 % річних, 682,03 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання. Наразі це судове рішення переглядається в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Статтею 179 ЖК України визначено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюються з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08 жовтня 1992 року зі змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року, власники квартир зобов'язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 901 ЦПК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У даній справі, яка переглядається апеляційним судом, між позивачем та відповідачкою склалися договірні відносини шляхом укладення 12 квітня 2016 рокудоговорів про надання послуг, за яким ОСОБА_1 надавалися послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а також послуги контрольно-пропускного режиму (консьєрж),які вона була зобов'язана оплачувати, оскільки фактично користувалася ними як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку, і вказані правочини є чинними та недійсними повністю або частково у встановленому законом порядку не визнавалися, а отже обов'язкові до виконання його сторонами.
Однак, відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов'язання за договором, взагалі не оплачувала спожиті послуги, внаслідок чого у період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 рокувиникла заборгованість у розмірі 19 724,49 грн.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи відповідачки про те, що судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, який втратив чинність, та не застосовано Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності та яким послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій не передбачено.
Так, саме на час укладення між ТОВ «Рада 2» та ОСОБА_1 договорів на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року № УЖ/Р2-1/12/04/16 та про надання послуг від 12 квітня 2016 року № К/Р2-2/12/04/16 діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, яким регулювалися основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Проте, 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII), який врегулював відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.
За змістом розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV в попередній редакції визнається таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону № 2189-VIII (тобто з 01 травня 2019 року), крім норм, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд, які втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом (тобто з 10 червня 2018 року).
Договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
У відповідності до частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Таким чином, починаючи з 10 червня 2018 року на законодавчому рівні не передбачено такої послуги як утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, натомість визначено саме житлову послугу з управління багатоквартирним будинком, яка включає в себе зазначені вище послуги і визначається за згодою сторін.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частинами першою - четвертою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону № 2189-VIII надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Статтею 68 ЖК України встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблені правові висновки про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1 , за вказаною адресою надавалися послуги з управління багатоквартирним будинком ТОВ «Рада 2», в тому числі й відповідачці на підставі відповідних договорів про надання послуг, проте оплата цих послуг не була забезпечена споживачем у встановлений строк та у розмірі спожитої послуги залежно від площі квартири, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за надані послуги в період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року у розмірі 19 724,49 грн.
Нормами Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. Відповідачка від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлялася, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останньою не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що в період часу, за який судом першої інстанції стягнуто заборгованість за надані послуги, позивач не був належною обслуговуючою організацією (управителем) не узгоджуються з матеріалами справи, в яких відсутній акт прийому - передачі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 на баланс об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зокрема ОСББ «Хмарочос № 9».
Водночас, із ТОВ «Рада 2» договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком був укладений 14 вересня 2020 року саме з уповноваженою особою зборами співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка діяла на підставі протоколу загальних зборів співвласників від 13 вересня 2020 року.
Відповідачка не надала апеляційному суду доказів того, що за спірний період послуги з утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а також послуги контрольно-пропускного режиму надавалися іншим управителем, а не позивачем.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи відповідачки про те, що ТОВ «Рада 2» є неналежним управителем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , в якій знаходиться її квартира.
Аргументи апеляційної скарги про те, що у спірний період відповідачка фактично не проживала у квартирі АДРЕСА_1 та була позбавлена можливості користуватися житлово-комунальними послугами через протиправні дії ТОВ «Рада 2», що було встановлено у постанові Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі 753/13210/19, колегія суддів відхиляє.
Факт не проживання відповідачки у квартирі, яка належить їй на праві власності, та/або факт відсутності її реєстрації у цьому помешканні не звільняє її від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна, а у постанові Київського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року у справі 753/13210/19 між сторонами вирішувався спір, зокрема, щодо зобов'язання надати ключі від домофону та пристрою пропуску у будинок, що існував до липня 2019 року.
Положення пункту 6 частини першої статті 7 Закону № 2189-VIII, якими передбачено право споживача на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, не стосується житлової послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки оплачуючи дану послугу власники (співвласники) беруть участь в утриманні спільного майна, що їм належить, та зобов'язанні згідно із законодавством відшкодовувати витрати, пов'язані з утриманням багатоквартирного будинку. Споживачі послуг з управління багатоквартирними будинками мають оплачувати ці послуги, якщо вони фактично надаються управителем для відповідного будинку.
Колегія суддів враховує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі в якому створено чи не створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів, а також сплачувати вартість інших житлових послуг.
В оцінці аргументів відповідача про те, що відповідач самостійно змінив умови договору від 12 квітня 2016 року № УЖ/Р2-1/12/04/16 та, підвищивши вартість (тариф) послуг з утримання будинку та прибудинкової території за один квадратний метр площі квартири, не погодив це із нею як стороною договору (споживачем), колегія суддів враховує таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Пунктом 1.2 договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року передбачено, що підприємство надає послуги з утримання та управління будинку та прибудинкової території: по утриманню відповідно до встановленого рішенням органу місцевого самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг, копія якого додається до цього договору; по управлінню відповідно до погодженої сторонами ціни (тарифу) даних послуг. Рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковим для підприємства та споживача та застосовується з дати набрання ним чинності в порядку, визначеному законодавством, а у разі відсутності такого рішення, підприємство проводить нарахування послуг по утриманню будинків, споруд та прибудинкової території відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. У випадку відсутності затвердженого органом місцевого самоврядування тарифу, сторони за взаємною згодою застосовують тариф, розрахованим сторонами згідно постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01 червня 2011 року. У випадку затвердження органом місцевого самоврядування тарифу на рівні, меншому за визначений даним договором, підприємство зобов'язане здійснити відповідний перерахунок та зарахувати переплачену суму грошових коштів в рахунок майбутніх платежів. У випадку затвердження органом місцевого самоврядування тарифу на рівні, більшому за визначений даним договором, підприємство застосовує вищий тариф з моменту його введення в дію. Зміна тарифів на утримання та управління будинку та прибудинкової території не потребує внесення змін до цього договору, нові тарифи застосовуються автоматично з дня їх введення.
Як зазначалося вище, станом на час укладення між сторонами вищевказаного договору діяв Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, утім 10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.
Згідно із частиною третьою статті 4 Закону № 2189-VIII до повноважень органів місцевого самоврядування належать: 1) затвердження та виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, участь у розробленні та виконанні відповідних державних і регіональних програм; 2) встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону; 3) затвердження норм споживання комунальних послуг; 4) інформування населення відповідно до законодавства про стан виконання місцевих програм у сфері житлово-комунального господарства, а також про відповідність якості житлово-комунальних послуг нормативам, нормам, стандартам та правилам; 5) здійснення моніторингу стану виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства; 6) встановлення одиниці виміру обсягу наданих послуг з управління побутовими відходами; 7) прийняття рішення про початок та закінчення опалювального періоду з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами; 8) передача відомостей до електронного реєстру багатоквартирних будинків; 9) зберігання та забезпечення доступу до технічної та іншої передбаченої законодавством документації на багатоквартирні будинки та їх прибудинкові території, зокрема документів за обов'язковим переліком, визначеним центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері житлово-комунального господарства, документів, на підставі яких багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічних паспортів будинків, планів інженерних мереж, документів, що засвідчують право власності чи користування земельними ділянками, документації щодо проведення робіт з капітального ремонту в багатоквартирних будинках; 10) зберігання примірників рішень (протоколів) загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків та розміщення на своїх офіційних веб-сайтах інформації про рішення, прийняті такими зборами.
Отже, з 10 червня 2018 року органи місцевого самоврядування не мають повноважень щодо встановлення (у тому числі і за результатами коригування) тарифів на житлові послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Крім того, відповідно до частин першої-третьої статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. Якщо управитель визначений органом місцевого самоврядування на конкурсних засадах, ціна послуги з управління багатоквартирним будинком визначається на рівні ціни, запропонованої в конкурсній пропозиції переможцем конкурсу. Така ціна протягом строку дії договору управління може змінюватися виключно за погодженням сторін з підстав та в порядку, визначених таким договором.
Ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін.
Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території є невід'ємною частиною договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.Кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території враховує обов'язковий перелік робіт (послуг), який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а також періодичність виконання (надання) робіт (послуг) з утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території. Управитель у порядку та з періодичністю, визначеними договором, та/або на вимогу споживача зобов'язаний інформувати споживача про фактичні витрати та виконані (надані) роботи (послуги) з утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території.
Згідно із пунктом 3.3.4 договору № УЖ/Р2-1/12/04/16 на надання житлово-комунальних послуг від 12 квітня 2016 року підприємство має право вносити за погодженням із споживачем, крім випадків, передбачених договором та у порядку, визначеному договором, зміни, що впливають на розмір плати за послуги.
Виключний випадок, передбачений цим договором, який не потребує узгодження із споживачем підняття тарифу, закріплений у пункті 2.9 даного договору, відповідно до якого тариф на послуги з управління будинком може бути щорічно проіндексований «01» січня кожного наступного року шляхом множення розміру плати за управління на середньорічний індекс інфляції (середньорічний індекс споживчих цін) за попередній рік. Дане коригування є автоматичним та не потребує внесення змін до договору.
Виходячи з вищенаведеного та ураховуючи, що виконавчий орган Київської міської ради (КМДА), як орган місцевого самоврядування, згідно вимог Закону № 2189-VIII вже після укладення договору між сторонами був позбавлений повноважень щодо встановлення тарифів на житлові послуги, а саме послуги з управління багатоквартирним будинком, зокрема розрахованих шляхом їх коригування, ТОВ «Рада 2» у зв'язку з підвищенням вартості послуг скоригувало тариф за адресою: АДРЕСА_1 , та у межах своїх договірних прав та зобов'язань перед відповідачкою видав розпорядження про збільшення розміру тарифу на свої послуги шляхом індексації попереднього тарифу № 5 від 11 грудня 2021 року № 2 від 31 травня 2023 року «Про зміну розміру плати», додавши до них кошторис витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (структуру тарифів).
На підтвердження заявленого розміру боргу позивач надав суду розрахунок заборгованості по оплаті наданих послуг за період з 01 січня 2021 року по 31 жовтня 2023 року по квартирі АДРЕСА_1 , при дослідженні якого вбачається порядок та методика нарахування щомісячної плати в тому числі за надані послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, виходячи із встановленої ціни/тарифу на вказані послуги та площі квартири відповідачки.
Вказаний розрахунок затверджений (підписаний) директоромТОВ «Рада 2» та засвідчений печаткою товариства і відповідачкою не спростований, хоча це є її процесуальним обов'язком згідно вимог ЦПК України.
Отже, суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості відповідачки за оплату житлово-комунальних послуг, правомірно покладав в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок як об'єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих сум, здійснений на основі затверджених в установленому порядку тарифів та пропорційно до загальної площі належної відповідачці квартири.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач безпідставно змінив умови договору та нараховував відповідачці плату за послуги по ціні, яка не передбачена укладеним між сторонами договором.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачка допустила невиконання умов договорів та вимог закону щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а також послуги контрольно-пропускного режиму в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги, що є підставою для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за надані позивачем та спожиті нею житлово-комунальні послуги.
Такі висновки місцевого суду не суперечать правовим висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, що містяться у постановах від 09 листопада 2016 року у справі № 1238/8935/12, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, від 22 травня 2019 року у справі № 642/8210/16, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, на які відповідачка посилається в апеляційній скарзі.
Доводи відповідачки в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не розглянув надіслану нею 05 лютого 2024 року на офіційну електронну адресу Дарницького районного суду м. Києва зустрічну позовну заяву та клопотання про витребування доказів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки такі процесуальні документи в матеріалах справи відсутні. У справі наявні лише отримані судом першої інстанції електронною поштоюзаяви ОСОБА_1 про зазначення адреси, способу отримання процесуальних документів та про відсутність представника у справі, про відсутність можливості вчиняти дії по суті справи у зв'язку з не надсиланням процесуальних документів та про залишення позову без розгляду, остання з яких була розглянута ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що дану справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження, хоча вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
У відповідності до частини четвертої статті 19 ЦПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент вирішення спору) спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У даній справі предметом спору є стягнення коштів (заборгованості за житлово-комунальні послуги) у розмірі 19 724,49 грн, а відтак справа є малозначною.
Правозастосування у даній категорії справ характеризується сталістю як законодавства так і судової практики. Справа, що переглядається апеляційним судом, не належить до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Врахувавши вказані обставини та вимоги статті 19, частини третьої статті 274 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано в ухвалі про відкриття провадження від 12 січня 2024 року визнав зазначену справу справою незначної складності та дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Зустрічного позову відповідачки про захист прав споживача, визнання договорів та розпоряджень недійсними, відшкодування моральної шкоди в матеріалах справи немає, тому згідно частини четвертої статті 193 ЦПК України у районного суду не було підстав здійснювати подальший розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Інші доводи апеляційної скарги ґрунтуються лише на незгоді відповідачки із необхідністю сплати вартості спожитих нею житлово-комунальних послуг, як власником квартири у багатоквартирному будинку, за встановленими тарифами і перекладанні обов'язку доказування у справі виключно на позивача, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідачки.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачкою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній