справа №752/15660/23 Головуючий у І інстанції - Сирбул О.Ф.
апеляційне провадження №22-ц/824/10779/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
20 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Слов'янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МУ МЮ (м. Харків) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
установив:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києваз позовом до АТ «Сенс Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., Слов'янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МУ МЮ (м. Харків) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він жодних грошових зобов'язань перед АТ «Сенс Банк» немає, тим більше на підставі правочинів, що були посвідчені в нотаріальному порядку, і не отримував будь-яких вимог Банку, щодо сплати суми заборгованості.
Вважає, що виконавчий напис, виданий нотаріусом, порушує його права, оскільки його вимоги банку не підтверджені жодними документами.
Просив суд, визнати виконавчий напис №16901, виданий 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача на свою користь суму сплаченого судового збору у розміру 1073,60 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що про існування виконавчого напису №16901 йому стало відомо лише 25 липня 2023 року із додатку «Дія», з якого вбачається, що відкрито лише одне виконавче провадження НОМЕР_2 на підставі Постанови державного виконавця Солом'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області Гогіберідзе Е.С. про відкриття виконавчого провадження від 19 вересня 2019 року.
Зазначає, що не розуміє на якій підставі було здійснено виконавчий напис, оскільки відповідач не пред'являв будь-якої вимоги до нього перед вчиненням виконавчого напису.
Наголошує, що немає жодних боргових зобов'язань перед АТ «Сенс Банк», а тому вважає, що при вчиненні виконавчого напису АТ «Сенс Банк» та приватний нотаріус КМНО Чуловським В.А. не було дотримано вимог законодавства, внаслідок чого порушено його права та охоронювані законом інтереси.
Вказує, що він не укладав будь-яких нотаріально посвідчених кредитних договорів із відповідачем, які могли би бути надані нотаріусу для вчинення виконавчого напису.
Йому невідомо, які саме документи були надані відповідачем для вчинення нотаріальної дії.
У зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника не можливо встановити, у зв'язку із чим і за який саме період виникла зазначена відповідачем заборгованість.
Вказує, що ним не було отримано жодної письмової вимоги про будь-які порушення виконання зобов'язань перед АТ «Сенс Банк».
Докази направлення письмової вимоги відповідачем не надані та не можуть бути надані, оскільки він не має жодних боргових зобов'язань перед відповідачем, що також підтверджує той факт, що дії приватного нотаріуса КМНО Чуловського В.А. суперечать Закону України «Про нотаріат», «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», та розділі 2 «Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172.
Проте, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не взяв до уваги його доводи, а саме, що підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог до боржника.
Просив суд, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким запропоновано звернути стягнення на користь ПАТ «Альфа-Банк», заборгованість, що виникла по кредитному договору №490077868 від 24 червня 2008 року, боржником за яким є ОСОБА_1 .
Строк платежу по кредитному договору настав, боржником допущено прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 24 червня 2015 року по 11 серпня 2016 року.
Сума заборгованості складається із: - заборгованості за кредитом - 23921,54 дол. США; - заборгованості за відсотками за користування кредитом - 10292,68 дол. США.
Загальна сума заборгованості становить 34214,22 дол. США та сума плати, що здійснена стягувачем за вчинення виконавчого напису.
Вбачається, що виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору №490077868 від 24 червня 2008 року, який до матеріалів справи не долучений.
На підставі вказаного виконавчого напису нотаріуса, 19 вересня 2019 року державним виконавцем Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Гогіберідзе Е.С. відкрито виконавче провадження НОМЕР_2.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача при зверненні до суду з позовом та під час розгляду справи не надано суду жодних доказів на підтвердження своїх доводів, щодо незаконності вчинення виконавчих написів приватним нотаріусом та не заявлено відповідне клопотання про витребування необхідних для розгляду цієї справи документів від нотаріуса.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року не відповідає.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Учинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц.
Згідно підпункту 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі Порядок), для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо.
Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Підпунктами 3.1 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів.
Пунктом 3 глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Постановою Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Таким чином, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та не чинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 було залишено без змін.
З огляду на викладене, на день вчинення виконавчого напису, редакція Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений.
Пункт 1 зазначеного Переліку, в чинній на день вчинення виконавчого напису редакції, регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Вчинення виконавчого напису на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчений, є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року, а тому такий виконавчий напис виконанню не підлягає.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», у такому спорі суд повинен перевірити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора.
Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення, щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем, щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні доказине мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Будь-яких пояснень та доказів, які б вказували на те, що АТ «Сенс Банк» приватному нотаріусу КМНО Чуловському В.А. було надано повний пакет документів, який відповідав би вимогам Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 для вчинення виконавчого напису від 13 вересня 2016 року №16901, банком не надано і таких документів матеріали справи не містять.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах даної справи відсутній кредитний договір №490077868 від 24 червня 2008 року на підставі якого було вчинено виконавчий напис №16901, примірник з боку відповідача до суду не наданий.
Проте, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником АТ «Сенс Банк» було зазначено та підтверджено, що зазначений вище кредитний договір, на підставі якого було вчинено виконавчий напис №16901 надавався нотаріусу в простій письмовій формі.
Таким чином, перевіряючи доводи апелянта про порушення норм Закону України «Про нотаріат» при оформленні та видачі виконавчого напису приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А., колегія суддів приходить до висновку, що приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис за кредитним договором, який нотаріально не посвідчувався, що, відповідно до положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат», виключає можливість вчинення такого напису нотаріусом.
Також, банк не надав доказів направлення боржнику вимоги із зазначенням суми боргу, терміну погашення боргу та отримання ним відповідного листа, що свідчить про відсутність переконливих доказів на підтвердження безспірності боргового зобов'язання перед кредитором.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що приватний нотаріус КМНО Чуловський В.А. під час вичнення виконавчого напису 13 вересня 2016 року за №16901 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 34214,22 дол. США порушив порядок вчинення виконавчого напису, позаяк відповідачем не було надано нотаріусу доказів безспірності заборгованості та доказів надсилання та отримання боржником письмового повідомлення про порушення зобов'язання, а відтак наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто, належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А., Слов'янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МУ МЮ (м. Харків) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову.
З урахуванням того, що за результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргу позивача було задоволено, рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку, щодо стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 2684 грн.
Керуючись ст.ст. ст.ст. 15, 16, 18, ЦК України , ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» п.2,3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 ст.ст. 81, 89, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Слов'янський ВДВС у Краматорському районі Донецької області Східного МУ МЮ (м. Харків) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №16901, виданий 13 вересня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба