справа № 570/2293/24
провадження № 2/570/914/2024
08 серпня 2024 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
його представника адвоката Юська І.М.,
представника третьої особи ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання Полюхович М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри 10) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 третя особа: орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав,
покликаючись на окреме проживання відповідача з дітьми, неналежне виконання своїх батьківських обов'язків, позивач у поданій до суду 13 травня 2024 року позовній заяві просить позбавити відповідача батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач відзиву на позов не подав.
Позивач в суді позов підтримав повністю і по аналогічних мотивах.
По суті спору показав, що після розірвання шлюбу їх сини ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проживають з ним, він їх виховує, матеріально утримує та турбується про них. Відповідач проживає окремо, самоусунулася від дітей, не цікавиться їх життям.
Представник Орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації висновок підтримує, оскільки задоволення позову відповідає інтересам дитини.
Відповідач позов визнає.
По суті стверджує, що вона зараз будує нові стосунки, вона направляє для цього всі свої дії, в яких немає місця малим дітям.
Підтвердила, що добровільно, відповідно до власного волевиявлення, без жодного примусу, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам"яті, повністю розуміючи значення своїх дій та їх правові насідки, надала письмову, нотаріальну посвідченну заяву про визнання позову та зараз так само визнає позов, оскільки вважає, що сину буде краще з батьком.
Суд встановив такі обставини.
Після розірвання шлюбу 03 квітня 2023 року сини сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишились проживати з позивачем, перебувають на його повному вихованні та утриманні.
З 01 лютого 2024 року по 01 серпня 2025 року позивачу призначена допомога при народженні дитини.
10 травня 2024 року відповідач подала нотаріально посвідчену заяву про згоду на позбавленні її батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 11 липня 2024 року на підставі розгляду 03 липня 2024 року цього питання на засіданні комісії із захисту прав дитини при виконавчому комітеті Рівненської міської ради секретар Рівненської міської ради Віктор Шакирзян вважає за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07 серпня 2024 року Рівненський районний суд Рівненської області визнав ОСОБА_3 винною за ч.1 ст.184 КпАП України за невиконання своїх батьківських обов"язків відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд застосовує такі норми права.
Згідно з ч.1-4 ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
За нормами ч.3, 4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до ч.4, 5ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо, зокрема, позбавлення батьківських прав, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Такий висновок в будь-якому разі не повинен носити формальний і однобічний характер, оскільки вирішуються питання про права та обов'язки батька і дитини.
Суд прийшов до таких висновків, заслухавши пояснення учасників справи, з"ясувавши обставини справи, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).
Відповідно до ч.11 ст.18 Конвенції ООН батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток дитини. Ст.9 Конвенції встановила, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Ч.ч.1, 2 ст.3 Конвенції передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Постанова ВС від 21.07.2021 у справі №404/3499/17: «Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини».
Дитинство повинно знаходитись в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Їх оберігання та дотримання є запорукою правового суспільства і держави, оскільки до кінця періоду дитинства дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів сім'ї та суспільства в цілому
Позбавлення батьківських прав - одна з найскладніших емоційних категорій справ. Позбавити батьківських прав можливо, але позивачу потрібно зібрати достатньо доказів недобросовісної поведінки відповідача.
Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 року таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
При цьому ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, у відповідності до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим з урахуванням інтересів дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може бути вирішене судом після повного й всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дитини, оскільки позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, яке надасть їй полегшення, тому необхідно оцінити позитивний результату доля дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення. Згідно з чинним законодавством України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини. Якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, вони можуть бути позбавленими їх батьківських прав.
Відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків, свідомо нехтує ними, уваги дитині не приділяє: не цікавиться її життям, розвитком та здоров'ям, не надає матеріального утримання. Жодних активних дій на підтвердження своїх намірів приймати участь в житті дитини відповідач не вчинив, активна дієва позиція у нього відсутня. У суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності, відповідач не надав будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем. Таким чином, позивач довів обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, що підтверджується належними та допустимими доказами, в наявності є порушене право дитини, за захистом якого спрямоване звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення.
Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач не наполягає на стягненні понесенних судових витрат, суд, враховуючи принцип диспозиційності цивільного процесу, не вирішує це питання.
Суд вважає за необхідне повідомити відповідача про юридичні наслідки позбавлення батьківських прав.
Результатом набрання законної сили рішенням суду про позбавлення батьківських прав батька і/або матері є втрата всіх прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Це означає, що такі особи:
а) втрачають право на виховання дитини;
б) втрачають немайнові права щодо дитини (втрачають право на спілкування з дитиною, визначення її місця проживання і навчання, тощо);
в) перестають бути представниками дитини;
г) втрачають права на пільги і державну допомогу;
ґ) не можуть бути усиновлювачами та опікунами;
д) не можуть розраховувати на майнові права, пов'язані з батьківством і материнством, які присуджувалися б їм при непрацездатності, а саме:
- право на аліменти від такої дитини;
- права на спадкування після цієї дитини;
- права на управління майном дитини;
- виплати аліментів, пенсій, грошової допомоги на дитину такому батьку або матері також припиняються.
Дитина зберігає свої майнові права, засновані на факті спорідненості з особою, позбавленою батьківських прав, у тому числі: право на одержання аліментів від такої особи та на спадкування після неї.
Також суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ст.169 СК України особам, позбавленим батьківських прав, надано право звернутися до суду з позовом про їх поновлення.
Розглядаючи такі справи, суди зобов'язані перевіряти, наскільки змінилися поведінка особи та обставини, що були підставою для позбавлення її батьківських прав. При вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з них та інших осіб, із якими проживає дитина, враховує її інтереси, а також думку дитини, якщо вона її може висловити.
За змістом ч.4 ст.169 СК України поновлення в батьківських правах можливе лише за умови, що особа, позбавлена батьківських прав істотно змінила в кращий бік поведінку, спосіб життя і (або) ставлення до виховання дитини. Зміни в способі життя особи, позбавленої батьківських прав, її ставлення до дитини не можуть відбутися швидко, для цього необхідний значний період часу. При цьому, недостатньо одних намірів особи, позбавленої батьківських прав змінити свою поведінку, необхідно, щоб її спосіб життя дійсно змінився настільки, що ніяких небезпек і загроз життю і здоров'ю дитини більше не буде, а батьки в змозі належним чином виховувати дитину і захищати її права і інтереси. Поновлення батьківських прав допускається тільки в тому випадку, якщо це відповідає інтересам дитини. Якщо поновлення в батьківських правах суперечить інтересам дитини, то суд має право з урахуванням думки дитини відмовити в задоволенні позову особи, позбавленої батьківських прав про поновлення її в батьківських правах. Причому мотиви незгоди дитини на поновлення в особи в батьківських правах значення не мають. Але при цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).
Отже, за наявності підстав у майбутньому, відповідач має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Рівненського міськвиконкому до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.
Позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа: Орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації, місцезнаходження: вул.Соборна 195, м.Рівне.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Кушнір Н.В.