"29" серпня 2024 р.
Справа №150/309/24
Провадження по справі №2/150/149/24
20 серпня 2024 року Чернівецький районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Цимбалюк Л.П.
при секретарі Франюк Т.Л.,
з участю учасників цивільного процесу:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцької А.Е. (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференцзв'язку з участю представника відповідача ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області, ОСОБА_4 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-
До Чернівецького районного суду звернувся ОСОБА_3 із зазначеним позовом, в якому просить встановити факт прийняття ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, просить визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №621917 площею 1,9720 га, розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2011 відділом Держкомзему у Чернівецькому районі Вінницької області 13.06.2012. Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 1,9720 га., кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області (раніше Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,9720 га, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області.
В обґрунтування свого звернення до суду з вимогами про встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, позивач посилається на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, видачі свідоцтва про право на спадщину від 27.02.2024 за №38/02-31, у якій зазначається про те, що підставою для відмови у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , який був спадкоємцем після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є те, що в поданому спадкоємцем державному акті на право приватної власності на землю серії ВН №24071048, виданому Володіївецькою сільською радою 30.01.2001 земельна ділянка належала ОСОБА_5 , тоді як у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000435442024, сформованому 21.02.2024 зазначено, що земельна ділянка площею 1,9720 га, кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, розташована на території Могилів - Подільського (колишнього Чернівецького району Вінницької області, належить ОСОБА_4 .
З огляду на вище наведені обставини вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №621917 площею 1,9720 га, кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, яка розташована на території Володіївецької сільської ради Могилів - Подільського району Вінницької області, виданий на ім'я ОСОБА_4 ; визнання права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,9720 га, кадастровий номер 0524982300:05:003:0043 в порядку спадкування та витребування вище зазначеної земельної ділянки з чужого незаконного володіння є похідними та їх задоволення залежать від задоволення першої вимоги щодо встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно ч.1ст.188 ЦПК України в одній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Представником позивача - адвокатом Шишковською А.Б., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 (який діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, а.с. 140), в судовому засіданні підтримуються вимоги її довірителя ОСОБА_3 та просить їх задоволити.
Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області Скоцька А.Е., яка діє на підставі довіреності у порядку передоручення, виданої 15.11.2023 (яка дійсна до моменту її скасування), в судовому засіданні покладається на розсуд суду при вирішенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Відповідачем Чернівецькою селищною радою Могилів - Подільського району Вінницької області не забезпечено явку повноважного представника в судове засідання, подано заяву про розгляд справи у його відсутність та вирішення спірного питання на розсуд суду за наявними матеріалами справи.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився. Із поданного до суду відзиву на позовну заяву вбачається, що позовні вимоги не визнає.
Пунктом 2 частини 4 статті 274 ЦПК України встановлено, що в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи, зокрема, у спорах щодо спадкування.
У відповідності до положень п.2 ч.4 ст.274 ЦПК України дана цивільна справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження, тому згідно ухвали від 03.06.2024 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
З'ясувавши позицію сторін (їх представників), дослідивши та оцінивши в сукупності всі обставини справи, суд дійшов такого висовку.
Відповідно до ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 Конституції України).
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2.ст.5 ЦПК).
Відповідно до ст., ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_4 , останнє місце проживання якого було с. Пелинівка Чернівецького району Вінницької області,про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 02.05.2019 виконкомом Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області (а.с. 19).
За життя ОСОБА_4 було складено заповіт від 14.05.2018 (посвідчений секретарем Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області), згідно якого спадкодавцем ОСОБА_4 зроблено розпорядження про те, що все свої майно , що належатиме на день його смерті, заповідає ОСОБА_3 (тобто, позивачу по справі) (а.с. 20).
10.05.2019 ОСОБА_3 звернувся до Чернівецької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої відкрито спадкову справу.
Постановою державного нотаріуса Чернівецької державної нотаріальної контори Ординського Ю.С. від 27.02.2024 №38/02-31 відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_4 , який був спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла 2000 року (а.с. 22).
Обгрунтовуючи відмову у вчиненні нотаріальної дії, державний нотаріус Ординський Ю.С. посилається на те, що на виконання ст.69 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, чає і місце відкриття спадщини. склад спадкового майна; відповідно до п. 4.21 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.
Однак, із поданого спадкоємцем Державного акту на право приватної власності на землю серії ВН №24071048, виданого Володіївецькою сільською радою 30 січня 2001 року та зареєстрованого в Книгу записів державних актів на право приватної власності на землю №1048 вбачається, що земельна ділянка належала ОСОБА_5 .
Проте з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0000435442024, сформованого 21 лютого 2024 року зазначено, що земельна ділянка кадастровий №0524982300:05:003:0043 площею 1,9720 га, яка розташована на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, належить ОСОБА_4 , що суперечить даним, які зазначені в Державному акті на право приватної власності і на землю серії ВН №24072048.
За неможливості визначити склад спадкового майна, нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва ОСОБА_3 про право на спадщину.
Померлій ОСОБА_5 належала земельна ділянка площею 1,97 га. кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, розташована на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право на яку посвідчувалося державним актом на право приватної власності на землю серії ВН №24071048.
Відповідно до заповіту від 14 червня 1989 року, посвідченого секретарем виконкому Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області Ступак М.В. та внесеного до реєстру за № 18, ОСОБА_5 все своє майно заповіла ОСОБА_4 (а.с. 12).
ОСОБА_4 , будучи спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_5 , звертався до державного нотаріуса Чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщин.
Однак, згідно постанови державного нотаріуса Чернівецької державної нотаріальної контори Ординського Ю.С. від 17 серпня 2018 року №727/02-31 йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки вказана земельна ділянка згідно з державним актом на землю серії ВН № 24071048 належить ОСОБА_4 (тобто, відповідачу по справі), який в свою чергу був виданий на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03 серпня 2011 року у справі № 2-577/11 (а.с. 16).
Статтею 293 ЦПК України, передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження також справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення» із змінами та доповненнями від 25.05.1998, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
В листі Верховного суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначається про те, що виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року, його положення застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності
Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосовуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
В даній справі спадщина відкрилась 04.04.2000, тому з огляду на вище наведене застосуванню підлягають норми ЦК УРСР.
Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу УРСР спадкоємство здійснюється за заповітом або за законом.
Згiдно ст.549 ЦК України УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина i батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б пр. спадкоємстві за законом їх померлому родичу.
За правилами ст.548 ЦК України УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно ст.549 ЦК України УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо вiн подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня прийняття спадщини.
Факт прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 підтверджується належними, достатніми та допустимими доказами, зокрема: витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №52472786 від 03.07.2018, відповідно до якого була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13); постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17.08.2018 р. № 727/02- 31, в якій зазначена підстава відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину неможливість нотаріуса визначити склад спадкового майна, а не прийняття спадщини ОСОБА_4 (а.с. 16); довідкою від 12.12.2019 №748, виданою виконкомом Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області про те, що згідно даних по господарських книг Володіївецької сільської ради разом з ОСОБА_5 в її домоволодінні, що знаходиться в АДРЕСА_1 (до перейменування - АДРЕСА_1 ). проживав її син ОСОБА_4 (а.с. 17); постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.02.2024 №38/02-31, в якій зазначено, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 був спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла 2000 року , прийняв спадщину, але не оформив спадкових прав на неї (а.с. 22).
Отож, на час смерті ОСОБА_5 спадкодавець ОСОБА_4 проживав разом із нею у домоволодінні, що знаходиться в АДРЕСА_1 (до перейменування - АДРЕСА_1 ), продовжував проживати і після її смерті, тому на підставі п. 1 ст. 549 ЦК УРСР є таким, що прийняв спадщину.
Після прийняття спадщини з метою захисту спадкових прав ОСОБА_4 звернувся до відділу у Чернівецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, де йому була надана відповідь від 17.08.2018 №Ж-195/0-0.38-293/150-18, у якій зазначено, що на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2011 у справі №2-577/11 за позовом ОСОБА_4 (тобто, відповідача по справі) було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, що належала померлій ОСОБА_5 (а.с. 23).
Із відповіді голови Ямпільського районного суду Вінницької області від 11.09.2018 №52/227/1862 вбачається, що в провадженні суду справа за №2-577/11 за позовом ОСОБА_4 до Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини, про визнання права власності на державний акт на право власності на земельну ділянку у порядку спадкування за заповітом не перебувала, отже, рішення від 03.08.2011 по цій справі не ухвалювалося (а.с. 24).
Згідно ухвали Ямпільського районного суду Вінницької області від 16.03.2011 відмовлено у відкриті провадження по справі №2-237/11 за позовом ОСОБА_4 до Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області про встановлення факту прийняття спадщини, про визнання права власності на державний акт на право власності на землю в порядку спадкування за заповітом.
Отож, з врахуванням того, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №621917 площею 1,9720 га., розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, кадастровий номер 524982300:05:003:0043. виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі не існуючого рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2011 відділом Держкомзему у Чернівецькому районі Вінницької області 13.06.2012, тому такий акт є недійсним та підлягає скасуванню.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що ОСОБА_5 померла в росії. До смерті вона проживала разом із своїм сином ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 .
Як вбачається із показів свідка ОСОБА_8 - мешканки с. Пелинівка Могилів - Подільського району Вінницької області, ОСОБА_4 проживав разом зі своєю матір'ю ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 захворіла і її сестра ОСОБА_9 забрала проживати її до себе в росію, де ОСОБА_5 і померла. Їй відомо, що за життя ОСОБА_5 склала заповіт на користь свого сина ОСОБА_4 . Чула від односельчан, що двоюрідний брат ОСОБА_4 - ОСОБА_4 оскаржував заповіт, складений ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_4 , однак секретар сільської ради стверджувала, що спадкодавець ОСОБА_5 особисто приходила в сільську раду і писала заповіт на ім'я свого сина ОСОБА_4 . ОСОБА_9 - сестра покійної ОСОБА_5 , приїхавши в с. Пелинівка Могилів - Подільського району Вінницької області покликала ОСОБА_8 і сказала, що хоче переоформити спадкове майно на ОСОБА_4 , але не було паспорта. Покликали ОСОБА_4 , у якого був паспорт ОСОБА_4 , він сказав, що сам оформить земельну ділянку на нього. Через деякий час ОСОБА_8 стало відомо про те, що ОСОБА_4 дійсно оформив землю на своє ім'я, а не на ОСОБА_4 .
Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення, що передбачено частиною першою статті 1225 ЦК України.
Вiдповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.
Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.
Правова позиція ВСУ від 23.10.2013 року у справі №6-93цс13 передбачає, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на пiдставі якого такий акт виданий, i дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема, статтями 16, 118 ЗК України.
Згідно з ч.1 ст.21 Цивільною кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частинами 1, 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на землю, навіть якщо ні порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Частиною 2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у разі скасування па підставі рішення суду рішення про Державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У п.11 постанови Пленуму Верховного Суду Украйні від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність. Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного суду України від 22.05.2013 в справі №6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, па підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
За правовою позицією, яка викладена Верховним Судом України в постанові від 20.04.2016 у справі №6-2824ЦС15, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
У листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 зазначено, що при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Крім того, пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» звернуто увагу судів на те, що при розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
На виконання ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 29.07.2024 щодо витребування доказів Чернівецькою державною нотаріальною конторою Вінницької області надано належним чином завірені копії спадкових справ: №121/2018 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , в матеріалах якої наявна постанова від 27.02.2024 за №38/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, тобто, відмову у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину, а також №61/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 .
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.1 ст.328 ЦК України).
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинились внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.
Згідно із ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Частиною 5 статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною 1 статті 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися за свідоцтвом про право на спадщину.
Згідно роз'яснень, викладених в пункті 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №27-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (частина третя пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 522/1853/17 зроблено висновок, що «передбачений статтею 387 ЦК України віндикаційний позов - це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен доказати факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач)».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18).
Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи необхідно ставити у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі №233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанова від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2).
ОСОБА_4 фактично вступив у права спадкування на підставі п.1 ст.549 ЦК УРСР, тому спадщина йому належала з часу її відкриття. Відовідно до ОСОБА_4 перейшли всі права після смерті його матері ОСОБА_5 , у тому числі і право власності на земельну ділянку, яка належала матері на підставі державного акта на право власності на землю серії ВН №24071048.
З врахуванням того, що відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі неіснуючого рішення Ямпільського районного суду Вінницької області, що підтверджується матеріалами справи, тому останнім незаконно набуто у власність спірну земельну ділянку, яка підлягає поверненню законному володільцю - ОСОБА_3 (тобто, позивачу по справі), до якого в порядку спадкування за заповітом перейшли всі майнові права після смерті ОСОБА_4 .
Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.
Суд констатує наявність в матеріалах справи належних, допустимих та достатніх доказів незаконності вибуття майна (земельної ділянки) з володіння позивача та відсутності у відповідача ОСОБА_4 юридичних підстав для збереження і володіння спірною земельною ділянкою площею 1,9720 га., кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області (раніше Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно із ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст., ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи в сукупності всі обставини справи, беручи до уваги докази, які одержані у встановленому законом порядку, суд з метою захисту майнових прав ОСОБА_3 приходить до висновку про задоволення його позовних вимог.
При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.188 ЦПК України позивачем об'єднано в одній позовній заяві чотири позовні вимоги, які пов'язані поданими доказами.
У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, №10 роз'яснюється, що подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору.
У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону №3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами (п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» від 09.11.2023 року, №3460-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3028 гривні 00 копійок.
Відтак, сума судового збору, що підлягає до сплати за звернення фізичної особи до суду із позовною заявою майнового характеру становить не менше 1211,20 гривень та не більше 15140 гривень.
Сума судового збору, що підлягає до сплати за звернення фізичної особи до суду із позовною заявою немайнового характеру становить 1211,20 гривень.
Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду - 23.05.2024, судового збору за чотири позовні вимоги в розмірі 4844 гривні 80 копійок, про що свідчить платіжна інструкція №0.0.3664539861.1 від 23.05.2024 (а.с.1).
Представник позивача - адвокат Шишковська А.Б. в судовому засіданні зазначила, що оскільки, як з'ясувалось в судовому засіданні відповідачу Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області не було відомо про те, що рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2011 є неіснуючим, тому з огляду на зазначені обставини просить судові витрати, пов'язані зі зверненням її довірителя ОСОБА_3 до суду з даним позовом у вигляді судового збору в розмірі 4844, 80 грн., стягнути із відповідача ОСОБА_4 .
Вище викладене дає суду підстави для задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесених ним при зверненні до суду судових витрат, зокрема, судового збору.
Враховуючи викладене вище, на підставі ст., ст.16, 328, 392, 1216, 1218, 1223 ЦК України, та керуючись ст., ст.2, 10, 11, 19, 23, 57-60, 64, 76-89, 141, 258-268, 315, 319, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 задоволити повністю.
Встановити факт прийняття ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №621917 площею 1,9720 га, розташовану на території Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області, кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, виданий на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 03.08.2011 відділом Держкомзему у Чернівецькому районі Вінницької області 13.06.2012.
Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку площею 1,9720 га., кадастровий номер 0524982300:05:003:0043, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області (раніше Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,9720 га, розташовану на території Чернівецької селищної ради Могилів - Подільського району Вінницької області (раніше Володіївецької сільської ради Чернівецького району Вінницької області), для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4844 (чотирьох тисяч вісімсот сорока чотирьох) гривень 80 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст рішення складено відповідно до вимог ч.6 ст.259 ЦПК України 29 серпня 2024.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).
Відповідач: Чернівецька селищна рада Могилів - Подільського району Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Святомиколаївська, 103/1, смт. Чернівці, Могилів-Подільський район, Вінницька область, код в ЄДРПОУ 04326856).
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, 21027, код в ЄДРПОУ 39767547).
СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК