29 серпня 2024 р. м. Чернівці Справа № 160/20587/24
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно з поданим рапортом від 14 квітня 2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити з лав Збройних Сил України ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року адміністративну справу №160/20587/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передано на розгляд за підсудністю до Чернівецького окружного адміністративного суду. Зобов'язано здійснити передачу справи не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали.
27 серпня 2024 року відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду матеріали адміністративної справи №160/20587/24 передано на розгляд головуючому судді Лелюку О.П.
Розглянувши дану позовну заяву та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, спеціальним строком для звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у справах щодо проходження публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
Як вбачається зі змісту позову та доданих до нього матеріалів, спірні правовідносини виникли у зв'язку з протиправними, на думку позивача, діями військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_2 з військової служби у Збройних Силах України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно з поданим рапортом від 14 квітня 2024 року. Тобто, спірні відносини стосуються звільнення позивача з публічної служби.
При цьому, як зазначено позивачем у позові, за результатами розгляду його рапорту від 14 квітня 2024 року про звільнення з військової служби військова частина НОМЕР_1 надала відповідь 10 червня 2024 року, якою позивачу, фактично, було відмовлено у звільненні з військової служби у зв'язку з відсутністю у наданих до рапорту документах відомостей, обов'язкових для розгляду питання про звільнення ОСОБА_2 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи викладене, перебіг строку звернення до адміністративного суду з цим позовом почався з 11 червня 2024 року - наступного дня з дати надання військовою частиною НОМЕР_1 відповіді за результатами розгляду рапорту ОСОБА_2 про звільнення з військової служби.
Отже, строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з цим позовом у межах, установлених законом, тривав з 11 червня 2024 року по 11 липня 2024 року.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, з цією позовною заявою позивач звернувся до суду лише 26 липня 2024 року (згідно відбитку штемпеля на конверті, яким позов у даній справі було направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду), тобто із пропуском строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також суд звертає увагу і на те, що у постанові від 14 червня 2018 року (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, N 93).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду, із урахуванням наведених висновків Європейського суду з прав людини, а також положень частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що вказаною нормою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету як найскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте, всупереч наведеним нормам, позивачем до позову не було додано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав пропуску цього строку та відповідних доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску.
3. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк