29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 202/4850/23
провадження № 51-6064 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2024 року щодо останнього,
установив:
За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2023 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 5 ст. 27 - ч. 4 ст. 1111 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах влади, місцевого самоврядування на строк 10 років з конфіскацією майна.
Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2024 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , вирок залишено без зміни.
Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою усунення перешкод провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, в період з 07 липня до 09 вересня 2022 року, підпорядковуючись так званому генеральному директору (щодо якого здійснюється досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні), обійняв посаду «и. о. начальника» «ДЭММ ГУП ДНР «Донецкая железная дорога» в АДРЕСА_2 та виконував певні організаційно-розпорядчі функції для технічного обслуговування залізничного полотна, ліній електропередач, електричного обладнання, інше технічне обслуговування підрозділів вказаного підприємства.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , вказуючи на суворість призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання через незастосування судами закону, який на його думку, підлягав застосуванню, просить змінити оскаржувані судові рішення та звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог вказує, що судами не враховано всіх даних про особу засудженого, що позитивно його характеризують, обставини, які пом'якшують покарання, тяжкість кримінального правопорушення, мети вчинення злочину, стан здоров'я, та інші обставини, які, на думку захисту, могли бути підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке.
Згідно з положеннями ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційній скарзі захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судами положень ст. 75 КК України та наводить доводи, якими не погоджується з судовими рішеннями стосовно відсутності підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається із змісту оскаржуваного вироку, судове провадження щодо ОСОБА_5 здійснено за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України: допитано засудженого, досліджено письмові матеріали, що характеризують особу, щодо речових доказів і за згодою всіх учасників суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорювались.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правова кваліфікація його дій за ч. 5 ст. 27 - ч. 4 ст. 1111 КК України захисником у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи захисника про наявність підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України колегія суддів вважає необґрунтованими.
Під час застосування до ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України, класифікується як нетяжкий злочин, особу винного, який раніше не судимий, його щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжували б покарання та, не встановивши підстав для застосування ст. 69 КК України, дійшов висновку призначити засудженому покарання, передбачене ч. 4 ст. 1111 КК України - у виді позбавлення воліна строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в органах влади, місцевого самоврядування на строк 10 років з конфіскацією майна.
Не погоджуючись із вироком суду в частині призначеного засудженому покарання, порушуючи питання про можливість застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України, захисник ОСОБА_4 оскаржив судове рішення в апеляційному порядку.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, в межах апеляційної скарги, та здійснюючи провадження згідно із правилами визначеними у ч. 2 ст. 439 КПК України, дійшов висновку про безпідставність вимог сторони захисту, а тому залишив вирок без зміни.
Погоджуючись із позицією суду першої інстанції, апеляційній суд фактично зазначив, що під час призначення покарання, судом першої інстанції враховані всі дані про особу засудженого, на які захисник посилається у апеляційній скарзі, проте ці обставини не є достатніми підставами для звільнення засудженого від відбування призначеного судом покарання з випробуванням.
Також апеляційний суд розглянув доводи скарги захисника стосовно наявності у ОСОБА_5 ряду захворювань як підставу для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням та, з посиланням на позицію Касаційного кримінального суду висловлену у постанові від 07 лютого 2024 року, врахувавши вказівки зазначені у цьому рішенні, дійшов висновку, що така обставина не впливає на можливість відбування покарання у виді позбавлення волі.
Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 419 КПК України, апеляційний суд детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом є аналогічними доводам касаційної скарги та визнавши їх необґрунтованими, навів у рішенні належні й достатні мотиви їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та обґрунтованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів погоджується з наведеними у ній висновками та вважає, що призначене покарання ОСОБА_5 , без застосування ст. 75 КК України, є обґрунтованим.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи, що з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення скарги, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику належить відмовити.
Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 травня 2024 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6