29 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 461/4092/23
провадження № 61-11939ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди,
13 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року в указаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню особі, яка її подала, з огляду на такі обставини.
Приписи частин першої та другої статті 2 ЦПК України встановлюють, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Реєстр).
З інформації, отриманої з Реєстру, суд встановив, що вперше з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду 24 квітня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2024 року залишив вказану касаційну скаргу без руху та встановив строк для подання до Верховного Суду підписаної касаційної скарги у новій редакції, у якій заявнику запропоновано зазначити підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та яка відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, додати до неї копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
На виконання вимог наведеної ухвали Верховного Суду 20 травня 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, аналогічну за змістом поданій 28 березня 2023 року, в якій повторно формально посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди попередніх інстанцій не врахували статті 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у даних правовідносинах).
Верховний Суд ухвалою від 20 червня 2024 року продовжив ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, встановлений ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року. Додатково роз'яснив заявнику про те, що окрім самої лише вказівки на певну норму права, слід зазначити який саме відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, з відповідним обґрунтуванням неправильного її застосування судами.
Заявнику роз'яснювалось також, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не може бути підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 400 ЦПК України).
27 червня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав заяву про усунення недоліків касаційної скарги, в якій висловив незгоду з ухвалами Верховного Суду 20 травня 2024 року та від 20 червня 2024 року, додав до неї касаційну скаргу, яка тотожна за змістом раніше поданим, в якій повторно формально посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України).
Ухвалою від 23 липня 2024 року Верховний Суд повернув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року заявнику, оскільки недоліки, вказані в ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2024 року, не усунуто.
Роз'яснив, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
13 серпня 2024 року ОСОБА_1 повторно подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у справі № 461/4092/23.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України (у зв'язку з відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 129, 129-1, 151-2 Конституції України у подібних правовідносинах).
Верховний Суд приймає до уваги, що у випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.
Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить належного обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 України, оскільки не зазначено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд наголошує на тому, що заявник повторно звертається з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року, яка містить недоліки, на які суд неодноразово вже звертав його увагу в межах цієї справи та роз'яснював йому спосіб усунення цих недоліків.
Таким чином, обставини, що раніше стали підставою для повернення скарги судом, існувати не перестали.
Відповідно до приписів частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 44 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При таких обставинах Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду і підлягає поверненню.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статями 44, 389, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди на рішення Галицького районного суду міста Львова від 27 вересня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Коротенко