Іменем України
20 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/557/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участі секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу
за позовом: Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114,
в інтересах держави в особі:
Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,
вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 00022674,
до відповідача: Городнянської міської ради,
вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100, код ЄДРПОУ 04061731,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000,
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Представники сторін:
позивача: не прибув,
відповідача: не прибув,
третьої особи: не прибув,
прокурор: Драшпуль Н.О.
Заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до відповідача - Городянської міської ради, про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 31,4037 га з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 шляхом:
- зобов'язання Городнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку площею 31,4037 га з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674);
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером: 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1778677774214);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2024 справу №927/557/24 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.
Ухвалою суду 18.06.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області; підготовче засідання призначено на 01.07.2024, 10:30. Встановлено учасникам судового процесу строки для подання письмових заяв.
21.06.2024 до суду від ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області надійшли письмові пояснення, сформовані через систему «Електронний суд» 21.06.2024. У поясненнях третя особа зазначає про те, що як вбачається з матеріалів, доданих до позовної заяви, пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Пекурівка-1» знаходиться: Чернігівська область, Городнянський район, с. Пекурівка, біля західної околиці села, за 200 м. на захід від МТФ. Відповідно до паспорту пам'ятки археології поселення «Пекурівка-1» площа поселення 8 га, охоронна зона - 100 м. від межі поширення культурного шару, територія поселення розорюється. Витяг з проекту роздержавлення земель КСП «Зоря», а саме графічна його частина (копія в матеріалах позову) підтверджує факт наявності земель історико-культурного призначення на території Пекурівської сільської ради, однак не підтверджує той факт, що пам'ятка археології - поселення «Пекурівка-1» повністю чи частково знаходилась в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га, оскільки документація із землеустрою щодо організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення не виготовлялась. Межі пам'ятки не визначені. До Державного земельного кадастру межі пам'ятки археології «Пекурівка-1» не внесені. Уповноваженими органами не були вжиті заходи по встановленню меж пам'ятки археології поселення «Пекурівка-1» та охоронних зон навколо неї, технічна документація із землеустрою по встановленню меж пам'ятки археології «Пекурівка-1» як земель історико-культурного призначення не розроблялась, в результаті чого такі відомості не були внесені до Державного земельного кадастру. Висновок про знаходження пам'ятки археології поселення «Пекурівка-1» в межах спірної земельної ділянки зроблено лише шляхом співставлення графічної частини плану до Проекту роздержавлення земель КСП «Зоря» та схематичного зображення місця розташування поселення «Пекурівка-1» в паспорті та обліковій картці археологічної пам'ятки тобто шляхом візуального порівняння та аналітичних міркувань, що на думку Головного управління не може бути належним доказом. Проектами роздержавлення земель не встановлюється і не змінюється категорія та цільове призначення в тому числі і земель історико-культурного призначення. Головним управлінням не заперечується той факт, що в результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності земельна ділянка з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га була сформована як землі запасу (код 16.00) та на всю площу встановлено обмеження - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини. Встановлення обмеження - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини на всю площу земельної ділянки зумовлено тим, що в результаті бездіяльності спеціально уповноважених органів межі пам'ятки археології «Пекурівка-1» протягом тривалого періоду часу так і не були встановлені відповідно до вимог законодавства.
В Довідці до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності №239-П від 03.10.2018 наданої Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації зазначено, що на земельній ділянці площею 31,4037 га розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Пекурівка», однак не зазначено, яка саме за площею частина поселення «Пекурівка» знаходиться на спірній земельній ділянці. відповідно до паспорта пам'ятки археології поселення «Пекурівка-1» площа поселення складає 8 га. В той же час прокурор просить повернути державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку загальною площею 31,4037 га. А отже, просить врахувати зазначене під час ухваленням судом рішення.
24.06.2024 від Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації надійшла відповідь на пояснення третьої особи від 24.06.2024, у яких позивач зазначає про те, що невнесення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення та про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для не віднесення спірної земельної ділянки до такої категорії та призначення за наявності відомостей в уповноваженого органу охорони культурної спадщини про розташування на спірній ділянці пам'ятки та/або потрапляння ділянки в охоронну зону відповідної пам'ятки. Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області зазначило, що спірна ділянка є земельною ділянкою історико-культурного призначення через знаходження на ній пам'ятки археології «Пекурівка-1», своїм наказом від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг безпідставно передало її до комунальної власності Городнянської міської ради. Внаслідок неправомірного оформлення Городнянською міською радою прав, на земельну ділянку площею 31,4037 га кадастровий номер 7421487000:02:000:4596 історико-культурного значення, держава в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права розпорядника вказаною земельною ділянкою. Таким чином, доводи ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області викладені у поясненні на позовну заяву Чернігівської окружної прокуратури, вважає безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим наявні достатні та законні підстави для задоволення вимог позовної заяви у даній справі.
У підготовчому засіданні 01.07.2024 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 01.07.2024, про продовження строку підготовчого провадження на 30 календарних днів та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 31.07.2024 до 10:30.
08.07.2024 на адресу суду від Городнянської міської ради надійшла заява про визнання позову у повному обсязі та про розгляд справ без участі представника.
31.07.2024 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання від 31.07.2024, про оголошення перерви у підготовчому засіданні до 12.08.2024 до 10:00.
У зв'язку з оголошенням по Чернігівській області повітряної тривоги 12.08.2024, яка тривала з 10:07 до 10:41, призначене на 12.08.24 на 10 год. 00 хв., не проводилось, наступне підготовче засідання призначене на 20.08.2024, 09:00.
У судове засідання 20.08.2024 прибули прокурор та представник позивача.
Суд на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 20.08.2024 проголосив вступну та резолютивну частини рішення у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 (п.1 рішення, п. 71 додатку) взято під державну охорону пам'ятку археології поселення «Пекурівка-1» (с. Пекурівка,) разом із іншими пам'ятками археології, розташованими на території області.
На пам'ятник історії та культури СРСР - «Пекурівка-1» (с. Пекурівка), складено облікову картку та паспорт.
Згідно з обліковою карткою та паспортом пам'ятки поселення «Пекурівка-1» датовано ІІ-І тис. до н.е., ХІ-ХІІ ст., розташоване в Городнянському районі Чернігівської області, біля західної околиці села Пекурівка, за 200 м на захід від МТФ. Займає ділянку правобережної тераси р. Прудець. Культурний шар потужністю о0,4м поширюється на площі біля 8 га. Територія поселення була заселена в епоху бронзи/І-ІІІ тис. до н.е., потім - в давньоруський час/ХІ-ХІІ ст.ст.. Пам'ятка відкрита у 1990 році розвідкою А. Г. Пильника, (звіт знаходиться в НА ІА АН України, колекція знахідок - у фондах Чернігівського історичного музею).
До паспорту пам'ятки додано схематичний план поселення «Пекурівка-1» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення «Пекурівка-1», а також облікову карту пам'ятки археології, у якій продубльовано інформацію про місце розташування, час виявлення поселення.
При погодженні проекту роздержавлення земель КСП «Зоря» територія вищевказаної пам'ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідний об'єкт нанесено на карту землекористування, сформовану у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП «Зоря». Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована синіми косими лініями на жовтому фоні. Під номером 5 на даній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення «Пекурівка-1» (с. Пекурівка), охоронний № 3886-Чр.
На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру від 15.03.2018 №45 “Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» Київською обласною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017).
У Технічній документації - Пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме: щодо земельної ділянки 2 (Пекурівська сільська рада) площею 31,4037 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.
Обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га. (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.
В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 16.07.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 2 (Пекурівська сільська рада), площею 31,4037 га 01.02 проходять межі охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини.
Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Городнянської міської ОТГ, Городнянського району Чернігівської області від 16.07.2018, включено Ділянку № 2 (Пекурівська сільська рада), площею 31,4037 га, яка є охоронною зоною навколо об'єкта культурної спадщини.
Відділом у Городнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 17.07.2018 про погодження вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Городнянського району Чернігівської області. Пунктом 7 вказаного висновку передбачено необхідність проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.
Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 19.07.2018 № 2052-18, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.
У пп. 2 п. 10 вказаного висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність долучення до технічної документації погодження структурного підрозділу у сфері охорони культурної спадщини, передбачені ст. 186-1 Земельного кодексу України.
Згідно з довідкою від 03.10.2018 №239-П до вказаної технічної документації із землеустрою, виданою Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, частина ділянок, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Городнянської міської ОТГ, розташована на землях історико-культурного призначення, у тому числі, як зазначалось, на земельній ділянці, яка знаходиться на території Пекурівської сільської ради (ділянка №2 площею 31,4037 га), розташована частина пам'ятки археології поселення «Пекурівка-1» №3886-Чр та попереджено ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини: пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну чи комунальну власність.
Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою за певних умов та що відповідно до ч. 2 і 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України, й роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. Тобто, звернув увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'ятки археології та земельної ділянки, на якій вона розташована.
31.07.2018 наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-5873/14-18-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, розташовані на території Городнянської міської ради Городнянського району Чернігівської області.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Городнянській міській раді Городнянського району Чернігівської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7408,6605 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Городнянської міської об'єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.
Згідно з актом приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 передало із державної власності, а Городнянська міська рада прийняла у комунальну власність громади земельні ділянки, в тому числі (№261 додатку до акту) земельну ділянку площею 31,4037 га, кадастровий номер 7421487000:02:000:4596, з обмеженням охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини площею 31,4037 га.
Рішенням від 16.08.2018 Городнянська міська рада прийняла в комунальну власність земельні ділянки, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596, площею 31,4037 га. Відповідно до вказаного додатку під №160 - земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:297:0003, площею 2,8421 га, яка розташована на території Остерської міської ради Чернігівського району, передано Остерській міській раді.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №374579074 державним реєстратором Городнянської міської ради Ткаченко О.О. прийнято рішення індексний номер №45804507 від 04.03.2019 про державну реєстрацію за Городянською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 31,4037 га кадастровий номер 7421487000:02:000:4596 про що вчинено запис про право власності від 28.02.2019 №30552304, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1778677774214.
Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей і релігій у листі від 28.05.2024 № 15-1483/8, погоджуючи техдокументацію останній вказав на наявність у межах погоджуваних земельних ділянок пам'яток археології, і звернув увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'яток археології та земельних ділянок, на яких вони розташовані. У грудні 2022 року був надісланий лист Городнянській територіальній громаді щодо розташування об'єктів культурної спадщини (зокрема поселення «Пекурівка-1») в межах її території, необхідні заходи для забезпечення їх збереження, умови використання, порядок надання їх у користування.
За доводами заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури Чернігівської області, земельна ділянка з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596, площею 31,4037 га, не може вибувати із державної власності, оскільки на ділянці розташована частина пам'ятки археології місцевого значення і ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі з таких підстав.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному оформленні права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташовані пам'ятки археології місцевого значення, та є власністю держави.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Указом Президента України "Про утворення військових адміністрацій" № 68/2022 від 24.02.2022 утворено, зокрема, Чернігівську обласну військову адміністрацію. У зв'язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна військова (державна) адміністрація.
Листом від 20.05.2024 №55-77-4676вих24 окружна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки ділянку площею 31,4037 га кадастровий номер 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га з обмеженням охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини. У зазначеному листі прокуратура просила повідомити про вжиті ОДА заходи щодо усунення вказаних порушень і повернення земельної ділянки у власність держави (пред'явлення позову, тощо) та чи планується вжиття таких заходів у найближчий час.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
У відповідь Чернігівська обласна державна адміністрація листом від 27.05.2024 № 01-01-32/8639 повідомила, що відповідно до Закону України “Про місцеві державні адміністрації» облдержадміністрація не наділена повноваженнями моніторингу наказів Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на предмет їх відповідності нормам чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для вжиття заходів, вказаних у листі прокуратури.
За доводами прокурора, Чернігівська обласна військова адміністрація як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права у спірних правовідносинах, відмовилась захищати такі інтереси. Не вжиття належних та достатніх заходів компетентним та уповноваженим органом, яким являється Чернігівська обласна військова адміністрація щодо усунення порушень вимог законодавства свідчить про бездіяльність уповноваженого органу.
Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОВА позивачем, оскільки вона є компетентним органом, втім не звернулася до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.
У порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор листом №55-77-5385вих-24 від 11.06.2024 повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОВА про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської військової (обласної) державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо суті спору, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється в спосіб установлений законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення Київською обласною філією ДП “Центр Державного земельного кадастру» на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області в 2018 році технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ, Городнянського району Чернігівської області встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень) - земельної ділянки 2 (Пекурівська сілька рада) площею 31,4037 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, код 01.02.
Департамент погодив ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відповідну технічну документацію за певних умов. Крім того, повідомив, що відповідно до ч. 2 і 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. А отже, звернув увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'ятки археології та земельної ділянки, на якій вона розташована.
Відповідно до інформації Департаменту у листі від 28.05.2024 № 15-1483/8, погоджуючи техдокументацію останній вказав на наявність у межах погоджуваних земельних ділянок пам'яток археології, і звернув увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'яток археології та земельних ділянок, на яких вони розташовані. У грудні 2022 року був надісланий лист Городнянській територіальній громаді щодо розташування об'єктів культурної спадщини (зокрема поселення «Пекурівка-1») в межах її території, необхідні заходи для забезпечення їх збереження, умови використання, порядок надання їх у користування. Окрім того, після взяття пам'яток на державний облік, копії рішень надсилалися, зокрема органам місцевого самоврядування та з 2012 року головному управлінню земельних ресурсів (ГУ ДЗК). Однак, за уточненою інформацією як Городнянська міська рада так і Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області з приводу умов та обмежень у використанні земельної ділянки, на якій розташовано поселення «Пекурівка-1» до Департаменту не зверталися.
Судом встановлено, що відповідно до облікової картки, складеної 12.05.1992, паспорту пам'ятника поселення «Пекурівка-1», схематичного плану проекту роздержавлення земель КСП «Зоря» територія вказаної пам'ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована синіми косими лініями на жовтому фоні. Під номером 5 на даній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення «Пекурівка-1» (с. Пекурівка), охоронний № 3886-Чр.
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
За приписами статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суб'єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.
Враховуючи зміст статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000.
Законом України “Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико-культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини».
Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено факт, що на земельній ділянці площею 31,4037 га, яка знаходяться на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району, розташована пам'ятки археології місцевого значення поселення “Пекурівка-1», II тис. до н. е., Х-ХІІІ ст., охоронний номер 3886-Чр (взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 №66).
Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 пам'ятки археології місцевого значення - поселення “Пекурівка-1» підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП “Зоря.
Департамент культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської ОДА у листі №15-1483/8 від 28.05.2024 вказав про те, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Пекурівка-1» (Ферма) (с. Пекурівка), охоронний номер №3886-Чр. В згаданому листі зазначено про те, що у 1993 році піж час погодження проєкту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства “Снов» (с. Конотоп, Городнянського району) на карту землекористування, яка була невід'ємною частиною проєкту, були нанесені всі відомі і локалізовані на той час пам'ятки археології.
Вказані відомості підтверджуються також листом Чернігівського обласного історичного музею №276 від 18.11.1994 з інформацією відповідно до якої на карту землекористування колгоспу Пекурівської сільської ради с. Пенкурівка Городнянського району, нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, в тому числи і пам'ятка «Пекурівка-1» № 3886, та наголошено про те, що всі види земельних робіт, пов'язані з переміщенням ґрунту на території пам'яток та вилучення таких земель, заборонено.
Відповідно до довідки від 03.10.2018 № 239-П погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території
Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) за умов: впродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладення охоронних договорів на пам'ятки археології місцевого значення: частину поселення «Пекурівка-1» (Ферма) № 2, площею 31,4037 га, обов'язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування.
Згідно зі згаданою довідкою на земельній ділянці, яка знаходяться на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, - ділянка №2 площею 31,4037 га, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Пекурівка-1», II тис. до н. е., Х-ХІІІ ст., охоронний номер 3886-Чр (взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 №66).
Згідно з технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, земельній ділянці №2 площею 31,4037 на території Пекурівської сільської ради Городнянського району Чернігівської Чернігівської області було присвоєно кадастровий номер 7421487000:02:000:4596.
Статтею 6 Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури» №3600-IX від 13.07.1978 до пам'яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.
Згідно зі статтею 8 Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури» виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Отже, зазначена пам'ятка була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини», а спірна земельна ділянка, на якій розміщена пам'ятка, є землею історико-культурного призначення.
Статтею 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ урегульовано питання суб'єктів права власності на пам'ятки. Згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу, частина 6 вказаної норми визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
Згідно зі ст. 34 Закону України “Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
Враховуючи принцип використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 Земельного кодексу України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.
Як встановлено судом, на земельній ділянці №2 площею 31,4037 га на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області кадастровий номер 7421487000:02:000:4596, розташована охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, код 01.02. - частина пам'ятки археології місцевого значення поселення “Пекурівка-1», II тис. до н. е., Х-ХІІІ ст., охоронний номер 3886-Чр (взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 №66).
З огляду на наведені обставини земельна ділянка площею 31,4037 га кадастровий номер 7421487000:02:000:4596, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельні ділянки, на яких знаходиться пам'ятка археології, не підлягають передачі з державної до комунальної або приватної власності.
За приписами положень ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.
Судом враховано той факт, що третя особа погодивши технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлювала, що на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об'єкта культурної спадщини - пам'ятки археології.
Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам'ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» про перебування землі, на якій розташовані пам'ятки археології, виключно у державній власності, відповідач та третя особа усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність.
Закон України “Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000 (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом у відношенні до Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 (набув чинності 01.01.2002).
Частина 1 статті 54 Земельного кодексу України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини», передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.
За висновком суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту - Закону України “Про охорону культурної спадщини» №1805-ІІІ від 08.06.2000.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Прокурором заявлені вимоги до Городнянської міської ради про усунення перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га шляхом зобов'язання Городнянської міської ради повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.
Отже, вимога прокурора є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 Цивільного кодексу Украі?ни та пунктом “б» частини третьої? статті 152 Земельного кодексу Украі?ни.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.
У разі протиправної передачі цих об'єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.
У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій). У
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 наведені висновки про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку доцільно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.
Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.
З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.
Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав на неї, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою обороноздатністю за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.
Враховуючи викладене, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.
При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Тобто скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 7421487000:02:000:4596, площею 31,4037 га, зумовлює необхідність припинення цим рішенням речових прав за відповідачем Городнянською міською радою - на спірне нерухоме майно, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України» Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За таких обставин, суд дійшов висновку про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596, площею 31,4037 га, за територіальною громадою в особі Городнянської міської ради (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1778677774214) з одночасним припиненням за Городнянською міською радою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596, площею 31,4037га.
Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Згідно з даними в Державному земельному кадастрі та у відомостях з реєстру речових прав, земельна ділянка площею 31,4037 га кадастровий номер 7421487000:02:000:4596 належить на праві комунальної власності Городнянській міській раді, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення із видом обмеження у використанні - охоронна охорони пам'ятки культурної спадщини. Зазначена земельна ділянка має цільове призначення 16.00 Землі запасу.
Такі відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки суперечать правовому режиму ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянці пам'ятки археології.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, від 22.10.2021 у справі № 160/7922/20, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України “Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Враховуючи викладене для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельних ділянок, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.
При цьому скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №361/4307/16.
Отже, вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок заявлена прокурором до належного відповідача.
З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене вище у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.
Усі інші доводи та міркування сторін взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 130 цього Кодексу в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма наведена в частині 3 статті 7 Закону України Про судовий збір.
Враховуючи зазначене, у зв'язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає повернення 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4542,00 грн. В іншій частині, судовий збір у сумі 4542,00 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
Керуючись ст.123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Городянської міської ради про усунення перешкод власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 31,4037 га з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 задовольнити.
2. Зобов'язати Городнянську міську раду (код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку площею 31,4037 га з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером: 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1778677774214).
4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровим номером 7421487000:02:000:4596 площею 31,4037 га.
5. Стягнути з Городнянської міської ради (вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100, код ЄДРПОУ 04061731) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 4542 грн. судового збору.
6. Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) 4542 грн судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №1575 від 07.06.2024.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.08.2024.
Суддя М.В. Фесюра
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua