26 серпня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1168/24
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Гаврилюк І.С., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», м. Київ
до акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз», м.Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 946 965 434,93 грн
Представники сторін:
від позивача - Верхацький І.В.
від відповідача - ОСОБА_1
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до акціонерного товариств “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз» про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу постачальником “Останньої надії» в сумі 946 965 434,93 грн з яких: основний борг 621 638 138,22 грн, пеня 114 406 733,04 грн, три проценти річних 36 733 568,22 грн, інфляційні втрати 174 186 995,41 грн.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у частині оплати спожитого газу в період з 01.01.2022 по 28.02.2022.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 01.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позову, зокрема зазначає, що 29 серпня 2021 року набрав чинності Закон України № 1639-ІХ "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу". Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов'язань), визначених у ст.1 Закону, суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру (стаття 2 Закону). АТ «Чернівцігаз» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу, про що винесено постанову НКРЕКП від 16.11.2022 №1473. Отже, сторони є учасниками врегулювання заборгованості, яка заявлена позивачем до стягнення. З викладеного вбачається, що Державою шляхом прийняття низки спеціальних нормативно-правових актів на момент подання позовної заяви вже врегульовано механізм та джерела відшкодування позивачу грошових коштів в тому числі й коштів, що є предметом розгляду цієї справи. За твердженнями відповідача, відсутність вини в діях АТ «Чернівцігаз», в силу ч.2 ст.218 ГК України, виключає відповідальність Товариства, оскільки єдиною причиною можливого виникнення заборгованості є незалежна від відповідача обставина, а саме внаслідок тарифної політики НКРЕКП. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
У відповіді на відзив, позивач зазначив, що спірна основна заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 621 638 138,26 грн не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався (відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації за спірним Договором). При цьому, відповідач помилково зазначає, що обставиною, яка беззаперечно призводить до врегулювання заборгованості відповідача, є факт включення відповідача до Реєстру. Відповідач необґрунтовано зазначає, що у даній справі заборгованість врегульована в силу Закону № 1639 та Закону № 2479, оскільки договору взаєморозрахунків матеріали справи не містять. Таким чином, саме лише включення відповідача до Реєстру підприємств, які беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом 1639, не призводить до автоматичного врегулювання такої заборгованості, а отже наявні підстави для стягнення основної заборгованості.
Ухвалою від 25.07.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 22.08.2024.
22.08.2024 відповідач подав суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, а саме просить зменшити розмірі пені на 90 відсотків. В обґрунтування клопотання відповідач посилається на критичний майновий та фінансовий стан Відповідача; зупинення Регулятором дії ліцензії Відповідача на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу - фактично єдиного виду діяльності Відповідача; відсутність вини Відповідача в зв'язку із збитковістю тарифу на розподіл газу; обмеження Відповідача Регулятором у ціноутворенні своїх послуг та залежність від рішень Регулятора розміру доходів та майнового й фінансового стану Відповідача; важливість підприємства Відповідача, як об'єкту критичної інфраструктури; відсутність значних збитків у Позивача від порушення строків виконання зобов'язання, в той час, як доказів завдання Позивачу збитків від порушення Відповідачем умов договору Позивач суду не подав.
У судовому засіданні 22.08.2024 оголошувалась перерва до 26.08.2024.
У судовому засіданні 26.08.2024 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги та залишити без задоволення клопотання про зменшення розміру пені. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. У разі задоволення позовних вимог, зменшити розмір пені до 90 %.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" зареєстровано як суб'єкт господарювання 13.11.2015, про що у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10741020000057018.
Згідно постанови від 04.07.2017 № 880 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про видачу ліцензій з постачання природного газу ТОВ "АГРОСИНТЕЗ ТРЕЙДІНГ", ТОВ "МАРГАЗ", ТОВ "АГРО ГАЗ", ТОВ "ІНТРО ГАЗ", ТОВ "ПОДІЛЛЯГАЗПОСТАЧ", СП ПГНК, ТОВ "ВІЄНА КОНСАЛТ", ТОВ "НАФТОГАЗНАДРА", ТОВ "ГАЗ ТА НАФТОПРОДУКТИ", ТОВ "СТАТУС-ТРЕЙД", ТОВ "ГК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", ТОВ "АЛЬТАІР-ІНВЕСТ" та ТОВ "ТК ІНДУСТРІЯ" Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Розпорядженням від 22.07.2020 № 917-р Кабінету Міністрів України визначено товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу.
Факт включення Відповідача до реєстру споживачів Позивача як постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого Відповідачем, до портфеля Позивача як постачальника «останньої надії» підтверджується листом оператора ГТС від 08.06.2022 № ТОВВИХ-22-5944 та інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-56Х400000000001Н.
Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначаються Законом України "Про ринок природного газу".
За правилами ст.ст. 1, 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу;
споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Споживач зобов'язаний, зокрема, укласти договір про постачання природного газу; забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 затверджені Правила постачання природного газу (надалі - Правила), які регулюють відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
Розділом VI Правил (Правила для постачальника "останньої надії") передбачається, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".
Отже, з огляду на вищенаведене між сторонами був укладений Типовий договір постачання природного газу постачальником останньої надії, затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501 (надалі - Договір).
Згідно з п. 2.1 Договору, Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
За п. 3.1, 3.3 Договору, постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Відповідно до п. 4.2 - 4.5 Договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п. 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Обсяг природного газу, використаний Відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію Позивача як постачальника «останньої надії» TOB «ГК «Нафтогаз України (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить:
з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 9 111 400,89 м3;
з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 5 900 924,37 м3.
Факт поставки позивачем природного газу та прийняття його відповідачем підтверджується Актами приймання-передачі природного газу № 2152 від 31.01.2022 та № 4195 від 28.02.2022, які надіслані відповідачу 14.02.2022 та 21.03.2022 відповідно, що підтверджено списками згрупованих відправлень «Укрпошта експрес».
За умовами Договору (п. 4.3) Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Як вбачається з матеріалів справи позивачем були сформовані рахунки на оплату (природний газ) № 6539 від 11.02.2022 на суму 383 235 372,53 грн та № 10132 від 12.03.2022 на суму 238 402 765,73 грн, загалом на суму 621 638 138,26 грн і 16.02.2022 та 23.03.2022 відповідно були направлені відповідачеві (фіскальні чеки та списки згрупованих відправлень).
Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього Договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 Договору).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав зобов'язання за Договором щодо здійснення ним поставки природного газу. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не оплатив позивачу вартість отриманого товару (природний газ), в зв'язку з чим заборгованість останнього складає 621 638 138,26 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 621 638 138,26 грн вимоги підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Щодо тверджень відповідача про врегулювання Державою механізму та джерела відшкодування позивачу грошових коштів в тому числі й коштів, що є предметом розгляду цієї справи, суд зазначає таке.
29.08.2021 набрав чинності Закон України від 14.07.2021 № 1639-IX "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" (далі - Закон № 1639-IX), яким було внесено зміни до Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон № 1730-VIII).
У статті 1 Закону № 1639-ІХ визначено, що заборгованість (грошові зобов'язання) суб'єктів ринку природного газу, що підлягає (підлягають) врегулюванню відповідно до цього Закону, а саме: заборгованість постачальників природного газу, в тому числі підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам (у тому числі суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ або за прострочення її сплати), не сплачена станом на розрахункову дату.
Положення статті 1 Закону № 1639-ІХ визначають також поняття Реєстру, як відкритого загальнодоступного переліку підприємств та організацій, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному вебсайті НКРЕКП.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 1639-ІХ дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання видів заборгованості (грошових зобов'язань), визначених у статті 1 цього Закону, суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
У частині 1 статті 3 Закону № 1639-ІХ законодавець визначив, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) суб'єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
З наведених норм законодавства слідує, що сфера дії Закону № 1639-ІХ визначена у статті 2 цього Закону. Відповідно до цієї статті дія Закону № 1639-ІХ поширюється виключно на суб'єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.
Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених статтею 2 Закону України № 1639-ІХ, а саме: 1) правовідносини виникли з приводу врегулювання заборгованості за придбаний у НАК "Нафтогаз України" природний газ, послуги з його розподілу і транспортування; 2) суб'єкт ринку природного газу, включений до Реєстру, підлягають реалізації заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості за природний газ та послуги з його транспортування, передбачені статями 4, 5, 6 цього Закону.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 23.06.2022 у справі № 904/92/20.
Так, у частині 1 статті 4 Закону № 1639-ІХ визначено, що взаєморозрахунки в цілях погашення заборгованості та грошових зобов'язань, що визначені статтею 1 цього Закону, здійснюються за рахунок видатків державного бюджету для врегулювання неоплаченої вартості обсягів природного газу, відображеної в обліку постачальників природного газу у період з 1 жовтня 2014 року до розрахункової дати у зв'язку з визнанням судами незаконними та нечинними актів Кабінету Міністрів України про затвердження норм споживання природного газу населенням без лічильників, - в цілях погашення заборгованості включених до Реєстру суб'єктів ринку природного газу, у тому числі підтвердженої судовими рішеннями, які набрали законної сили, за договорами купівлі-продажу (постачання) природного газу для постачання побутовим споживачам, укладеними з НАК "Нафтогаз України", а також за договорами про надання послуг з транспортування природного газу перед особою, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, та/або особою, що здійснює функції оператора газотранспортної системи з 1 січня 2020 року.
Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість.
Відповідно до положень статті 5 Закону № 1639-ІХ Реструктуризація заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється після проведення розрахунків, передбачених статтею 4 цього Закону, шляхом розстрочення на три календарних місяці рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.
Типовий договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування затверджується Кабінетом Міністрів України.
Кожна із сторін зобов'язана укласти договір про реструктуризацію заборгованості у строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості.
Верховним Судом у постанові від 15.06.2022 у справі № 910/10142/21 сформовано правовий висновок щодо закриття провадження у справі за відсутності предмета спору у зв'язку із дією Закону № 1639-ІХ та зазначено, що для застосування процедури врегулювання заборгованості згідно з положеннями Закону № 1639-ІХ має вчинятися юридично значима дія і за відсутності такої підстави для закриття провадження, відсутні.
Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі № 911/3195/21 сформовано правову позицію щодо припинення зобов'язань в рамках Закону № 1639-ІХ, а саме зазначено, що у разі відсутності встановлення судами попередніх інстанцій факту укладення договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору, відсутні підстави для припинення спірних правовідносин між сторонами та для закриття провадження у справі.
Законом № 1639-ІХ визначено процедуру врегулювання заборгованості суб'єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов'язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.
Водночас Законом № 1639-ІХ не передбачено припинення зобов'язання щодо суми основного боргу за поставлений газ, а лише визначено певну процедуру (заходи), яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом. Тобто в даному випадку повинна бути вчинена юридично значима дія щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, зокрема, укладено договір про організацію взаєморозрахунків між учасниками спору та/або договір про реструктуризацію заборгованості з оплати природного газу та послуги з його транспортування тощо.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.07.2023 у справі № 906/1357/20.
За змістом ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідач не надав суду будь-яких доказів щодо вчинення сторонами юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ (укладення договору про організацію взаєморозрахунків або договору про реструктуризацію заборгованості тощо).
Саме по собі ухвалення Закону № 1639-ІХ, яким визначено певну процедуру, яка надає можливість в майбутньому врегулювати заборгованість у спосіб, визначений законом, шляхом вчинення юридично значимих дій щодо фактичного погашення суми основного боргу за поставлений природний газ, не свідчить про припинення зобов'язань сторін за Типовим договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", а також не вказує на відсутність у справі предмета спору.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалося вище, позивач належним чином виконав свої зобов'язання шляхом поставки природного газу.
Відповідач зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість в сумі 621 638 138,26 грн.
Частина 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 36 733 568,22 грн та інфляційних втрат у сумі 174 186 995,41 грн за період з 01.03.2022 року по 29.02.2024 року, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Умовами Договору (п. 4.5) передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, згідно статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
На підставі умов Договору (п. 4.5), позивач за невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті поставленого природного газу нарахував пеню в сумі 114 406 733,04 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 114 406 733,04 грн. за період з 01.03.2022 по 30.09.2022 суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Як визначено ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Поряд з цим, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Разом з тим, пунктом 19 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 та триває станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом. Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення пені.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90 %, суд зазначає таке.
У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, з врахуванням вищевказаного, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу необхідно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.
Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Суд звертає увагу на те, що на час прийняття рішення по справі відповідач не здійснив навіть часткової оплати основної заборгованості.
Відтак, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, не визнання заборгованості, відсутність в матеріалах справи жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені на 90 % у даній справі.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 946 965 434,93 грн з яких: основний борг 621 638 138,22 грн, пеня 114 406 733,04 грн, три проценти річних 36 733 568,22 грн, інфляційні втрати 174 186 995,41 грн, підтверджені документально, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути з акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Чернівцігаз» (58009, м. Чернівці, вул.Винниченка, 9А, код ЄДРПОУ 03336166) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (04116, м.Київ, вул. Шолуденка,буд.1, код ЄДРПОУ 40121452) заборгованість в сумі 946 965 434,93 грн з яких: основний борг 621 638 138,22 грн, пеня 114 406 733,04 грн, три проценти річних 36 733 568,22 грн, інфляційні втрати 174 186 995,41 грн. та судовий збір 847 840,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29.08.2024.
Суддя В.В.Дутка