28 серпня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1015/24
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури (вх. № 10188/24 від 26.08.2024 р.) про забезпечення позову у справі № 915/1015/24 за позовом керівника Вознесенської окружної прокуратури (56501, Миколаївська область, м. Вознесенськ, пров. Костенка, 2; e-mail: voznes@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (55002, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, 48; e-mail: yuzhvk@gmail.com; код ЄДРПОУ 33850880) до фізичної особи-підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов'язання знести самочинно збудований об'єкт нерухомості, -
Керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області до фізичної особи-підприємця Сорочкіної Тетяни Вікторівни про усунення перешкод позивачу у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язання відповідача знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, що розташований за адресою: м. Южноукраїнськ, Вознесенський район, Миколаївська область, бульвар Мрій (Курчатова), 5а, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за № 1523589548108.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані порушенням вимог законодавства під час набуття відповідачем права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, прокурор вказує, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 на час будівництва магазину Сорочкіній Т.В. не виділялась та у користування не надавалась, а питання про присвоєння земельній ділянці вказаної адреси не розглядалося, та дозвільні документ на її забудову не видавалися. Також, за ствердженнями прокурора, в Реєстрі будівельної діяльності за параметрами пошуку «Місце знаходження об'єкта: бульвар Мрій (Курчатова), 5а в м. Южноукраїнську Вознесенського району Миколаївської області документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не виявлено. Таким чином, як вказує прокурор, відповідач здійснив будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а торгівельний магазин не введено в експлуатацію у визначеному законом порядку. Відтак, оскільки спірний об'єкт нерухомості збудований ОСОБА_1 на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а також без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи, і без належно затвердженого проекту, порушує вимоги закону та умови укладеного договору, він вважається самочинним будівництвом згідно із нормами частини 1 статті 376 ЦК України, що в свою чергу унеможливлює набуття відповідачем права власності на такий об'єкт. Наразі прокурор зазначає, що внаслідок здійсненого відповідачем самочинного будівництва порушені права територіальної громади в особі Южноукраїнської міської ради Миколаївської області у здійсненні користування та розпорядження земельною ділянкою як власника землі, а тому поновлення порушених прав позивача можливо лише шляхом знесення (демонтажу) об'єкту самочинного будівництва.
Разом з позовною заявою керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову, згідно якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно - нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за №1523589548108.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що з огляду на відсутність у ОСОБА_1 будь-яких правовстановлювальних документів на земельну ділянку по АДРЕСА_2 , відведеної з метою забудови, а також враховуючи відсутність відповідного дозволу на будівництво спірного об'єкту, нежитлова будівля магазину загальною площею 63,6 кв.м є об'єктом самочинного будівництва. Однак, як вказує прокурор, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Г.Й. від 30.03.2018 р. за індексним номером 40474033 зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 м2, розташовану по АДРЕСА_2 . Вказане рішення прокурор вважає незаконним, оскільки воно прийнято в порушення ст.ст. 3, 10, 23 Закону України “Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за відсутності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта або підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси та без направлення відповідного запиту до органу, який проводив оформлення та/або реєстрацію прав про надання інформації, необхідної для державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013, що підтверджено наказом Міністерства юстиції України від 01.11.2023 № 3806/5 “Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області Брагара Геннадія Йосиповича». Так, прокурор вважає, що сам факт реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном, здійснити його відчуження, поділ, що у подальшому призведе до зміни об'єкту позову та може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника на об'єкт нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним нерухомим майном на користь інших осіб. Відтак, на думку прокурора, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.
Розглянувши вказану заяву прокурора про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).
Так, предметом позову по даній справі є вимоги немайнового характеру, а саме: про усунення перешкод Южноукраїнській міській раді Миколаївської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності та зобов'язання відповідача знести (демонтувати) самочинно побудовану нежитлову будівлю - магазин площею 63,6 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на який 30.03.2018 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1523589548108.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначив, що у разі звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловлено позицію щодо застосування заходів забезпечення за позовом немайнового характеру. Так, чинне законодавство не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. У статті 137 ГПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у пункті 1 законодавець вирізняє накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору господарське процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Зі змісту заяви прокурора вбачається, що заявник припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав наявності у відповідача як власника спірного об'єкта нерухомого майна реальної можливості на розпорядження цим нерухомим майном, а саме здійснити його відчуження, поділ, що у подальшому призведе до зміни власника або самого об'єкту позову та може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі №921/40/20).
Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17, невжиття власником об'єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об'єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником, можливості вільно розпорядитись об'єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову.
Так, в даному випадку заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості - магазину вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.
При цьому, у п.п. 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 30.03.2018 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, розташовану по АДРЕСА_2 . Так, суд погоджується з доводами прокурора про те, що з огляду на сам факт реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна цілком очевидним є той факт, що відповідач як власник спірного об'єкту нерухомості - магазину може у будь-який момент розпорядитись ним на власний розсуд, зокрема здійснити відчуження цього об'єкта або його поділ тощо, що може ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення судом позову. У такому випадку поновлення інтересів держави потребуватиме нового звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади.
На підтвердження реальної загрози утруднення виконання можливого рішення суду прокурор також вказує про те, що, укладаючи у 2012 році договір про встановлення особистого строкового сервітуту ОСОБА_1 усвідомлювала, що земельна ділянка передається виключно для розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності - торгівельного комплексу промислових товарів, та уникаючи установленого законодавством порядку отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, попри встановлену договором особистого строкового сервітуту заборону на будівництво нерухомості, ФОП Сорочкіна Т.В. незаконно збудувала нежитлову будівлю - магазин та набула право власності на неї. Вказане свідчить про вільну можливість у будь-який час вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єкта нерухомості, що може призвести до необхідності заміни відповідачів у справі, зміни виду судочинства та затягування вирішення спору по суті.
Відтак, на думку суду, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням дійсно може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Южноукраїнської міської ради Миколаївської області.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно задля забезпечення ефективного захисту прав позивача у разі встановлення судом їх порушення відповідачем. Так, господарський суд вважає такий вид забезпечення позову як накладання арешту на майно - нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 м2, розташовану по АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за № 1523589548108, в даному випадку є обґрунтованим та співмірним із предметом та підставами позову у даній справі. В даному випадку немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки спірний об'єкт нерухомості залишається у володінні та користуванні відповідача, а можливість ним розпоряджатися обмежується на певний час.
Згідно з правовою позицією Верховного суду від 24.07.2024 у справі № 567/459/23 арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.
Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.
Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».
Разом з тим господарський суд зазначає, що запропонований прокурором захід забезпечення позову не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому суд зазначає, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на спірний об'єкт нерухомості не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності, також не несе для відповідача негативних наслідків матеріального або нематеріального характеру від вжиття судом таких заходів забезпечення позову.
До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків фізичної особи-підприємця Сорочкіної Т.В. у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 10188/24 від 26.08.2024р.) у справі № 915/1015/24 задовольнити.
2. Накласти арешт на майно - нежитлову будівлю (магазин) площею 63,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.03.2018 за № 1523589548108.
3. Стягувачем за цією ухвалою є Южноукраїнська міська рада Миколаївської області (55002, Миколаївська область, Вознесенський район, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, 48; ЄДРПОУ 33850880).
4. Боржником за цією ухвалою є фізична особа-підприємець Сорочкіна Тетяна Вікторівна ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.
Ухвалу дійсна для пред'явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя Людмила Михайлівна Ільєва