вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" серпня 2024 р. Справа № 911/990/24
За позовом Фізичної особи - підприємця Костенка Євгенія Вікторовича, АДРЕСА_1
до Фізичної особи - підприємця Бойко Юлії Анатоліївни, АДРЕСА_2
про стягнення 125 400, 00 грн попередньої оплати за товар
суддя Н.Г. Шевчук
без виклику сторін
суть спору:
Фізична особа - підприємець Костенко Євгеній Вікторович звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Бойко Юлії Анатоліївни про стягнення 125 400, 00 грн попередньої оплати за товар, оскільки за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем (заявником) на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури № 12 від 13.11.2023 було перераховано 125 400, 00 грн за поставку продукції деревообробної промисловості, яку відповідач відповідно не поставив та на вимогу позивача кошти не повернув. Позивач вважає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу безпідставно збережені ним грошові кошти.
Господарський суд Київської області ухвалою від 13.05.2024 відкрив провадження у справі № 911/990/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; сторонам встановив строки для вчинення процесуальних дій у справі.
Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі № 911/990/24 надсилалися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (трек-номер 0600920131015) відповідачеві на адресу її місця реєстрації: 08145, Київська область, Фастівський район, село Забір'я, вулиця Перемоги, будинок 22, офіс 1. Однак на адресу суду ні рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, ні поштове відправлення не повернулося. У зв'язку із чим, суд зробив запит на вебсайті Укрпошти щодо відстеження рекомендованого відправлення за трек-номером 0600920131015 та отримав виписку, згідно інформації з якої вбачається, що 06.06.2024 поштове відправлення було повернуто за зворотною адресою з підстав: "закінчення встановленого терміну зберігання", однак на адресу суду так і не повернулося.
Водночас суд зазначає, що факт неотримання поштової кореспонденції, яка надсилалася судом на адресу сторони, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Верховний Суд звертав увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).
Також судом враховано, що за приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно із частинами першою-другою статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов та інших документів до суду не надав.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої статті 165 та частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
З матеріалів позовної заяви випливає, що у 2023 році між Фізичною особою - підприємцем Костенко Євгенієм Вікторовичем (далі - ФОП Костенко Є.В., позивач) та Фізичною особою - підприємцем Бойко Юлією Анатоліївною (далі - ФОП Бойко Ю.А., відповідач) вживалися заходи щодо укладення господарського договору з метою подальшої поставки продукції деревообробної промисловості, однак сторони не досягли домовленостей щодо всіх умов договору і відповідно правочин укладено не було.
Водночас ФОП Костенко Є.В. платіжною інструкцією № 709 від 13.11.2023 сплатив на користь ФОП Бойко Ю.А. 125 400, 00 грн за колоду хвойних порід 140-190мм*4000мм в кількості 38 шт. згідно виставленого відповідачем рахунка № 12 від 13.11.2023.
Позивач стверджує, що товар йому не поставлено, заразом актуальність зазначеної поставки втрачена, у зв'язку із чим позивач звертався до відповідача і у телефонному режимі та із претензією повернути кошти, однак, як вказує позивач, відповідач суму передоплати не повернув.
Отже позивач здійснив попередню оплату товару, але не отримав його від відповідача, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений товар в розмірі 125 400, 00 грн.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.
Відповідно до статті 173 Господарською кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За статтею 174 Господарською кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частинами першою та сьомою статті 179 Господарською кодексу України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується статтею 218 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За вимогами частин другої, третьої статті 180 Господарською кодексу України господарський договір вважається укладеним. якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частина четверта статті 180 Господарською кодексу України передбачає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Отже, підтвердженням укладання договору в спрощений спосіб між позивачем та відповідачем є рахунок на оплату № 12 від 13.11.2023, що містить найменування товару, його кількість та ціну, а також реквізити відповідача (оферта), та платіжна інструкція № 709 від 13.11.2023 про здійснення авансового платежу за вище вказаним рахунком (акцепт).
Суд звертає увагу на той факт, що рахунок на оплату № 12 від 13.11.2023 не містить підпису відповідача, утім, оскільки після перерахування позивачем на банківський рахунок відповідача ( НОМЕР_1 ) саме на підставі цього рахунку попередньої оплати за товар в розмірі 125 400, 00 грн відповідач кошти не повернув, суд вважає, що таким чином відповідач оплату прийняв та не заперечив щодо здійснення передоплати на підставі виставленого ним рахунка на оплату № 12 від 13.11.2023.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Доказів поставки відповідачем товару позивачеві матеріали справи не містять.
За приписами частини другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17, умовою застосування частини другої статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Позивач звертався до відповідача з претензією, в якій просив повернути суму попередньої оплати в розмірі 125 400, 00 грн в термін 7 днів з моменту отримання претензії (докази надіслання претензії містяться в матеріалах справи), однак претензія залишена відповідачем без задоволення.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на постачальника, і останній не скористався правом подачі відзиву на спростування доводів позивача, не надав суду доказів такого виконання або повернення суми попередньої оплати у розмірі 125 400, 00 грн, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.
До того ж враховуючи вище наведене, суд вважає помилковим посилання позивача на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки до спірних правовідносин ці приписи не застосовуються.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 11 400, 00 грн.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
До матеріалів справи в якості доказів підтвердження понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 11 400, 00 грн позивач долучив копії таких документів: договору про надання правової допомоги № 39 від 01.04.2024, укладеного між ФОП Костенком Є.В. та адвокатом Бразалук Світланою Сергіївною; акта прийому-передачі наданих послуг № 1/39 від 10.04.2024 та квитанції до прибуткового касового ордера № 75 від 10.04.2024.
Судом встановлено, що між ФОП Костенком Є.В. та адвокатом Бразалук С.С. укладено договір про надання правової допомоги № 39 від 01.04.2024, відповідно до умов якого клієнт доручає і зобов'язується оплачувати надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору, а адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а саме щодо стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 125 400, 00 грн з ФОП Бойко Ю.А. (пункт 1.1 Договору).
За умовами пункту 5.1 Договору, його ціна становить 11 400, 00 грн.
Цей договір укладений на строк до 01.04.2025 та набуває чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 9.1 Договору).
За результатами наданої правової допомоги, 10.04.2024 між сторонами договору підписано акт прийому-передачі послуг № 1/39, за яким сторонами підтверджено факт складання позовної заяви про стягнення грошових коштів з ФОП Бойко Ю.А. (6 робочих годин) на суму 11 000, 00 грн та підготовка матеріалів для подачі до суду, копіювання, розсилання копій відповідачу, третім особам, подача до суду позовної заяви (технічна роботи 2 робочі години) на суму 400, 00 грн.
Загальна вартість наданих послуг склала 11 400, 00 грн.
Квитанцією до прибуткового касового ордеру № 75 від 10.04.2024 підтверджується сплата коштів ФОП Костенком Є.В. у розмірі 11 400, 00 грн.
Суд зазначає, що поданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги вартістю 11 400, 00 грн.
За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат напрофесійну правничу допомогуадвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
У розрізі спірних правовідносин, при вирішенні даної справи судом також враховано правову позицію, висловлену Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої у розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому можуть бути задоволені в сумі 11 400, 00 грн.
Відповідно, за приписами частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, із Фізичної особи - підприємця Бойко Юлії Анатоліївни також підлягають стягненню витрати позивача на професійну правничу допомогу в Господарському суді Київської області.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Задовольнити повністю позовні вимоги.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Бойко Юлії Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи - підприємця Костенка Євгенія Вікторовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 125 400 (сто двадцять п'ять тисяч чотириста) грн 00 коп. коштів попередньої оплати та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Рішення складено та підписано: 29.08.2024