Справа №: 307/3619/24
Провадження № 3/307/1665/24
Закарпатської області
29 серпня 2024 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Ніточко В.В.,
розглянувши матеріали, якi надійшли від відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.185-10 Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення (КУпАП),
начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) ОСОБА_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого ОСОБА_1 , 18 липня 2024 року, приблизно о 12 год. 05 хв., на залізничному вокзалі Солотвино (територія Солотвинської об'єднаної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області) не виконав неодноразово повторювану вимогу працівника прикордонної служби вийти з вагону потягу та пред'явити документи, що посвідчують особу, чим порушив вимоги ст. 23 Закону України "Про Державну прикордонну службу" та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185-10КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. Надіслав до суду письмове пояснення, в якому зазначив, що працює провідником поїзда. Приїхавши на станцію "Солотвино", до нього у вагон зайшли працівники прикордонної служби і силою витягли його з поїзда, та забрали всі його особисті речі, в тому числі і сумку, в якій знаходились його документи.
Дослідивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 02 листопада 2004 року, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
При цьому суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі "Пономарьов проти України" (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 185-10 КУпАП передбачена відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в'їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.
Об'єктивними ознаками складу зазначеного адміністративного правопорушення полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу, військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного невиконання зазначених розпоряджень та вимог. Розпорядження та вимоги, які зазначені у диспозиції статті мають бути законними, тобто походити від правомочних осіб та знаходитися у межах їхньої компетенції. Права органів, підрозділів, військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України викладено у ст. 20 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2011 року у справі за №10-рп/2011 надав тлумачення визначенню непокори: "Слово "непокора" означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги".
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у Постанові №8 від 26 червня 1992 року "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів" злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку, або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок (п.7).
Отже, для наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП необхідно встановити чи були законні розпорядження, а також чи була відмова виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.
Пункт 7 Положення "Про прикордонний режим", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 27 липня 1998 року, передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Відповідно до п.8 вказаного положення громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Згідно п.10 вказаного Положення, особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами.
Згідно ч.2 ст. 23 Закону України "Про Державну прикордонну службу" законні вимоги і розпорядження військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових повноважень залучені до оперативно-службової діяльності, є обов'язковими для виконання громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, посадовими і службовими особами.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушення визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов'язковими елементами якого є: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.
У відповідності до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, складено протокол серії ЗхРУ №284670, згідно якого він 18 липня 2024 року, приблизно о 12 год. 05 хв., на залізничному вокзалі "Солотвино" (територія Солотвинської об'єднаної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області) не виконав неодноразово повторювану вимогу працівника прикордонної служби вийти з вагону потягу та пред'явити документи, що посвідчують особу, чим порушив вимоги ст. 23 Закону України "Про Державну прикордонну службу".
Інші наявні в матеріалах справи письмові докази, зокрема протокол про адміністративне затримання від 18 липня 2024 року, протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 18 липня 2024 року та письмові пояснення працівника прикордонної служби ОСОБА_2 від 18 липня 2024 року не є беззаперечними доказами вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, оскільки не містять у собі відомостей на підтвердження наявності в його діях умислу на невиконання законного розпорядження працівника Державної прикордонної служби України.
Разом з цим, суд зазначає, що в протоколі особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 18 липня 2024 року зазначено, що в ОСОБА_1 вилучено паспорт громадянина України.
Також, до матеріалів даної справи долучено копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 що спростовує той факт, що він не пред'явив документи.
За наведеного, відсутні докази про те, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з охороною державного кордону.
Відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення (ст. 256) є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, дані про потерпілих, свідків, якщо вони є. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження і на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
При цьому, у справі "Малофєєва проти Росії" (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Згідно ст.ст. 9, 245, 252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
А тому, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження у даній справі слід закрити за відсутністю у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП.
При цьому, суд зазначає, що згідно ч.2 ст. 277 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185-10 КУпАП розглядаються протягом доби, тобто по даній категорії справ встановлений спеціальний строк їх розгляду та, відповідно, повідомлення учасників про виклик до суду в межах цього строку.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 247, ст. 283, 284, КУпАП,
закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-10 КУпАП.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд Закарпатської області.
Суддя В.В. Ніточко