Слідча суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_1 Справа № 991/5847/24
Доповідач: ОСОБА_2 Провадження №11-сс/991/526/24
27 серпня 2024 рокумісто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання ОСОБА_5 ,
представника ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , подану на ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №52023000000000303,
І. Процедура
1. Судове провадження у цій справі розпочато Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду згідно з отриманою 19.07.2024, направленою того ж дня електронною поштою, апеляційною скаргою представника ОСОБА_9 , поданою на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України /далі - КПК/ на ухвалу слідчої судді від 17.07.2024, постановлену у відповідності до абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК (а. с. 144, 146-152, 159, 165).
ІІ. Зміст оскаржуваного рішення
2. Ухвалою слідчої судді частково задоволено клопотання детектива - накладено арешт, шляхом позбавлення права користування та розпорядження майном, на мобільні телефони Iphone A2645 (IMEI: НОМЕР_1 ) і Iphone A3106, вилучені під час проведення 04.07.2024 обшуку у житлі за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Зазначене рішення мотивоване: (1) здійсненням детективами Національного антикорупційного бюро України /далі - НАБУ/ досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000303 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369 Кримінального кодексу України /далі - КК/, щодо фактів, виходячи з яких: (а) група осіб, зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, з метою особистого збагачення, запропонували надати неправомірну вигоду службовій особі органу державної влади за вчинення нею дій в їх інтересах з використанням її повноважень; (б) службова особа органу державної влади прийняла пропозицію одержати неправомірну вигоду від групи осіб, організованої у стійке об'єднання, за вчинення нею дій в їх інтересах; (2) на підставі ухвали слідчої судді детективи НАБУ провели обшук у житлі та інших володіннях, які знаходиться у фактичному володінні ОСОБА_8 , під час якого виявили та вилучили належні йому мобільні телефони (Iphone A2645 та Iphone A3106), код доступу до яких він не повідомив; (3) постановою детектива ці телефони визнані речовими доказами та щодо них призначено комплексну судову комп'ютерно-технічну експертизу та експертизу електронних комунікацій; (4) наявні умови для накладення арешту на відповідне майно, зазначені в абз. 2 ч. 3 ст. 170 КПК; (5) є підстави вважати, що існує ризик приховування, пошкодження, псування, знищення, передання майна, на яке детектив просить накласти арешт; (6) на цьому етапі розслідування накладення арешту на вилучене майно з метою збереження речових доказів є необхідним для виконання завдань кримінального провадження; (7) застосоване обмеження права власності співрозмірне завданням кримінального провадження та не є надмірно обтяжливим.
ІІI. Вимоги та доводи особи, яка звернулася з апеляційною скаргою
4. В апеляційній скарзі представник просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
4.1. Апеляційна скарга мотивована тим, що: (1) обшук житла проведено з порушеннями; (2) з клопотання про арешт майна звернулася неуповноважена особа; (3) ОСОБА_8 не причетний до кримінальних правопорушень, вчинення яких є предметом розслідування у даному кримінальному провадженні; (4) ухвалою не надано дозвіл на вилучення конкретних носіїв інформації, а тому вилучені носії являються тимчасово вилученим майном; (5) мобільні телефони, на які накладено арешт, не відповідають ознакам речових доказів; (6) доручення проведення експертиз працівнику НАБУ, а не експерту експертної установи, прямо порушує принцип незалежності судового експерта та прямо впливає на результати проведених експертиз; (7) не дотримано засади розумності і співмірності, не враховано наслідки для вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб; (8) слідча суддя вийшла за межі своїх повноважень, надавши оцінку питанням, передбаченим ст. 100 КПК.
4.2. ОСОБА_9 , будучи обізнаним про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибув, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за його особистої участі не звертався.
IV. Узагальнені позиції інших учасників
5. Інші учасники судового провадження висловили свої позиції.
5.1. Представник ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_9 та просив її задовольнити з мотивів, наведених у ній.
5.2. ЗОСОБА_10 , будучи обізнаним про дату, час і місце апеляційного розгляду, в судове засідання не прибув, із клопотаннями про відкладення судового засідання чи розгляду апеляційної скарги за його особистої участі не звертався.
5.3. Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги представника власника майна та просив ухвалу слідчої судді залишити без змін.
V. Встановлені обставини та їх оцінка колегією суддів
6. Надаючи оцінку обставинам, установленим слідчою суддею, та зробленим висновкам, апеляційний суд виходить із такого.
(§1) Щодо права детектива на звернення із клопотанням
7. Слідча суддя дійшла висновку, що звернення детектива до суду з клопотанням про арешт майна, яке було погоджене прокурором, відповідає положенням ст. 171 КПК.
7.1. Сторона захисту не погоджується із висновком слідчої судді та зазначає, що: (1) із клопотанням про арешт майна третьої особи у розумінні статті 64-2 КПК звернулася неуповноважена посадова особа; (2) положення ст. 171 КПК жодним чином не суперечать положенням ст. 64-2 КПК.
7.2. Прокурор заперечив проти заявленого доводу сторони захисту, вказуючи, що з клопотанням про накладення арешту на майно звернувся належний суб'єкт.
7.3. За наслідками перевірки доводів сторони захисту суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок слідчої судді, що звернення детектива до суду з клопотанням, погодженим прокурором, було здійснено відповідно до норм КПК.
7.4. Питання щодо того, хто має право на звернення із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, регулюється ст. 171 КПК.
7.5. Так, із клопотанням про арешт майна до слідчого судді має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором (ч. 1 ст. 171 КПК).
7.6. Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, серед іншого, за участю слідчого та/або прокурора (ч. 1 ст. 172 КПК).
7.7. На думку колегії суддів, зміст вищенаведених ч. 1 ст. 171 і ч. 1 ст. 172 КПК дозволяє дійти висновку, що слідчий (детектив) на рівні із прокурором наділений правом на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, а також на участь у судовому засіданні під час розгляду такого клопотання. Єдиною особливістю, що відрізняє у такій ситуації подання клопотання детективом від його подання прокурором є необхідність детективу перед зверненням до слідчого судді з відповідним клопотанням отримати погодження прокурора.
7.8. Водночас ст. 64-2 КПК не є тією нормою, яка визначає належного суб'єкта на звернення із клопотанням про арешт майна, оскільки дане питання урегульовано спеціальними нормами - ст. ст. 171, 172 КПК.
7.9. Застосовуючи наведений підхід, колегія суддів бере до уваги те, що за обставин цього судового провадження 05.07.2024 детектив НАБУ звернувся до Вищого антикорупційного суду із клопотанням, погодженим прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури /далі - САП/, про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_8 (а. с. 1-7, 75-76).
7.10. Враховуючи вищезазначене, оскільки детектив НАБУ звернувся до слідчої судді з клопотанням про арешт майна за погодженням із прокурором САП, тому він мав право на відповідне звернення з таким клопотанням.
7.10.1. Отже, у слідчої судді підстав для повернення клопотання про арешт майна з причини його подання детективом, а не прокурором, не було.
7.10.2. У зв'язку із цим довід апеляційної скарги щодо звернення до суду з клопотанням неуповноваженої особи не знайшов свого підтвердження.
(§2) Щодо відсутності у власника майна статусу підозрюваного
8. В оскаржуваному рішенні слідча суддя дійшла висновку, що існує обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 369 КК.
8.1. На спростування цього висновку представники вказали, відсутні будь-які підстави, які б вказували на ймовірну причетність ОСОБА_8 до кримінальних правопорушень, досудове розслідування яких здійснюється у даному кримінальному провадженні, а тому накладення арешту на його майно є незаконним.
8.2. Прокурор вказав на законність оскаржуваного рішення в цій частині.
8.3. За наслідками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що доводи представників власника майна стосовно відсутності обґрунтованої підозри причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення не мають жодного правового значення для прийняття рішення про наклаадення арешту на майно.
8.4. Так, у кримінальному провадженні №52023000000000303 розслідуються обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 368, ч. 4 ст. 369 КК, щодо ознак того, що ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , зорганізувавшись у стійке об'єднання для вчинення злочинів, з метою особистого збагачення, запропонували надати неправомірну вигоду виконувачу обов'язків Голови Державної митної служби України/далі - Держмитслужба/ ОСОБА_8 за вчинення ним дій в їх інтересах з використанням її повноважень щодо призначення на посади керівників Львівської, Волинської, Чернівецької регіональних митниць. Крім того, у рамках розслідування перевіряється версія про те, що службова особа органу державної влади прийняла пропозицію одержати неправомірну вигоду від групи осіб, організованої у стійке об'єднання, за вчинення нею дій в їх інтересах (т. 1 а. с. 8).
8.4.1. Згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України /далі - КМУ/ від 01.02.2023 №96-р ОСОБА_8 на момент подій, які розслідуються в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000303, тимчасово виконував обов'язків Голови Держмитслужби (а. с. 45).
8.4.2. У протоколах про результати аудіоконтролю осіб від 19.09.2023, 20.09.2023, 20.11.2023 зафіксовані розмови стосовно обговорення за участі ОСОБА_13 та підозрюваних ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . обставин зустрічей і пропонування ОСОБА_8 надання неправомірної вигоди за вчинення дій в їх інтересах з використанням своїх повноважень щодо призначення на посади керівників Львівської, Волинської, Чернівецької регіональних митниць (а. с. 9-23, 25-42).
9. Ураховуючи наведене і те, що арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів може бути накладений на майно будь-якої фізичної або юридичної особи... (ч. 3 ст. 170 КПК), й у кримінальному провадженні №52023000000000303 існує обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості (вчинення тяжкого та особливо тяжкого злочинів), що може бути підставою для арешту майна, то арешт майна може бути накладений не лише на майно підозрюваних, але й будь-яких інших осіб.
(§3) Щодо права на вилучення майна, віднайденого у ході обшуку
11. Слідча суддя, постановляючи оскаржуване рішення, дійшла висновку, що в органу досудового розслідування було право на вилучення мобільних телефонів, оскільки дане майно вилучено під час обшуку, дозвіл на який з правом на відшукання та вилучення, у тому числі, мобільних телефонів, надано ухвалою слідчого судді від 14.06.2024 з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінальних правопорушень.
11.1. Сторона власника майна, заперечуючи проти висновків слідчої судді, зазначила, що у детектива не було законних підстав вилучати мобільні телефони, оскільки: (1) ухвалою слідчого судді не надано дозвіл на вилучення конкретних носіїв інформації, а тому вилучені носії являються тимчасово вилученим майном; (2) вилучення мобільних телефонів здійснене без пояснення процесуальної потреби та обґрунтування наявності/відсутності тої чи іншої інформації на вказаних носіях інформації.
11.2. Прокурор заперечував проти наведеного доводу, вказуючи, що судом органу досудового розслідування було надано дозвіл на проведення обшуку з метою відшукання та вилучення, зокрема, мобільних телефонів.
11.3. За наслідками перевірки доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає їх не обґрунтованими та погоджується із висновком слідчої судді стосовно наявності у детектива повноважень на вилучення мобільних телефонів ОСОБА_8 .
11.4. Роблячи наведений висновок суд апеляційної інстанції виходить із того, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 223 КПК).
11.5. Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду (абз. 2 ч. 2 ст. 168 КПК).
11.6. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту (абз. 3 ч. 2 ст. 168 КПК).
11.7. Оскільки згідно з матеріалами судового провадження встановлено, що детективи НАБУ вилучили мобільні телефони через необхідність подолання системи логічного захисту, а їх віднайдення було, зокрема, завданням обшуку, дозвіл на який наданий за рішенням слідчої судді, враховуючи ненадання власником паролів доступу до цих телефонів, беручи до уваги призначення детективом дослідження, направленого на подолання системи їх логічного захисту із подальшим виявленням і копіюванням інформації (а. с. 92-103, 130-133), колегія суддів вважає, щодетектив мав повне право на прийняття рішення стосовно вилучення відповідного майна, надання якого разом з інформацією, що міститься на відповідних носіях, є необхідною умовою подолання логічного захисту і отримання доступу до наявної в них інформації. Водночас,зважаючи на змістом ч. 7 ст. 236 КПК, вказані мобільні телефони не є тимчасово вилученим майном у вузькому розумінні, яке використане законодавцем у главі 16 КПК, оскільки дозвіл на їх відшукання було надано ухвалою слідчої судді.
(§4) Щодо відповідності майна критеріям речових доказів
12. Слідча суддя в оскаржуваній ухвалі дійшла висновку, що мобільні телефони відповідно до положень ст. 170 КПК відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК, оскільки відомості, що містяться у вилучених під час обшуку мобільних телефонах ймовірно вміщують відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
12.1. Заперечуючи проти зазначеного, представник вказав, що (1) стороною обвинувачення жодним чином не доведено того, що вилучені мобільні телефони мають будь-яке відношення до кримінального провадження та/або містять відомості, які підлягають доказуванню, а тому вилучене майно не відповідає вимогам ст. 98 КПК; (2) у постанові про визнання мобільних телефонів речовими доказами відсутня будь-яка конкретна обставина, яка би дозволила віднести майно до речей, які містять у собі критерії, визначені у ст. 98 КПК.
12.2. Прокурор зазначив, що доводи сторони захисту є необґрунтованими та спростовуються доказами, наявними у матеріалах провадження, які підтверджують відповідність вилучених мобільних телефонів критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.
12.3. За підсумками апеляційного перегляду колегія суддів вважає, що існують підстави для накладення арешту на відповідне майно, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 170 КПК, про наявність яких правильно зазначила слідча суддя.
12.4. Вищевказаного висновку суд апеляційної інстанції дійшов, ураховуючи, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК).
12.4.1. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати можливість його використання як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається з метою збереження речових доказів) (п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК).
12.4.2. У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК).
12.5. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 98 КПК).
12.6. Отже, вилучений під час обшуку мобільний телефон, власником якого є ОСОБА_8 , відповідатиме за одним із наведених критеріїв ознакам речових доказів за наявності достатніх підстав вважати, що він (1) був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, (2) зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, (3) містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, (4) був об'єктом кримінально протиправних дій, (5) набутий кримінально протиправним шляхом.
12.7. Ураховуючи обставини, встановлені у п. п. 8.4. і 11.7. даної ухвали, колегія суддів вважає, що вилучені під час обшуку у житлі та інших володіннях за адресою: АДРЕСА_1 , мобільні телефони, які належать ОСОБА_8 (Iphone A3106 та Iphone A2645), містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, відповідають ознакам, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК. Доказів, які б спростовували наведені висновки, представником ОСОБА_9 надано не було і судом не встановлено.
12.8. Отже, враховуючи вищезазначене, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що наявні на вилучених мобільних телефонах відомості мають значення для кримінального провадження, в інший спосіб отримати неможливо.
(§5) Щодо розумності та співмірності застосованих обмежень
13. В оскаржуваній ухвалі слідча суддя робить висновок, що (1) арешт на вилучені мобільні телефони необхідно накласти з метою збереження речових доказів, та є необхідним для виконання завдань кримінального провадження щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального провадження; (2) дане обмеження права власності є співрозмірним завданням кримінального провадження; (3) арешт майна не є надмірно обтяжливим та не надано будь-яких даних, які б вказували на суттєве позначення арешту майна на інтересах ОСОБА_8 .
13.1. У свою чергу представник власника майна заперечував проти наведеного висновку, вказавши, що накладення арешту на майно ОСОБА_8 не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи потребам досудового розслідування та явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження, а також не враховано наслідки вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб.
13.2. Прокурор заперечив проти доводів представника, вказавши, що накладення арешту на майно є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів, оскільки його накладення забезпечить збереження наявної на вилучених мобільних телефонах інформації.
13.3. У ході апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали, колегія суддів встановила, що завдяки накладенню арешту може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням, зокрема вдасться перешкодити приховуванню, пошкодженню, псуванню, знищенню, перетворенню, та відчуженню мобільних телефонів, на яких міститься інформація, важлива для правильного встановлення обставин кримінального правопорушення.
13.4. Наведеного висновку колегія суддів дійшла, враховуючи, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 132 КПК).
13.5. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, зокрема що може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звертається із клопотанням (п. 3 ч. 3 ст. 132 КПК).
13.6. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК).
13.7. Відповідно до вимог ст. ст. 2, 9, 25, 91 КПК на сторону обвинувачення покладається вжиття заходів щодо швидкого, всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження, виявлення події кримінального правопорушення, осіб, які його вчинили, інших обставин, що підлягають доказуванню.
13.8. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК).
13.8.1. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні (ч. 4 ст. 132 КПК).
13.8.2. Вищенаведені положення кримінального процесуального закону узгоджуються з практикою ЄСПЛ, який, проаналізувавши питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, згідно з яким ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв'язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі «Узан та інші проти Туреччини» / Uzan and others v. Turkey, заяви №19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).
13.9. У ході застосування до цієї справи наведеного підходу колегія суддів виходить із: (1) права сторони обвинувачення самостійно визначати, які докази необхідно додатково зібрати на підтвердження обставин, що підлягають доказуванню; (2) існування високої ймовірності (ризику) приховування, пошкодження, знищення або перетворення інформації, яка міститься на мобільному телефоні, у тому числі зважаючи на неможливість його оглянути та дослідити (а. с. 20-25); (3) відмови ОСОБА_8 надати паролі доступу до вилучених мобільних телефонів, яка може свідчити про його намагання приховати від органу досудового розслідування факт своєї причетності до подій, що розслідуються у даному кримінальному провадженні.
13.10. Отже, враховуючи вищезазначене, зважаючи на існування достатніх підстав вважати, що наявні на вилучених мобільних телефонах відомості, які мають значення для кримінального провадження, в інший спосіб отримати неможливо, а незастосування даного заходу забезпечення кримінального провадження може спричинити настання ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК (приховування, пошкодження, знищення та перетворення зазначених відомостей), тому накладення арешту на майно є необхідним, оскільки може бути виконане завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням, та не створюватиме негативних наслідків для третіх осіб.
(§6) Щодо інших доводів
14. Довід представника щодо виходу слідчої судді за межі своїх повноважень, надавши оцінку та роз'яснення питанням, передбаченим ст. 100 КПК, колегія суддів вважає необґрунтованим.
14.1. Так, згідно з ч. 3 ст. 26 КПК слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
14.2. Вихід слідчої судді при постановленні оскаржуваної ухвали за межі клопотання детектива щодо арешту майна за змістом ч. 3 ст. 26 КПК, на думку колегії суддів, може проявлятися у: (1) вирішенні ним питань, про вирішення яких особа, котра звернулася з клопотанням, не просила, якщо інше прямо не передбачено кримінальним процесуальним законом; (2) врахуванні слідчим суддею при прийнятті рішення фактичних підстав для арешту, про які в клопотанні не зазначалося; (3) накладенні арешту на те майно, яке не було зазначено в клопотанні заявника.
14.3. Як вважає колегія суддів, доводи представника ОСОБА_8 про те, що слідча суддя вийшла за межі клопотання, є лише його припущенням, яке в ході апеляційного перегляду не знайшло свого підтвердження. Такі доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, спростовуються матеріалами судового провадження, зокрема, змістом клопотання та оскаржуваної ухвали. І наявності обставин, які б свідчили про протилежне, представником не доведено та судом апеляційної інстанції не встановлено.
14.4. При цьому слідча суддя не надавала роз'яснення ст. 100 КПК, а лише зробила на неї посилання, обґрунтовуючи своє рішення в частині відмови в накладенні арешту на документи на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
15. Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження.
(§7) Висновки
16. Рішення, одне з яких за результатами розгляду апеляційної скарги може постановити апеляційний суд, передбачені ст. 407 КПК.
16.1. За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді колегія суддів суду апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити ухвалу без змін (ч. 3 ст. 407 КПК).
16.2. Ураховуючи, що в ході апеляційного перегляду доводи представника не знайшли свого підтвердження, у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 22, 26, 98, 131, 132, 167-173, 236-237, 370, 376, 405, 407, 409, 418, 422, 532 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника залишити без задоволення, ухвалу слідчої судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2024 року - без змін.
Ухвала є остаточною, набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:ОСОБА_2
Судді:ОСОБА_3
ОСОБА_4