Номер провадження 22-ц/821/1392/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №710/228/24 Категорія: 305010300 Щербак О.В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
27 серпня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
секретар Широкова Г.К.
часники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
представник позивача - адвокат Гіндик Іван Миколайович;
відповідачі - держава Україна в особі Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Черкаській області;
особи, які подали апеляційні скарги - Головне управління Національної поліції в Черкаській області; Черкаська обласна прокуратура;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Черкаській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування і прокуратури,
21 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового розслідування і прокуратури.
23 квітня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Гіндиком І.М. подано до суду заяву про збільшення позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 11 травня 2019 року слідчим Шполянського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області відносно нього були внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12019250300000182 за скоєння правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України. 13 травня 2019 року внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12019250300000187 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
13 травня 2019 року матеріали обох проваджень об'єднані в одне.
27 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Згодом, 12 жовтня 2021 року відносно нього прокурором Звенигородської окружної прокуратури було затверджено обвинувальний акт, який було направлено до Ватутінського міського суду Черкаської області. Згідно ухвали слідчого судді Шполянського районного суду Черкаської області від 16 травня 2019 року накладено арешт на автомобіль ВАЗ 2106, яким позивач до цього користувався.
Вироком Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року, який залишений без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, а також скасовано арешт автомобіля ВАЗ 2106.
Вказав, що в період з 11 травня 2019 року по 02 березня 2023 року він перебував під слідством і судом 45 місяців і 20 днів.
За час перебування під слідством та судом він зазнав моральних страждань та був обмежений у користуванні своїм майном - автомобілем, внаслідок чого зазнав істотних обмежень власних прав. Вважає, що вказані обставини є підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив стягнути з держави Україна на свою користь моральну шкоду в розмірі 365 333 грн. 20 коп. за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 329 066 грн. 64 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ГУНП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури в дохід держави судовий збір в розмірі по 1645 грн. 33 коп. з кожного.
В решті позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, зокрема, які зазначені у справі відповідачами, позивачу завдано моральної шкоди, що підтверджено виправдувальним вироком Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року, який залишений без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року, тому він має право на захист своїх прав шляхом відшкодування шкоди, яку зобов'язана відшкодувати держава.
Суд дійшов висновку, що кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України і такий спосіб стягнення не виходить за межі позовних вимог, а поновить порушені права позивача, при цьому судом не змінено ні підстави позову, ні зміст позовних вимог.
Визначаючи розмір стягнення моральної шкоди районний суд керувався частиною третьою статті 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до якої, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Врахувавши положення ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», згідно з якими з 01 квітня 2024 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 8 000 грн. той факт, що період незаконного та безпідставного перебування під слідством та судом позивача склав 41 місяць та 4 дні, що було доведено в судовому засіданні, ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог та відшкодування моральної шкоди в розмірі 329 066 грн. 64 коп.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішено у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Черкаська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Шполянського районного суду Черкаської області в частині відшкодування моральної шкоди, зменшивши розмір стягнення на користь позивача до 65 813 грн. 33 коп. та скасувати рішення в частині стягнення з Черкаської обласної прокуратури та ГУНП в Черкаській області судового збору. Судовий збір за подачу апеляційної скарги компенсувати Черкаській обласній прокуратурі за рахунок держави.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції при обрахунку розміру моральної шкоди порушено вимоги матеріального права, а саме статтю 23 ЦК України, згідно якої при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості та статтю 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду визначено на рівні 1 600 грн. Черкаська обласна прокуратура вважає розмір стягнутої моральної шкоди завищеним, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Крім того, вказано, що стягнення з Черкаської обласної прокуратури судових витрат, від сплати яких звільнено позивача, фактично є покладенням на неї, як державний орган, що фінансується з державного бюджету, не передбаченої законом матеріальної відповідальності, тому рішення в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню.
В апеляційній скарзі ГУНП в Черкаській області просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.
В обґрунтування помилковості обрахунку районним судом розміру моральної шкоди приведені доводи, аналогічні тим, що приведені Черкаською обласною прокуратурою в своїй апеляційній скарзі. Крім того зазначено, що позивачем не доведено, що у зв'язку з обвинуваченням йому завдано шкоди, не доведено її розміру та протиправність поведінки заподіювача шкоди і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Тому, враховуючи відсутність належних доказів заподіяння моральної шкоди в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю. На цю обставину суд першої інстанції належної уваги не звернув, тому дійшов до помилкового висновку про часткове задоволення позову.
У відзиві представника ОСОБА_1 - адвоката Гіндика І.М. на апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для скасування рішення суду. Зазначено, що суд першої інстанції правильно врахував положення ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та здійснив розрахунок моральної шкоди з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час розгляду справи та врахував висновки Верховного Суду, якими неодноразово підтверджувалася позиція, що при розгляді справ вказаної категорії здійснювати розрахунок саме у відповідності положень ч. 3 ст. 13 вищевказаного Закону.
Заслухавши учасників процесу, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року (а.с. 44-52 Т.1) залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 02 березня 2023 року (а.с. 53-60 Т.1) ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 266514, ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем (а.с. 155 Т.1).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що за час перебування під слідством та судом, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду йому завдано моральної шкоди , що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, що потребують додаткових зусиль для організації його подальшого життя.
При визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції застосовано положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання моральної шкоди іншій особі.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, належить відшкодування моральної шкоди (пункт 9 вказаної частини).
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Статтею 56 Конституції України визначено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до вимог ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 266/94 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода,завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
За статтею 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку.
Відповідно до п.3 Положення про застосування ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18, близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 06 березня 2019 року в справі № 161/10842/15-ц, від 15 грудня 2021 року в справі № 451/1215/18, від 31 серпня 2021 року у справі № 306/701/20, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ЗУ № 266/94 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Ч.1 ст. 4 ЗУ № 266/94 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 4 вищевказаного Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЗУ № 266/94 «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування».
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), де зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
За п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини 1950 року, ратифікована ЗУ від 17 липня 1997 року № 475/97 кожен має право на свободу та особисту недоторканність; нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених цим пунктом, і відповідно до процедури, встановленої законом. Перелік цих випадків є вичерпним, і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям вказаного пункту, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine, заява № 38717/04), § 26).
Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати п. 1 ст. 5 вищезазначеної Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільним і, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману, або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 липня 2012 року у справі «Луценко проти України» (Lutsenko v. Ukraine, заява № 6492/11), § 62).
Відповідно до п. 5 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини 1950 року кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
Цей пункт гарантує право на відшкодування не лише за завдану матеріальну шкоду, але й за будь-яке страждання, тривогу, розчарування, яких особа може зазнати внаслідок порушення інших положень статті 5 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 10 листопада 2015 року у справі «Саакян проти Вірменії» (Sahakyan v. Armenia, заява № 66256/11), § 29).
Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення (невиконання чи неналежне виконання) яких конвенційних обов'язків позивач вимагає від держави відшкодування шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене і, зрештою, який розмір відшкодування є обґрунтованим відповідно до цього порушення та з огляду на практику ЄСПЛ щодо подібних ситуацій.
У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 352 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не буде подано. К разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
Відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 759/2707/18, від 06 червня 2024 року у справі № 953/3527/20 вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу повідомлення про підозру до набрання виправдувальним вироком законної сили.
Колегія суддів погоджується з висновком районного суду в частині визначення періоду перебування ОСОБА_1 під слідством і судом з 27 вересня 2019 року по 02 березня 2023 року. Хоча матеріали справи й не містять доказів дати вручення підозри, суд першої інстанції правильно врахував, що сторони визнали в позовній заяві та відзивах на неї обставину вручення підозри 27 вересня 2019 року, тому вона відповідно до положень ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Ухвала Черкаського апеляційного суду про залишення вироку Ватутінського міського суду Черкаської області від 26 серпня 2022 року постановлена 02 березня 2023 року, тому вказана дата є кінцевим терміном визначення перебування позивача під слідством та судом.
В апеляційних скаргах Черкаська обласна прокуратура та ГУНП в Черкаській області зазначали, що суд першої інстанції безпідставно не врахував статтю 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду визначено на рівні 1 600 грн.
Доводи апеляційних скарг в цій частині є необґрунтованими.
Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальними і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.
Зміни до статті 13 вищезазначеного Закону України не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема ЗУ «Про Державний бюджету України».
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, підтриманого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/2373/15-ц враховуючи ч. 3 ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суди при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди повинні виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткового мінімуму громадян, що діють на час розгляду справи.
Право на відшкодування моральної шкоди на підставі ЗУ № 266-94 виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Оскільки ОСОБА_2 судовим рішеннями було визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень, тому переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав і він має право на відшкодування моральної шкоди у порядку, передбаченому ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Рішення суду у справі № 710/228/24 ухвалено 02 липня 2024 року, тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував розмір мінімальної заробітної плати, що встановлений з 01 квітня 2024 року та діяв на момент ухвалення рішення суду в сумі 8 000 грн., що визначено ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Підстав для зміни чи скасування висновку суду в цій частині колегія суддів не вбачає.
Крім того, колегія суддів погоджується також з висновком районного суду в частині визнання необгрунтованими доводів відповідачів про відмову в задоволенні позову з підстав незалучення до участі у справі органів Державної казначейської служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов'язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
Відповідний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20.
Питання про розподіл судових витрат вирішено районним судом у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено обґрунтоване рішення, доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду, тому рішення суду скасуванню чи зміні не підлягає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 02 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений 28 серпня 2024 року.
Судді