29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"01" листопада 2010 р.Справа № 22/1829-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Транс Лайн" с. Давидківці, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл.
до 1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" м. Київ в особі Хмельницької обласної філії "Укрсоцбанк", м. Хмельницький
до 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький
про визнання недійсним договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р.
Суддя Заверуха С.В.
Представники сторін:
позивач: не з'явився
відповідач 1: Левенцова О.А. - представник за довіреністю від 04.10.2010 р.
відповідач 2: не з'явився
Повний текст рішення підписано та складено 01.11.2010 р.
Суть спору: позивач звернувся з позовом до 1. акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ в особі Хмельницької обласної філії АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Хмельницький (в подальшому відповідно до нової редакції статуту, погодженого Національним банком України 28.04.2010 р. та зареєстрованого державним реєстратором 14.06.2010 р., відбулася заміна найменування банку, зокрема, Приватне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" стало правонаступником акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк") 2. фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький про визнання недійсними договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р, вважаючи його таким, що суперечить нормам чинного законодавства. На думку позивача, договір поруки фактично передбачає основне зобов'язання, за яке Позивач має нести відповідальність перед Відповідачем 1 та яке виражене в іноземній валюті - доларах США. Однак, як зазначає позивач, діючим законодавством використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за загальним правилом забороняється. На підтвердження своїх позовних вимог, позивач посилається на ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного реагування та валютного контролю", пункту 6.1 Правил НБУ "про використання готівкової валюти на території України", ч.2 ст. 192 та ч.3 ст. 533 ЦК України.
Також, як на підставу для визнання недійсним договору позивач посилається на те, що договір №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006 р. укладений між ТОВ "Союз Транс Лайн" та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "укрсоцбанк", а скріплений печаткою Хмельницької обласної філії акціонерно- комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" а не печаткою головної установи яка укладала договір.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні, посилаючись на те, що вони підтверджені поданими доказами.
Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, витребувані судом документи не подав, що у відповідності до ст. 75 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами. Ухвала про порушення провадження у справі надіслана на адресу відповідача рекомендованим листом.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні 01.11.2010р. надав клопотання про припинення провадження у справі на підставі ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та посилаючись на п.2 ст.12 ГПК України. На думку відповідача-1 даний cпip не підлягає вирішенню у господарських судах, оскільки договір поруки № 880/954 ПЮО65 від 12.12.2006 року, укладений між позивачем та відповідачами, містить третейське застереження, яке передбачає вирішення спору, що виникає у зв'язку з виконанням умов даного договору Постійно діючим Третейським судом при асоціації українських банків.
Між тим, 01.11.2010р. відповідачем-1 подано заперечення на позов, відповідно до якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення посилається на те, що позивач не враховує ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої "Використання іноземної валюти, а також; платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом». Звертає увагу суду на те, що Закон України "Про Національний банк України" хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони, а відтак і не позбавляє Банк можливості на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті. На думку відповідача-1, посилання Позивача у позовній заяві на ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", як на підставу визнання договору кредиту, а відтак і договорів забезпечення, недійсними, спростовується п.п. ч.4 ст. 5 Декрету. Наголошує, що позивачем не наведено жодних нормативних документів, правовий аналіз яких дає підстави вважати укладену кредиту операцію такою, що проведена Банком-Відповідачем з порушенням меж, встановлених діючим законодавством. На обґрунтування заперечення на позовну заяву представник відповідача-1 просить суд взяти до уваги Лист Національного банку України №28-313/2178 від 29 травня 2001 року, у відповідності до якого (станом на вказану дату) "вимоги або інші обмеження відносно граничного розміру сум і строків повернення кредитів у іноземній валюті, що залучаються чи надаються резидентами України, діючим законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманню чи наданню кредитів у іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України". Позиція Національного банку України щодо правомірності укладення кредитних договорів в іноземній валюті викладена в Листі Національного банку України від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612, та полягає в наступному: уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Посилається на п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, від 14 жовтня 2004 р. N 483. Отже, одним із способів розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик - є надання банківського кредиту. Тому, Генеральний договір про надання кредитних послуг №880/255-ГД 36 від 18 серпня 2008 року, укладено між: Позивачем та АКБ "Укрсоцбанк", з усіма належними повноваженнями наданими останньому, оскільки АКБ "Укрсоцбанк" у встановленому законом порядку отримав банківську ліцензію на здійснення всіх вище перелічених операцій, в тому числі кредитних.
Щодо твердження позивача про скріплення договору неналежною печаткою банку зазначає наступне. Печатки банку виготовлені та використовуються відповідно до Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також: порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року N17, Зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1999р. за N264/3557.Таким чином, на думку представника відповідача-1, в момент вчинення правочину сторонами було дотримано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ст. 203 ЦКУ. Вважає, що позов задоволенню не підлягає та просить у задоволенні позову позивачу до ПАТ "Укрсоцбанк" про визнання недійсним договору поруки відмовити повністю.
Вирішуючи клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі необхідно зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
За приписами статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно з пунктом 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону (п. 1ст. 7 даного закону).
Таким чином, вимога відповідача-1 про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір cпip не підлягає вирішенню у господарських судах, прямо порушує норми Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
В силу статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Частина 3 даної статті передбачає, що угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода (третейське застереження) є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті такий спір.
При системному тлумаченні наведених правових норм вбачається, що укладення третейської угоди чи то у вигляді третейського застереження у договорі, чи то у вигляді окремої письмової угоди, до виникнення спірних правовідносин, зумовлює виникнення у зацікавленої сторони права, у випадку виникнення спору, з метою захисту своїх прав і законних інтересів, на звернення до третейського суду.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що спір про визнання договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. недійсним не є предметом третейської угоди і підлягає розгляду у господарському суді.
Проте, товариство з обмеженою відповідальністю "Союз Транс Лайн" с. Давидківці, Хмельницького р-ну, Хмельницької обл. звернулось з позовом до ПАТ (Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку) "Укрсоцбанк" м. Київ в особі Хмельницької обласної філії АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Хмельницький та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький про визнання недійсним договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р., тобто вказаний спір не випливає і не пов'язаний з укладенням чи виконанням договору, а тому передбачені умови застереження не розповсюджуються на даний предмет спору (аналогічна позиція міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 07.04.2010 № 33/494).
Водночас, необхідно звернути увагу на те, що обмеження права звернення до господарського суду не допускається.
Тобто, неможливо позбавити особу права на розгляд її справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальними законом.
Окрім цього, п.43 Листа Вищого господарського суду від 12.03.2009 № 01-08/163 „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” (Чи підлягає розглядові у господарському суді позовна заява про визнання недійсною третейської угоди, якщо таку заяву подано особою, яка не є стороною у третейському розгляді? Чи підлягає розглядові відповідна заява, подана після закінчення строку, передбаченого частиною четвертою статті 51 Закону України "Про третейські суди"? - третя особа, яка не є стороною третейської угоди, не позбавлена права на звернення, зокрема, до господарського суду з позовом про визнання такої угоди недійсною, якщо вважає, що ця угода порушує її права або охоронювані законом інтереси. Підсудність відповідної справи визначається за загальними правилами статті 15 ГПК.
З огляду на зазначене, не заслуговують на увагу доводи відповідача-1 про те, що спір не підлягає розгляду у господарських судах у зв'язку з погодженням в спірному договорі третейського застереження та відповідно вирішення справи саме у Третейському суді.
Необхідно також відмітити, що відповідач у поданих запереченнях на позов просить відмовити в задоволенні позовних вимог, що є фактично клопотанням про розгляд справи по суті.
Отже, враховуючи викладене вище, підстави для припинення провадження у справі відсутні.
Таким чином, в задоволенні клопотання відповідача-1 про припинення провадження у справі необхідно відмовити.
Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.
Згідно довідки з ЄДРПО України товариство з обмеженою відповідальністю "Союз Транс Лайн" зареєстроване як юридична особа за юридичною адресою: Хмельницька обл., Хмельницький р-ну, с. Давидківці, вул. Ленінградська, б.15, код 31617366.
Згідно довідки з ЄДРПО України Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" зареєстроване як юридична особа за юридичною адресою: м. Київ, вул. Ковпака 29, код 00039019.
Згідно п. 1.2 статуту Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк", останній є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк".
12 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі начальника управління роздрібних продаж Хмельницької обласної філії Мельниковою Ларисою Василівною та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 880/448-РКМ 381.
За умовами даного кредитного договору Відповідач 1 надає Відповідачу 2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання грошові кошти у сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США, зі сплатою 14% річних, які Відповідач 2 має повернути до 05 грудня 2009 року.
На забезпечення виконання вимог договору кредиту, 12 грудня 2006 року між Відповідачем 1 (заставодержателем), відповідачем 2 фізичною особою - громадянином України ОСОБА_2, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної-особи підприємця (позичальником) та Позивачем (поручителем) було укладено договір поруки № 880/954 ПЮО 65, за умовами якого Позивач зобов'язувався перед Відповідачем 1 солідарно відповідати за виконання відповідачем 2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 880/448-РКМ від 12.12.2006р. (п.1.1 договору).
Відповідно до ст.2 договору поруки змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення кредиту за Договором кредиту № 880/448 - РКМ 381 від 12 грудня 2006 року, в розмірі 150 000 тис. доларів США 00 центів США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 грудня 2009 року в строки та на умовах, визначених в Договорі кредиту, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 14 % (чотирнадцять) процентів річних та комісій, у розмірі, в строки 11 в порядку, що визначені Договором кредиту; сплата можливих штрафних санкцій, визначених Договором кредиту; сплата інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
Договір поруки набирає чинності з дати його укладання. Договір підписаний від імені кредитора - ОСОБА_8, позичальника - ОСОБА_2, поручителем - ОСОБА_9 та скріплений печатками кредитора і поручителя.
Позивач вважаючи, що умови договору суперечать нормам чинного законодавства та зважаючи на те, що договір скріплений печаткою відповідача 1, який є неуповноваженою на це особою, звернувся з позовом до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" м. Київ в особі Хмельницької обласної філії АКБ СР "Укрсоцбанк", м. Хмельницький, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Хмельницький про визнання недійсним договору поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р.
Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.
Згідно ч.4 ст.179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною 2 ст.524 Цивільного Кодексу України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Таким чином, зазначені вищі норми права не місять жодних обмежень щодо їх застосування в якихось конкретних випадках.
Частина 2 статті 9 Цивільного кодексу України, якою передбачено застосування Цивільного кодексу України до урегулювання відносин в сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, а також до трудових та сімейних відношенням, також зазначає, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання.
Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України” „Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається, усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів”.
Вказаний Закон хоча і визначає національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони, а відтак і не позбавляє Банк можливості на вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті.
У відповідності до ч.2 ст.37 Закону України „Про Національний банк України”, Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.
Відповідно до ст.ст.1,7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 ”Про систему валютного регулювання і валютного контролю” іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Згідно із Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 „Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями” валютою платежу є будь-яка валюта, в якій здійснюється, згідно з умовами договору, оплата товару.
Позиція Національного банку України щодо правомірності укладення кредитних договорів в іноземній валюті викладена в Листі Національного банку України від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612, та полягає в наступному: уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Тому договір про надання відновлювальної кредитної лінії, укладений між відповідачем 2 та відповідачем 1, з усіма належними повноваженнями наданими останньому, оскільки ПАТ „Укрсоцбанк” у встановленому законом порядку отримав банківську ліцензію на здійснення всіх вище перелічених операцій, в тому числі кредитних (копія ліцензії Національного банку України №5 видана АКБ „Укрсоцбанк” від 16.12. 1999 р. з додатком до неї а також копії Дозволів, що видані Національним банком України для ПАТ „Укрсоцбанк” з додатками до них).
У відповідності до п.5.3 глави 5 Положення "Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій", затвердженого постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 р. №275 визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю."
П.1.1. кредитного договору від 12.12.2006р. сторони домовились про надання та повернення кредиту в сумі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США, зі сплатою 14% річних, які Відповідач 2 має повернути до 05 грудня 2009 року.
П. 2.1. договору поруки № 880/954 ПЮО 65, Позивач зобов'язувався перед Відповідачем 1 солідарно відповідати за виконання Відповідачем 2 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, а також можливих штрафних санкцій у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 880/448-РКМ від 12.12.2006р. Відповідно до ст.2 договору поруки змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення кредиту за Договором кредиту № 880/448 - РКМ 381 від 12 грудня 2006 року, в розмірі 150 000 тис. доларів США 00 центів США з кінцевим терміном погашення заборгованості до 05 грудня 2009 року в строки та на умовах, визначених в Договорі кредиту, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Договором кредиту; сплата процентів за користування кредитом у розмірі 14 % (чотирнадцять) процентів річних та комісій, у розмірі, в строки 11 в порядку, що визначені Договором кредиту; сплата можливих штрафних санкцій, визначених Договором кредиту; сплата інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом факти, зміст забезпеченого порукою зобов'язання вираженого в іноземній валюті відповідно до п.2 Договору поруки, не порушує норми діючого законодавства, оскільки така заборона не передбачена будь-яким нормативним актом. При цьому приймається до уваги, те що сторони договором кредиту №880/448-РКМ381 обумовили обов'язок відповідачів провести розрахунок в іноземній валюті - доларах США, проте даний договір не визнаний у встановленому законодавством порядку недійсним.
Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, усі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у розумінні статті 203 ЦК України сторонами додержані, а саме: договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. відповідає вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства; особи, які уклали договір поруки №880/954 ПЮО 65 від 12.12.2006р. мали необхідний обсяг цивільної дієздатності (в процесі розгляду справи протилежного не доведено); волевиявлення учасників цього правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено підписами і печатками сторін; оспорюваний договір поруки вчинено у формі, встановленій законом; за цим договором настали реальні правові наслідків, що обумовлені ним.
Доводи позивача, щодо скріплення договору поруки печаткою Хмельницької обласної філії Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк", а не печаткою головної установи, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки скріплення печаткою Хмельницької обласної філії, не суперечить ст. 207 ЦК України. Так, Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Крім того, начальнику управління роздрібних продаж Хмельницької обласної філії Мельковій Л.В. надано право підписувати даного виду договори.
За таких обставин, суд не знаходить підстав для визнання недійсним оспорюваного позивачем договору, а отже і для задоволення позову.
Судові витрати по справі необхідно покласти на позивача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, СУД -
У позові відмовити.
Суддя С.В. Заверуха
Віддрук. 4 прим.:1 - до справи,2 - позивачу,3,4 - відповідачам. Секретар судового засідання О.О.Свіжа
Повний текст рішення підписано та складено 01.11.2010 р.