Справа №463/4341/24
Провадження №2-а/463/57/24
27 серпня 2024 року м.Львів
Личаківський районний суд м. Львова в складі:
головуючий суддя Юрій БІЛОУС,
за участі секретаря судового засідання Оксани КОЗАК,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Львова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: поліцейський 2 взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Гриник Володимир Миколайович,
про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
учасники справи:
позивач ОСОБА_2 , не з'явився (клопотання),
представник позивача - адвокат Олена БІДАК, не з'явилась (клопотання)
представник відповідача - Департаменту патрульної поліції, не з'явився (клопотання),
третя особа - поліцейський 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області ДПП Володимир ГРИНИК, не з'явився,
встановив:
ОСОБА_3 виклад позовних вимог:
Представник гр. ОСОБА_1 , (надалі Позивача) адвокат Бідак О., (надалі представник Позивача) звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, 01.05.2024 року поліцейським 2 взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 складено постанову серії ЕНА №2047310 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі відносно позивача ОСОБА_1 , якою накладено адміністративне стягнення штраф у розмірі 3400грн. за ч.2 ст. 126 КУпАП. Копію цієї постанови отримано позивачем 01.05.2024p. Вказана постанова порушує права позивача, в тому числі майнові, оскільки його протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності та протиправно зобов'язано сплатити кошти. Оскаржувану постанову серії ЕНА №2047310 (далі також оскаржувана постанова) вважають протиправною та просять її скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити з наступних підстав. Щодо невідповідності кваліфікації дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності фактичним обставинам справи та суті порушення ПДР України. В отриманій ОСОБА_1 копії постанови серії ЕНА № 2047310 вказано: «... водій керуючи тз рухався 95 км/год при дозволених 50 км/год. У населеному пункті с. Зимна вода. Швидкість руху вимірювалась лазерним приладом TRUCAM LT120/20 TC 008380 та в ході перевірки було виявлено відсутню категорію на право керування, чим порушив п.2.1.а. ПДР - Керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ Стаття, частина статті КУПАП: СТ. 126 ч.2». З цього приводу зазначимо наступне. Однією з кваліфікуючих ознак для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 126 КУпАП є керування транспортним засобом такою особою, яка не має права керування певним видом транспортного засобу. Відповідач кваліфікував допущене позивачем правопорушення за пунктом 2.1 «а» ПДР. Згідно підпункту «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху (далі ПДР) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Тобто, у пункті 2.1 «а» ПДР йдеться про те, що водій механічного транспортного засобу, маючи право на керування таким ТЗ, не має при собі відповідного посвідчення водія. За порушення вимог пункту 2.1 «а» ПДР наступає адміністративна відповідальність за частиною 1 ст. 126 КУпАП.
Отже, в разі встановлення факту того, що особа керує транспортним засобом (в тому числі не механічним ТЗ) і не має права керування певним видом транспортного засобу, то така особа підлягає адміністративній відповідальності за частиною 2 ст. 126 КУпАП. Однак, дії такої особи не можуть бути кваліфіковані як порушення пункту 2.1 «а» ПДР. Тому, в оскарженій постанові серії ЕНА №2047310 від 01.05.2024 р., невірною є визначена відповідачем кваліфікація правопорушення за пунктом 2.1 «а» ПДР.
Крім того, згідно ч.2 ст.283 КУПАП постанова повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи. Такі обставини, тому числі наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, повинні встановлюватись на підставі доказів (ч.1 ст.251 КУпАП). Відповідно до п.10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В свою чергу, за п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Додам, що положення Закону «Про національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення. Приймаючи рішення про накладення адміністративного стягнення за вчинення ОСОБА_1 правопорушення, посадова особа Управління патрульної поліції у Львівській області вважала доведеними обставини вчинення правопорушення. Однак, жодних доказів на підтвердження викладеного в оскаржуваній постанові не зазначено, до постанови таких не долучено, підтвердженням чого є сам зміст оскаржуваної постанови та той факт, що пункт 7 постанови серії ЕНА № 2047310 «До постанови долучено:» не містить жодного запису, про що розписався поліцейський ОСОБА_4 , відповідно, до оскаржуваної постанови не було долучено жодного доказу.
З огляду на наведене, просила суд спірну постанову скасувати, а справу провадженням закрити.
10.06.2024 року від сторони відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов. У вказаному відзиві сторона відповідача зазначає наступне.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють ПДР України. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Відповідно до п. 2.3.6 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Пункт 12.4 ПДР України встановлює дозволену швидкість руху у населених пунктах не більше 50 км/год. Також, відповідно до п. 12.9.6 ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII. А саме: водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»). Згідно ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Щодо зупинення Інспектором Позивача, суті вчиненого ним правопорушення Інспектор чітко спостерігав факт допущення Позивачем порушення вимог ПДР, а тому, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зобов'язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що і було зроблено шляхом зупинення транспортного засобу під керуванням Позивача. Позивач здійснив зупинку свого транспортного засобу та почав вести діалог з працівником поліції в особі інспектора поліції ОСОБА_4 . Останній, дотримуючись ст. ст. 278, 279 КУпАП та Інструкції «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» № 1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція № 1395 від 07.11.2015), представився, пояснив Позивачеві причину зупинки та надав докази вчинення позивачем порушення швидкісного режиму, а саме фото з приладу TruCam LT120/20 TC008380. Після надання доказів вчинення правопорушення, почав з'ясовувати всі необхідні обставини для початку розгляду справи по суті. На законну вимогу інспектора пред'явити посвідчення водія відповідної категорії, позивач заявив, "що забув посвідчення водія вдома, попросив зачекати певний час". Інспектор ОСОБА_4 , надав позивачу таку можливість. Як можна зрозуміти з наявних відеоматеріалів з бодікамер (до відзиву додається), протягом 30 хв. очікування посвідчення водія позивачу так ніхто і не привіз. Інспектор звернувся до позивача з вимогою надати паспорт громадянина України, ( який попередньо при зупинці ТЗ був у позивача), але ОСОБА_1 не надав такого. Інспектор Управління на основі зібраних доказів та доведення вини Позивача, перевіривши наявність посвідчення водія відповідної категорії через Інформаційний портал Національної поліції ( ІПНП) та виявивши відсутність у позивача права керування легковими автомобілями, тобто категорії В, а лише наявність категорії А, прийняв рішення про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, внаслідок чого і було винесена дана Постанова. (на підтвердження вищевказаного додано до суду копію витягу з ІПНП, де чітко зазначено, що на момент вчинення позивачем правопорушення, а саме: 01.05.2024 року в ОСОБА_1 було наявне лише Посвідчення водія категорії А).
Щодо законності використання приладу TruCam LTI 20/20 Наказом державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №100 від 19.02.2002, зареєстрованим Міністерством юстиції України 04.03.2002 за №222/6510, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі №972 від 14.06.2016, затверджено Порядок оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки затвердженому типу та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки, згідно з п.п. 2.5 якого, сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва оформлюються на типи засобів вимірювальної техніки, які занесено під одним реєстраційним номером до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки. Відповідно до п. 2.6 Порядку оформлення та видачі сертифікатів затвердження типу та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікатів відповідності засобів вимірювальної техніки, затвердженому типу та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки, сертифікати затвердження типу засобів вимірювальної техніки та свідоцтва про визнання затвердження типу засобів вимірювальної техніки чинні до вилучення відповідних типів засобів вимірювальної техніки з Державного реєстру. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 №1362 внесені зміни до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а саме: згідно з п. 1 виключені з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки певні типи засобів вимірювальної техніки, внесені до нього за відповідними номерами, зокрема У3197-12. Однак, засоби вимірювальної техніки, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Виключення з Державного реєстру на підставі наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 02.11.2015 №1362 типу засобу вимірювальної техніки вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 ТгиСАМ, який зареєстрований в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12 не встановлює неможливість його використовувати. Тому, враховуючи, що прилад TruСАМ введено в експлуатацію в період його перебування в Державному реєстрі, відповідно його подальша експлуатації не обмежена нормами чинного законодавства України. TruСАМ, які введено в експлуатацію з 2012 по 2015 роки, дозволяється використовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Всі прилади, що використовуються працівниками патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCaт визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року № 193
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Тому, достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу в судовому процесі. Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTI 20/20» виробництва LaserTechnologyInc також підтверджується наявністю виданого ДП «Укрметртестстандарт» Укрметртестстандарт» сертифіката перевірки типу № UA.TR. 001 241-18 Rev. 0 від 26 грудня 2018 року, експертним висновком Адміністрації держспецзв'язку №04/05/02-2522 від 07.09.2021 та свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/28269 від 05.09.2023 року.
З огляду на викладене просить відмовити повністю у задоволенні позову у зв'язку з безпідставністю такого. Розглянути справу без участі сторони відповідача.
01.08.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив.
Представник Позивача у відповіді на відзив наголосила, що з наданих Відповідачем матеріалів відеофіксації взагалі не вбачається, що мав місце розгляд справи про адміністративне правопорушення, в тому числі передбачений главою 22 КУпАП, передбаченого КУпАП розгляду, в тому числі процедури розгляду, взагалі не було. Поліцейський не представився, не роз'яснив права Позивачу, обмежившись лише зазначенням, що він представляє патрульну поліцію Львівської області та проханням надати посвідчення водія та реєстраційні документи на транспортний засіб.
Зазначила, що з доданих до відзиву матеріалів відеофіксації вбачається, що позивачу не було роз'яснено його права та обов'язки. При проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному Законом "Про Національну поліцію". (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону "Про Національну поліцію". Крім того, контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відео фіксації (дорожній знак " 5.70"), вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону, згідно якої інформація про змонтовану/ розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Крім цього, відповідачем не додано доказів місцезнаходження дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги.
Просить прийняти відповідь на відзив та адміністративний позов задовольнити.
14.08.2024року на адресу суду надійшли додаткові пояснення від Представника позивач, в яких акумулюється позиція, яка була висловлена в адміністративному позові та відповіді на відзив, прохальна частина незмінна: адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2047310 від 01.05.2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч.2 ст.126 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, закрити.
ІІ. Позиція учасників справи:
В судове засідання Позивач та його представник не з'явилися, однак подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності. При цьом,у представник Позивача зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача - ДПП, у судове засідання не з'явився, однак у відзиві на позов наголосив про розгляд справи у їх відсутності, при цьому зазначив, що позовні вимоги заперечують в повному обсязі.
Третя особа - поліцейський 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області ДПП Гриник В., в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи, не подав.
У відповідності до вимог частини 1 статті 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи зазначені обставини, суд вирішив розглядати справу на підставі наявних у ній доказів.
У зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін у спрощеному порядку, відповідно до ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали вказаної адміністративної справи, суд приходить до наступного висновку.
ІІІ. Процесуальні дії у справі:
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14.05.2024 року між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Яворського С.Й..
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.06.2024 року між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Гирича С.В..
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.07.2024 року між суддями вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Ціпивко І.І..
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.07.2024 року між суддями, вилучено суддю Ціпивко І.І., і вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Білоусу Ю.Б..
Ухвалою судді від 19.07.2024 прийнято справу до свого провадження та призначено для розгляду.
ІV. Установлені фактичні обставини справи і зміст правовідносин, що виникли між сторонами, із посиланням на докази, у тому числі й ті, що відхилені судом, а так само і оцінка аргументів сторін:
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
У відповідності з статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Згідно частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , 01.05.2024р., керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN JETTA з державним номерним знаком НОМЕР_1 рухався 95 км/год при дозволених 50 км/год. У населеному пункті с.Зимна вода. Швидкість руху вимірювалась лазерним приладом TRUCAM LTI20/20 ТС 008380 та в ході перевірки було виявлено відсутню категорію на право керування, чим порушив п.2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ - частина 2 статті 126 КУпАП.
В подальшому третьою особою у справі - поліцейським 2 взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції ОСОБА_4 складено постанову серії ЕНА №2047310 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі відносно щодо позивача ОСОБА_1 .
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративних правопорушень, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. за №3353, встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. за №1306.
Згідно з п.1.1. ПДР, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
У відповідності до п.1.3. Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Відповідно до п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови стало те, позивач ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, в населеному пункті с. Зимна Вода рухався зі швидкістю 95км/год., перевищивши дозволену швидкість більше ніж на 40 км/год., чим порушив п.12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.122 КУпАП.
Відповідно п.12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які стосуються правил дорожнього руху.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно статті 23 наведеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Частиною 2 статті 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Щодо невідповідності кваліфікації дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, фактичним обставинам справи та суті порушення ПДР України, а саме:
Однією з кваліфікуючих ознак для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП є керування транспортним засобом такою особою, яка не має права керування певним видом транспортного засобу. Відповідач кваліфікував допущене позивачем правопорушення за пунктом 2.1 «а» ПДР. Згідно підпункту «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Тобто, у пункті 2.1 «а» ПДР ідеться про те, що водій механічного транспортного засобу, маючи право на керування таким ТЗ, не має при собі відповідного посвідчення водія чи непред'явлення такого. За порушення вимог пункту 2.1 «а» ПДР наступає адміністративна відповідальність за частиною 1 ст.126 КУпАП.
Відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП може настати за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Отже, для того, щоб кваліфікувати порушення за ч.2 ст.126 КУпАП потрібно, щоб особа пред'явила посвідчення водія, таке посвідчення мало б бути доказом у справі, з нього поліцейський міг б зробити висновок про те, що в особи відсутнє право на керування таким транспортним засобом.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
В оскаржуваній постанові Відповідач покладався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивачки в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт», а саме: здійснення вимірювання швидкості руху приладом TRUCAM.
Даючи оцінку зібраним по справі доказам, суд зазначає, що надані представником відповідача ДПП фотознімки, здійснені за допомогою технічного засобу TruCam LTI 20/20, містить інформацію про те, що автомобіль рухався на ділянці дороги М-11.
При цьому, доказів того, що зображена на фото частина дороги розташована в межах населеного пункту представником відповідача не подано. Також відсутні докази того, що дана частина дороги знаходиться в зоні дії дорожнього знаку, яким позначається населений пункт.
Крім того, Відповідач не посилався взагалі на дію дорожнього знаку п.5.49 «населений пункт», а лише зазначив, що позивачем ОСОБА_1 , перевищено швидкість в населеному пункті.
Також суд враховує, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише на ділянках доріг, які знаходяться в межах дії відповідного знаку про здійснення відео фіксації (дорожній знак «5.76»), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно якої інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.
Натомість, оскаржувана постанова не містять інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини щодо розміщення на вказаній ділянці дороги дорожнього знаку «5.76», лише за наявності якого можливе монтування/розміщення фототехніки і відеотехніки для фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
Слід також зазначити, що із долученого відеозапису суд встановив, що на рухомий автомобіль наведено ціль та здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що свідчить про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля TruCAM LTІ 20/20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керувала позивачка.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM LTІ 20/20, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Враховуючи вищевикладені положення ст.40 Закону № 580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст.40 названого Закону.
Інших доказів, які підтверджують наявність складу правопорушення та спростовують пояснення позивачки, викладені в адміністративному позові, які б дозволили вказати на достовірність обставин викладених в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності позивача ОСОБА_1 , відповідачами суду не надано.
Слід вказати, що в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа №743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Таким чином, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Отже, лише наявність усіх ознак адміністративного правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 204/8036/16-а.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Підсумовуючи вказане вище, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП, відповідачем не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами вчинення позивачем ОСОБА_1 , правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.
За таких обставин та враховуючи, що Відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити та скасувати оскаржувану постанову, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам адміністративного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
V. Вирішення долі судових витрат:
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, те що Позивачем не ставиться питання про відшкодування судових витрат по розгляду справи з Відповідача, то відповідно суд такі залишає за Позивачем.
Керуючись статтями 6, 9, 12, 132, 139, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: поліцейський 2 взводу 2 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Гриник Володимир Миколайович, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2047310 від 01 травня 2024 року, якою до ОСОБА_1 , застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, - скасувати, а справу провадженням закрити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Відповідач: Департамент патрульної поліції - місце знаходження: 03048, м.Київ, вул.Федора Ернста,3, ЄДРПОУ: 40108646
Третя особа: поліцейський 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП у Львівській області ДПП Володимир ГРИНИК, місце знаходження:79053, м.Львів, вул.Перфецького, 19.
Суддя Юрій БІЛОУС